Наукова робота

Тези наукових робіт

2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014



Національний медичний університет

імені О. О. Богомольця

Український медичний ліцей

Наукове товариство ліцеїстів

імені А. П. Ромоданова

 

 

ТЕЗИ

науково-дослідницьких робіт

учнів-членів Наукового товариств а імені А.П. Ромоданова

 


КЛІНІЧНА МЕДИЦИНА

 

Використання магніточутливих нанокомплексів для магнітної нанотерапії злоякісних пухлин

 

Ковалішин К. учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Науковий керівник: д.б.н., професор Національний Інститут раку, завідуючий лабораторії медичної фізики і біоінженерії Орел В. Е.

 

В науковій роботі проведено огляд та вивчення практичних застосувань магніточутливих часток в якості носія в системах доставки лікарських препаратів, а також в якості самостійних терапевтичних агентів для створення резонансної гіпертермії. Актуальність цієї теми обумовлена тим, що в м. Києві в 2010 році зареєстровано більш як 9500 випадків злоякісних новоутворень з стійкою тенденцією до щорічного збільшення. Саме нові якісні властивості наноматеріалів відкривають нові перспективи застосування нанопрепаратів в онкотерапії та перехід до нанорозмірів у медичному інструментарії. Основний інтерес нашого дослідження пов’язаний з можливістю дистанційного керування наночастинками і конструкціями на їх основі при накладенні зовнішнього магнітного поля та використання цих властивостей для терапії злоякісних новоутворень. Завданням дослідження є вивчення та аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних джерел, публікацій, та участь в практичних дослідженнях вчених Національного інституту раку з даної проблематики.

Розроблена технологія магнітної нанотерапії з використанням експериментального зразка механомагнітного реактора для синтезу протипухлинних засобів на основі магніточутливого нанокомплексу та подальші клінічні випробування показали, що синтезований нанокомплекс має на 30% більшою протипухлинною активністю, ніж офіційний препарат доксорубіцин. Тому в подальшому необхідно розробити промисловий зразок механомагнітного реактора для синтезу магніточутливого комплексу з подальшим промисловим виробництвом для забезпечення потреб як внутрішнього так і зовнішнього ринку медичної техніки.

 

 

ЗАХВОРЮВАННЯ ОПОРНО-РУХОВОЇ СИСТЕМИ ПРИ ПОРУШЕННІ ОБМІНУ РЕЧОВИН

 

Коваль Д. учень 9 - Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

Педагогічний керівник: викладач історії Пілявська Олена Данилівна;

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т.М.

 

У своїй роботі я хотів показати, що захворювання опорно-рухової системи дуже небезпечні, а ніж так думають люди. На прикладі таких захворювань, як: подагра, рахіт, остеопороз, нервово-артритичний діатез, глюкортикоїдний остеопороз, остеомаляції, гіпотеріоз, гіпопаратиреоз або тетанія, які можуть зруйнувати кісткову тканину людини, змінити її форму.

Нажаль актуальність проблем зв’язаних з опорно-рухової системи серед лікарів невелика, адже зараз всі лікарі кажуть хворим (а зазвичай людям похилого віку), що ви вже в тому віці коли у вас все болить, а насправді там може бути тяжке захворювання, пов’язане з проблемою хребта, шийкою таза, нижніх кінцівок, грудної клітини.

Отже зіставивши всі перелічені факти потрібно: запровадити заходи профілактики та ранньої діагностики даних захворювань, шляхом створення профілактичних та реабілітаційних відділень при лікарнях, запровадити обов’язкові профілактичні огляді у всіх навчальних закладах, підприємствах, організаціях та установах незалежно від форми власності; покращити професійну підготовку лікарів на предмет уважного та відповідального ставлення до пацієнтів.

Ось коротка інформація про мою дослідницьку роботу.

 

 

ПОРУШЕННЯ ВОДНОЇ, ЕЛЕКТРОЛІТИЧНОЇ ТА КИСЛОТНО-ОСНОВНОЇ РІВНОВАГИ

 

Костішина І. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.х.н., доцент кафедри хімії НМУ

імені О.О. Богомольця Філіппова Л.В.

Педагогічний керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 НМУ імені О.О. Богомольця Дідківська Л.А.

 

Обмін речовин – метаболізм — це біологічне окиснення, аеробне чи анаеробнe, органічних енерговмісних речовин з використанням виділеної при цьому енергії для життєвих процесів. Ця енергія використовується для підтримання дихання, кровообігу і температури тіла, для здійснення скорочень м'язів при русі тіла, виконанні роботи, різних поведінкових реакціях .

Гідроліз солей – різновид реакцій гідролізу, обумовленого протіканням реакцій іонного обміну в розчинах (переважно, водних) розчинних солей-електролітів. Рушійною силою процесу є взаємодія іонів з водою, що приводить до утворення слабкого електроліту в іонному або (рідше) молекулярному вигляді (« зв'язування іонів»).

Розрізняють оборотний і необоротний гідроліз солей:

- Гідроліз солі слабкої кислоти і сильної основи (гідроліз за аніоном), (Розчин має слаболужну середу, реакція протікає оборотно, гідроліз по другому щаблі протікає в незначній мірі)

- Гідроліз солі сильної кислоти і слабкої основи (гідроліз за катіоном): (Розчин має слабокислую середу, реакція протікає оборотно, гідроліз по другому щаблі протікає в незначній мірі)

- Гідроліз солі слабкої кислоти і слабкої основи: (Рівновага зміщена в бік продуктів, гідроліз протікає практично повністю, тому що обидва продукти реакції йдуть із зони реакції у вигляді осаду чи газу).

 

 

СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ТРОМБОЕМБОЛІЇ ЛЕГЕНЕВОЇ АРТЕРІЇ

 

Костюк Н. учень 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: Костюк О.О

 

Тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА) є важливою проблемою терапевтичної медицини. Діагностика цього захворювання має певні складності, і тому досить часто такий стан не розпізнається. Рівень смертності від нелікованої ТЕЛА становить близько 30%, тоді як при адекватній (антикоагулянтній) терапії він може бути знижений до 2-8 %.

Основні фактори ризику розвитку тромбоемболії поділяють на первинні та вторинні. Слід зазначити, що природжена схильність до тромбоутворення зустрічається дуже рідко. Генетичні дефекти, що зустрічаються найчастіше, — це резистентність до активованого протеїну С, мутація ІІ 20210А фактора, гіпергомоцистеїнемія та дефіцит антитромбіну ІІІ, протеїну С та протеїну S. захворювань, які можуть бути факторами ризику тромбозу. Частота розвитку ТГВНК та ТЕЛА зростає з віком людини, що зумовлено розвитком супутніх захворювань. Паління є незалежним фактором ризику ТЕЛА.

Підхід до профілактики флеботромбозу і ТЕЛА має бути комплексним і включати як неспецифічні, так і специфічні заходи, ґрунтуючись на наявності факторів ризику у хворих. Профілактику ТЕЛА слід проводити усім хворим після операцій на органах черевної порожнини, незважаючи на нормальні доопераційні рутинні показники коагулограми. Розширення показань до застосування фраксипарину та фрагміну доцільне, зважаючи на їх достатню ефективність та відсутність ускладнень.

Прогноз перебігу ТЕЛА великою мірою залежить від стану серцево-судинної та дихальної систем. У зв'язку з цим корекція їх захворювань є обов'язковою під час підготовки хворих до планового оперативного втручання на органах черевної порожнини.

Серцево-судинна система

Кривко Ю. учениця 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

У серці розрізняють праву (венозну) і ліву (артеріальну) половину, кожна з яких складається з передсердя і шлуночка. Виділяють велике коло кровообігу та мале. Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка і закінчується в правому передсерді. Мале коло кровообігу починається від правого шлуночка і закінчується в лівому передсерді.

Стінка серця складається з трьох шарів: зовнішнього (епікард), середнього (міокард) і внутрішнього (ендокард). Епікард це вісцеральна пластинка серозного перикарду. Переважна частина серцевої стінки – міокард – тобто м'язевий шар, утворений серцевим смугастим м'язом. Міокард становить основну масу стінки серця. Ендокард вистилає зсередини камери серця, вкриває сосочкові м'язи, хорди і клапани.

До фіброзного скелету серця відносяться фіброзні кільця двостулкового та тристулкового клапанів, праве і ліве фіброзні кільця в гирлах аорти та легеневого стовбура, фіброзні трикутники, а також перетинчаста частина міжшлуночкової перегородки.

Провідна система складається з вузлів і провідних шляхів які забезпечують передачу імпульсів з однієї камери серця в іншу. Перикард складається з двох листків: пристінкового, або паріетального, власне перикард, і вісцерального, який утворює епікард. Фіброзний перикард містить колагенові і еластичні волокна. Все це робить перикард малорозтягненим.

Серце складається з двох не сполучених між собою половин: правої і лівої, кожна з яких має дві камери: передсердя і шлуночок. Передсердя приймають кров, яка притікає до серця по венах, а шлуночки виштовхують її назад в артерії. З передсердя кров впадає в лівий шлуночок, а потім в аорту.

 

 

Кріоніка. Теперішнє та Майбутнє

 

Кузнєцов А. учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Багато критиків стверджують, що кріоніка - не наука, і вона не може нею рахуватися до тих пір, поки ссавець не буде реанімований після кріозбереження при наднизьких температурах. Однак екстраполяція непрямих доказів і побудова моделей на їх основі - це найважливіший науковий метод.

Для здійснення кріостазу в тіло через кровоносну систему вводяться хімічні речовини (кріопротектори) зменшують пошкодження тканин від заморожування. Потім тіло поступово охолоджують до температури рідкого азоту (-196 0С). І поміщають в кріостат (дьюар або великий термос) з рідким азотом. При такій температурі воно може зберігатися практично без змін протягом сотень років. Однак, через випаровування рідкого азоту з дьюара, його туди необхідно періодично додавати, що робить процедуру зберігання досить дорогою

Кріоніка - це галузь науково-практичної діяльності, яка об'єднує в собі кріобіології, криогенну інженерію і практику клінічної медицини з метою розробки та застосування кріостаза. Кріостазом називають збереження в незмінному стані біологічних об'єктів шляхом їх заморожування до ультранизьких (кріогенних) температур.

Кріостаз - це фіксація структури тканин людського організму шляхом заморожування до кріогенних (ультранизьких) температур.

Реперфузія (відновлення кровотоку), зроблена після шести хвилин пошкоджує, перш за все, кровоносні судини, а не тканини мозку. Апоптоз нейронів займає багато годин. Це створює вікно для можливого втручання між юридичною смертю і незворотньою втратою життя для людей або тварин, коли їх можна кріозберегти з можливістю майбутнього оживлення. За ідеальних умов проміжок часу між настанням клінічної смерті і початком процедури кріонування може бути скорочений менше ніж до хвилини, але навіть набагато триваліші проміжки цілком прийнятні.

 

 

Експериментальне дослідження доцільності застосування препаратів кальцію для лікування псевдоалергічних реакцій

 

 

Кулик І. учень 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., провідний науковий співробітник НДІ оториноларингології ім. О.С. Коломійченка АМН України Тимченко С.В.

 

Традиційним підходом при лікуванні алергічних захворювань є усунення симптомів, що досягається застосуванням потужних сучасних ліків. Проте поглиблений аналіз дії давно відомих препаратів кальцію може дати відповідь на питання про доцільність їх застосування, їх ефективність та безпечність у хворих з проявами як алергічних, так і псевдоалергічних реакцій (ПАР). Зокрема, кальцій відіграє важливу роль у синтезі та вівильненні медіаторів з тучних клітин, синтезі лейкотриєнів, регуляції тонусу гладенької мускулатури, механізмах набряку. Саме при псевдоалергічній реакцій спостерігається великий викид медіаторів алергії і виражена відповідна симптоматика при відсутності імунологічної фази процесу. Метою нашої роботи було експериментальне дослідження впливу кальцію на вираженість набряку тканин при моделюванні псевдоалергічної реакції у щурів. За допомогою внтурішньотканинного введення декстрану відтворено ПАР. Показано, що місцеве застосування кальцію суттєво не впливає на розвиток обмеженої ПАР, пов’язаної з викидом гістаміну з тучних клітин. Також не виявлено посиленої дегрануляції при інкубації перитонеальних тканинних базофілів у збагаченому кальцієм середовищі. Припущено, що кальцій відіграє суттєву роль у імунологічній стадії алергічної реакції і майже не впливає на патохімічну, обумовлену гістаміном.

 

 

 

 

 

САРКАЇДОЗ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Макарчук І. учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

(Саркоїдоз органів дихання хвороба Беньє-Бека-Шаумана) — це системне захворювання невідомої етіології, що характеризується ураженням ретикулоендотеліальної системи з утворенням в органах і тканинах неказеїфікованих епітеліоїдноклітинних гранульом без перифокального запалення.

Клінічні прояви саркоїдозу органів дихання залежать від форми, фази його розвитку, наявності і локалізації позалегеневих уражень. Розрізняють первинно-гострий і первинно-хронічний саркоїдоз.

Рентгенологічні ознаки саркоїдозу органів дихання були детально описані німецькими авторами у 60–70-х роках минулого століття і доповнені пізнішими дослідженнями. Найбільш характерним проявом саркоїдозу є ураження ВГЛВ. Найчастіше (95 %) виявляють збільшення лімфатичних вузлів бронхопульмональної групи, рідше — трахеобронхіальної (близько 60 %), паратрахеальної (25 %) і біфуркаційної.

Метою терапії саркоїдозу є запобігання його ускладненням: незворотному легеневому фіброзу з подальшою легенево-серцевою недостатністю, втраті зору як наслідку ускладнень хронічного увеїту, нефрокальцинозу при тривалій гіперкальціємії. Основним засобом лікування є глюкокортикоїди, що мають антипроліферативну, протизапальну дію, пригнічують формування гранульом, гальмують вивільнення цитокінів з лімфоцитів і макрофагів.

Загалом, правильно спланована і своєчасно розпочата терапія саркоїдозу є досить ефективною. Позитивної клініко-рентгенологічної динаміки можна досягти не менше ніж у 90 % хворих. При хронічних дифузних ураженнях легень ефективність значно

 

Позаматкова вагітність

 

Максименко О. учениця 10-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб

№ 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

Педагогічний керівник: Богдан І. С.

 

Кожна жінка по-різному дізнається, що вагітна. Про вагітність будуть свідчити дві смужки на тесті, жінка в «цікавому» положенні буде відчувати, що її груди набухли, і стали трохи болючою, менструація не наступила в термін, а остаточно всі сумніви розвіє гінеколог. Але, на жаль, частина жінок змушені надалі засмутитися, бо перше ультразвукове дослідження може показати, що вагітність не зовсім нормальна, а точніше – позаматкова.

Вся небезпека полягає в тому, що при позаматкової вагітності жінка відчуває ті ж самі симптоми вагітності, що і в нормальному випадку. Якщо на третьому тижні вагітності не провести ультразвукове дослідження, щоб виключити або підтвердити позаматкову вагітність, то надалі жінка почне відчувати тягнуть болі внизу живота, які поступово будуть наростати.

Якщо вчасно не виявити позаматкову вагітність, то почнеться внутрішньочеревна кровотеча, може наступити больовий шок, втрата свідомості, а якщо своєчасно не провести операцію, то жінка може загинути. Якщо плід прикріпився в матковій трубі, то рано чи пізно, якщо це не виявити, маткова труба розірветься, тому що плід буде рости і йому буде потрібно більше простору для розвитку. Таким чином, видно, що позаматкова вагітність представляє серйозну небезпеку для життя і здоров’я жінки.

Позаматкова вагітність є актуальною темою в наш час. Саме тому, я обрала її. Мене цікавить гінекологія і в майбутньому я хочу стати гінекологом, тому цю проблему я буду вивчати більш глибше, ніж зараз.

 

ЙОДОДЕФІЦИТНІ ХВОРОБИ: ПРОБЛЕМИ Й СТАН

ЗАХВОРЮВАНОСТІ В м. БОЯРКА

 

Мамедов Р. учень 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Педагогічний керівник: к.м.н., доцент кафедра пропедевтики внутрішньої хвороб №1 НМУ ім. О. О. Богомольця Дідківська Л.А.

Науковий керівник: вчитель хімії та біології Вишнівської ЗОШ №3

Терещенко О.В.

У зв’язку з нестачею йоду досить актуальним є вирішення проблеми захворюваності щитоподібної залози, і подолання йододефіцитних захворювань. Проблема йододефіциту спричиняє: утворення ендемічного зобу; порушення процесу росту і розвитку дитячого організму; патологічне формування головного мозку (кретинізм) та всієї нервової системи; розвитку глухоти, німоти, косоокості, спазматичного паралічу, вроджених вад, безпліддя і викиднів. Профілактика йодної недостатності серед дітей та дорослих це один з шляхів до зменшення кількості захворювань зумовлених йодною недостатністю, збереження і зміцнення здоров'я дітей, покращення стану здоров'я населення України. Тому практичне значення роботи полягає в ознайомленні учнів з теорією і методикою попередження йододефіциту, а через учнів – і їхні сім'ї.

Вміст йоду важливий для нашого організму оскільки нестача йоду призводить до йододефіцитних захворювань. Також ці захворювання підсилюють недолік Zn, Мn, Se, Сu, Co, надлишок кальцію. Крім цього нестача йоду зменшує секреторну здатність щитоподібної залози і сприяє зобогенезу. Іншим проявом йодної недостатності є ендемічний кретинізм. Внаслідок цього порушується діяльність нервової системи, виникає недоумкуватість, у жінок бувають безпліддя, а бувають, косоокість, глухонімота, низький ріст і звісно хворі мають зоб. Згідно Постанови у 26.06.2002р. №1418 основним методом профілактики йододефіцитних захворювань обрано споживання йодованої солі. Але разом із перевагами використання йодованої солі є ряд недоліків:

1. сполуки йоду дуже леткі і швидко випаровуються,

2. може бути алергія на йод,

3. у разі деяких захворювань лікарі рекомендують обмежену кількість солі в раціоні,

4. проблема також виникає у дозі йодування, яка може бути причиною виникнення йодоіндукованого гіпертиреозу.

Дослідивши проблему йододефіцитних захворювань можна дати рекомендації щодо поповнення організму йодом. Для цього необхідно: їсти м'ясо, овочі, морепродукти: морську рибу, креветки, морську капусту, краби, кальмари, устриці. Також багаті йодом печінка, риб’ячий жир. Вживати йодовану сіль можна, але при цьому пам’ятати недоліки. Зважаючи на вище сказане необхідно робити все можливе для ознайомлення дітей і їх батьків із проблемою йододефіцитних захворювань для того, щоб сформувати свідоме ставлення до власного здоров’я і розширення харчового раціону з урахуванням потреби організму у йоді.

 

ГОСТИЙ БРОНХІТ У ДІТЕЙ. ПРОФІЛАКТИКА ТА ЛІКУВАННЯ

 

Мартисюк О. учениця 10-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Педагогичний керівник: викладач біології Стронова Т.М.

Науковий керівник: к.м.н., доц. кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ Дідківська Л. А.

 

Актуальність проблеми викликана високим рівнем захворювань на гострий бронхіт серед дітей та дорослих. І кашель, і гострий бронхіт частіше відмічаються у дітей та осіб старшої вікової групи. Рівень захворюваності на бронхіти коливається від 15 до 50 % і значно зростає (до 50–90 %) у дітей, які хворіють на гострі респіраторні захворювання.

Гострий бронхіт – це неважке, схильне до самовиліковування захворювання нижніх дихальних шляхів. Найбільш значним клінічним проявом гострого бронхіту є кашель, котрий в типових випадках зберігається на протязі 1 – 3 тижнів.

Причини виникнення

Гострий бронхіт найчастіше провокують віруси: людина переохолодилась, упав імунітет, бронхи ослаблені поганою екологією, шкідливим виробництвом, і от до них «причепилася» інфекція. Та переохолодження – не єдина причина. Збудниками також можуть бути пневмококи, стрептококи та стафілококи та ін.

Рідше у якості причини бронхітів виступають грибки, контакт з алергенами або вдихання токсичних речовин. Нерідко гострий бронхіт виникає при наявності хронічних вогнищ інфекції в близьконосових пазухах (синуситів), тонзиліт, а у дітей за наявності аденоїдів.

Лікування гострого бронхіту повинно бути своєчасним з урахуванням етіології і патогенезу захворювання. При вірусному і бактеріальному бронхітах, які розвиваються під час епідемії ГРВІ (грип, парагрип і т.ін.), проводять етіотропну терапію, а також патогенетичне і симптоматичне лікування самого бронхіту.

Хворий на гострий бронхіт повинен дотримувати постільного режиму. Рекомендується пити велику кількість рідини: гарячий чай з варенням, медом, чай з липового цвіту, з сухої малини, підігріті лужні мінеральні води («Боржомі», «Поляна Квасова», «Лужанська №7» тощо), настої потогінних і грудних сумішей (грудні збори №1 і №2). Якщо є біль за грудниною – гірчичники на ділянку груднини, міжлопатковий простір, банки, зігрівальні компреси, гірчичні ніжні ванни. У разі сухого кашлю на початку захворювання застосовують протикашльові засоби – кодтерпін (комбінований препарат, містить морфін), діонін (етилморфін), лібексин (преноксдіазин) та ін., але з моменту посилення виділення харкотиння і за його утрудненого відкашлювання вони протипоказані.

В цей період призначають відхаркувальні препарати (препарати термопсиса, алтеї амброксол, ацетилцистеїн). Симптоматичне лікування гострого бронхіту передбачає застосування жарознижувальних, протизапальних і знеболювальних засобів – нестероїдних протизапальних препаратів. Якщо одночасно уражені носоглотка і гортань, призначають місцеві антисептичні препарати каметон, інгаліпт. Ці комбіновані препарати містять у своєму складі стрептоцид, камфору, ментол тощо, які дають антисептичний, протизапальний і знеболювальний ефект.

 

 

ТРОМБОЗ

Михайленко В. учень 10-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Педагогічний керівник: Столяр Л.О.

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Тромбоз — процес зажиттєвого утворення згустків крові –тромбів –у кровоносних судинах або в порожнинах серця людини і тварин; ускладнює або припиняє місцевий кровообіг. Найчастіше утворюється у венах.

Тромботичні захворювання глибоких та поверхневих вен є досить розповсюдженою патологією. Згідно з даними літератури, цю патологію діагностують у 10-20% населення. У 30-50% випадків варикозна хвороба поверхневих вен ускладнюється тромбофлебітом. Якщо тромботичний процес локалізований в глибоких венах нижньої кінцівки, в клубових венах або нижній порожнистій вені виникає небезпека тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА), особливо небезпечна флотація головки тромбу в інтенсивному потоці крові, що унеможливлює адгезію її до венозної стінки. Це часто призводить до фрагментації тромбу і міграції його за током крові в праві відділи серця і легеневу артерію, що може спричиняти масивну емболію легеневої артерії та призводити до моментальної смерті, субмасивну ТЕЛА, якій властива висока гіпертензія в легеневій артерії та правих відділах серця ( 40 мм рт. ст.), або тромбоемболію дрібних гілок легеневої артерії, яка ускладнюється інфаркт-пневмонією.

Приблизно 10-15% випадків тромбозів глибоких вен ускладнюються флотацією головки тромбу. Близько 6% випадків ТЕЛА призводять до раптової смерті хворого .Так, при так званій субмасивній ТЕЛА прогноз для життя сумнівний, приблизно 50% хворих помирають від декомпенсації правих відділів серця протягом двох років. Тромботичні захворювання вен нижніх кінцівок викликають інвалідизацію у 40-60% хворих протягом трьох років.

 

Причини розвитку плоскостопості у дітей. Як уникнути плоскостопості?

Мудревська Н. учениця 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

Науковий керівник: завідувач лабораторії фізіології людини Київського палацу дітей та юнацтва Янко В. І.

 

У наш час плоскостопість у дітей зустрічається все частіше. За даними ортопедів кожному четвертому маляті до трьох років ставлять діагноз «плоскостопість».Тим часом благополучна, здорова і правильно розвинена стопа-це застава здоров’я маляти в майбутньому.

Плоскостопість – це деформація стопи, що характеризується певною плоскістю. Лікарі називають плоскостопість хворобою цивілізації. Незручне взуття, синтетичні покриття, гіподинамія все це призводить до неправильного розвитку стопи. Деформація стоп буває двох видів: поперечна і поздовжня. Поперечна плоскостопість спостерігається на поперечному підйомі стопи. При поздовжній плоскостопості стопа лягає на підлогу майже всією підошвою. В окремих випадках можливе поєднання обох форм плоскостопості. За медичною статистикою до двох років у 24% дітей спостерігається плоскостопість, до чотирьох років в 32%, до шести років в 40%, а до дванадцяти років кожному другому підліткові ставлять цей діагноз. Та й і самого зводу ще не видно в ділянці стопи знаходиться жирова подушечка, яка зникає поступово разом із зростанням скелета та збільшенням навантаження на ноги. Саме ця жирова подушечка частенько вводить в оману батьків при домашньому діагностуванні плоскостопості. Здорова ж стопа амортизує ударну хвилю, яку отримує наше тіло при ходьбі і бігу, на 80%. При плоскостопості деформуються, втрачають свої властивості й інші ресорні системи суглоби, хребет. У результаті дія ударної хвилі поширюється на внутрішні органи і головний мозок. Одна з причин розвитку плоскостопості це зіткнення стоп з твердими поверхнями (асфальт і бетон). Особливо руйнівне навантаження відбувається під час бігу. Дуже вільне взуття не може допомогти стомленим м’язам утримати стопу в правильному положенні, а тісна – порушує кровообіг, внаслідок чого порушуються обмінні процеси в м’язах і зв’язках, що не дозволяє їм повністю відновлюватися після навантажень. Якщо у дитини плоскостопість потрібно носити здорове взуття, з натуральної щільної та еластичної, утримуючої форми стопи, шкіри. Взуття має бути на невисокому, стійкому каблуці, що забезпечує надійну опору п’ятами. Матеріал каблука щільний, але не жорсткий, носок взуття широкий. Підошва має бути гнучка, еластична, але не дуже тонка. При цьому дітям не можна доношувати взуття з чужої ноги, оскільки дитяча стопа, м’яка, як пластилін, дуже швидко набуде чужих дефектів.

 

Безплідність, причини та лікування

 

Нассер М. учениця 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

У наш час велика кількість жінок і чоловіків хворі на хронічні запалення статевих органів. Хронічні запалення статевих органів – найбільш поширена патологія у гінекології та урології. Вона уражає і молодих, найбільш активних, творчо зрілих і працездатних жінок і чоловіків.

Незважаючи на значний прогрес у діагностиці хронічних запальних захворювань, а також сучасні досягнення фізіотерапії і фармакології ,число хворих із цією патологію не тільки не зменшується, а навпаки, збільшується щороку. На сьогодні в Україні їх кількість досягла 18% від загального числа шлюбів( порівняно з 10%-12% у Європі).

Силами 33 співдружніх центрів ВООЗ визначені 22 чинники, що сприяють виникненню жіночої неплідності. У структурі жіночої неплідності патологія матки становить 21,1%. До маткових чинників, що викликають морфофункціональні зміни в матці і призводять до неплідності, можна віднести лейоміому матки, ендометріоз, запальні процеси статевих шляхів, СПКЯ, вади розвитку матки. Найбільш важким наслідком невеликих хронічних запалень статевих органів є жіноча та чоловіча безплідність.

В ботаніці і рослинництві зазвичай вживають термін ”стерильність”, а у відношенні людини і тварин — термін «неплідність або непліддя». У людини розрізняють абсолютну неплідність, зумовлену невиліковними змінами в статевому апараті чоловіка чи жінки (дефекти розвитку, оперативне, видалення статевих залоз, травми та ін.), і відносну , причини якої можуть бути усунуті. Неплідність називають первинною, якщо вагітності ніколи не було, і вторинною, якщо раніше жінка була вагітною.

 

Функціональна біохімія печінки

 

Нассер М. учениця 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Печінка відіграє дуже важливу роль у нашому організмі, і існувати без неї ми б не змогли. Функціональна біохімія є частиною біологічної хімії, дисципліни, яка викладається у вищих медичних навчальних закладах України протягом третього-четвертого семестрів. Біохімія створює базу для подальшого вивчення загальної патології та клінічних предметів, для формування наукового світогляду лікаря. Функціональна біохімія — це розділ біохімії, що вивчає біохімічні реакції, які лежать в основі певних фізіологічних процесів. Засвоєння знань з функціональної біохімії є необхідною передумовою оволодіння знаннями про молекулярні механізми як фізіологічних функцій, так і розвитку патологічних процесів. Печінка посідає особливе місце в обміні речовин. Особливості анатомічного розташування та кровопостачання печінки обумовлюють функцію розподілу речовин, що надходять з їжею, між іншими органами. Особливості морфологічної будови печінки забезпечують виконання нею жовчоутворювальної функції. Особливості ензиматичного спектру забезпечують виконання біосинтетичної, депонуючої, знешкоджуваної функцій. В печінці синтезується більшість білків плазми крові, холестерину, глюкози. В ній відбувається інактивація ендогенних біологічно активних речовин, ксенобіотиків, в тому числі лікарських препаратів.

У зв'язку з цим, вивчення біохімії печінки є дуже важливим для формування фахівців медичного профілю. Функціонувальна біохімія печінки має тісний зв'язок з терапією, оскільки хвороби печінки в наш час дуже поширені внаслідок складного екологічного становища, вживання великої кількості лікарських препаратів.

 

 

РАК ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ. СУЧАСНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЛІКУВАННЯ

 

Начеса Я. учень 10-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Педагогічний керівник: Столяр Л.О.

Науковий керівник: к.м.н., доц. кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ Дідківська Л.А.

 

Рак щитовидної залози (ЩЗ) – це збірна група злоякісних новоутворень людини, що складається з 4 основних типів пухлин, які різняться за походженням, морфологічними характеристиками, клінічним перебігом, ступенем біологічної агресивності й відповідно різними діагностично-лікувальними підходами.

Виділяють папілярний і фолікулярний рак, що розвивається з фолікулярних клітин ЩЗ. Вони належать до диференційованих пухлин і мають сприятливий прогноз. Проміжне місце за прогнозом займає медулярний рак із парафолікулярних С-клітин. Найбільш злоякісною й агресивною формою є недиференційований анапластичний рак із фолікулярних клітин.

Співвідношення основних форм раку ЩЗ приблизно таке: папілярний – 60-80%, фолікулярний – 15-30%, медулярний – 7-10%, анапластичний – 2-5%.

У структурі онкологічної патології людини частка раку ЩЗ дорівнює 1-1,5% і на неї припадає 0,5% усіх смертей від злоякісних пухлин. У розвинутих країнах захворюваність коливається в межах 0,5-50 випадків на 100 тис. населення. Найбільша – на Філіппінах, Гавайських островах, в Ісландії, найменша – у Великій Британії, Індії, Китаю, США.

Рак щитоподібної залози лікується тільки шляхом операції та наступною радіойодтерапією або променевою терапією (в залежності від форми раку).

 

 

 

Диференціальна діагностика ревматоїдного артриту

 

Нечаєва О. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: завідувач кабінетом фізіології людини Янко В. І.

 

Артрит називають останнім часом "захворюванням століття", не обійшло стороною воно й Україну. Особливу стурбованість викликає здоров'я людей зрілого віку, що становлять творчий і інтелектуальний потенціал нації. Як показують дослідження, у цьому віці практично відсутні здорові люди.

Ревматоїдний артрит (РА) — хронічне системне запальне захворювання, що супроводжується ураженням суглобів, рідше - серозних оболонок і дрібних судин. Термін «ревматоїдний артрит» з’явився ще 1859 року, але досі, незважаючи на зусилля медичної науки, ця хвороба вважається невиліковною. Не до кінця вияснено етіологію ревматоїдного артриту: певний час медики схилялися до того, що він має інфекційне походження, потім у цій недузі звинувачували погану спадковість.

В комплекс не медикаментозного і відновного лікування входять:

1. фізичні вправи

2. зниження надмірної ваги

3. фізіотерапевтичні процедури (плазмаферез, лімфофoрез, лазeротерапія , внутрі шне суглобове опромінення, внутрішньовенне опромінення, УФО метод)

До ревматоїдного артриту не можна ставитися як до хвороби, яка уражує тільки суглоби. Він негативно впливає на всі органи та системи людини, скорочуючи тим самим її життя на п’ять, а то й на десять років. І, на жаль, ці показники демонструють тенденцію до погіршення.

Працездатність втрачають близько 25% хворих через 5-6 років від початку захворювання. Майже 90% пацієнтів з агресивною формою хвороби стають непрацездатними в межах 20 років і становлять 15-0% від загальної когорти інвалідів. Очікувана тривалість життя при тяжкому ревматоїдному артриті знижена в середньому на 7 років для чоловіків і на 4 роки для жінок.

До ревматоїдного артриту не можна ставитися як до хвороби, яка уражує тільки суглоби. Він негативно впливає на всі органи та системи людини, скорочуючи тим самим її життя на п’ять, а то й на десять років. І, на жаль, ці показники демонструють тенденцію до погіршення. Проблема має не тільки соціальний, а й економічний вимір, адже поширення цієї хвороби призводить до величезних втрат — як на рівні сім’ї хворого, так і в масштабах держави. Ревматоїдний артрит чинить істотний негативний вплив на прогноз життя пацієнтів.

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ОНКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Обух Ю. учениця 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т.М.

 

Сьогодні людині більше всього загрожують хвороби, що найчастіше зустрічаються в літньому й старечому віці і однією з таких хвороб є рак. На сьогодні накопичений величезний науковий і статистичний матеріал з різних питань, що стосуються причин виникнення, захворюваності й смертності від злоякісних пухлин. За останні десятиліття медицина збагатилася новими знаннями й досвідом у лікуванні цієї хвороби.

Проблема онкологічних захворювань є однією з головних для сучасного суспільства. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) захворюваність і смертність від онкологічних захворювань в усьому світі зросте в 2 рази за період з 1999 року по 2020 рік. За смертністю він займає друге місце після серцево-судинних захворювань, через страх, який вселяє людям, - перше.

Рак - це понад 100 різних різновидів цієї хвороби, що вражають майже всі тканини організму, але при цьому у всіх його видів є спільні риси. Найбільш частими формами злоякісних пухлин є рак легені (1,3 млн.), шлунка (1,0 млн.), верхнього травного тракту (0,9 млн., в основному за рахунок рака стравоходу), печінки (0,7 млн. ).

Основними причинами виникнення рака легені, порожнини рота, гортані і в окремих випадках стравоходу й шлунка є куріння, раку печінки - гепатит B.

Будь-яка запущена хвороба важко піддається лікуванню, тому слід вчасно звертатись до лікаря, адже занедбання хвороби зможе призвести до серйозних ушкоджень організму, а іноді навіть до смерті.

 

РАННЯ ДІАГНОСТИКА НЕФРОПАТІЇ ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ

 

Осипенко В. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця,

Науковий керівник: завідувач кабінетом фізіології людини Янко В.І.

Цукровий діабет – ендокринна хвороба, яка характеризується абсолютним або відносним дефіцитом гормону підшлункової залози інсуліну.

Інсулін – гормон, який продукується В-клітинами острівців Лангерганса підшлункової залози, головна функція якого полягає у транспорті глюкози з позаклітинного (екстрацелюлярного) простору у клітину і засвоєнні(утилізації) її у м’язах

Хоча цукровий діабет і займає третє місце по смертності після серцево-судинних захворювань і онкології – самою головною причиною смертності є не сам цукровий діабет, а його ускладнення, серед яких перше місце займає ураження нирок (діабетична нефропатія).

Коли рівень глюкози крові перевищує нирковий поріг(>10 ммоль/л) – починається діабетична нефропатія(ураження нирок), яка приводить до ниркової недостатності, що є основним ускладненням цукрового діабету і головною причиною смертності.

Щоб діагностувати діабетичну нефропатію на ранній стадії, або взагалі її попередити є чотири основні біохімічні дослідження: рівень глюкози крові, креатинін крові, креатинін сечі, мікроальбумін сечі і швидкість клубочкової фільтрації нирок.

Об’єктом дослідження біли біохімічні показники у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет, які перебували на стаціонарному лікуванні в ендокринологічному відділенні. Їм, окрім загальноприйнятих лабораторних досліджень, проводили такі тести, які дають змогу виявити нефропатію нирок, а саме: мікроальбумін сечі і швидкість клуб очкової фільтрації.

В ході дослідження у чотирьох пацієнтів вдалося виявити початок нефропатії, у одного пацієнта – хронічну ниркову недостатність.

 

 

КЛІНІЧНИЙ АНАЛІЗ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПОСТРАЖДАЛИХ З ПЕРЕЛОМАМИ ДОВГИХ ТРУБЧАСТИХ КІСТОК ПРИ ПОЄДНАНІЙ ТРАВМІ

 

Пастушков П. учень 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри військової хірургії

Української військово-медичної академії Бурлука В. В.

Педагогічний керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Проведено дослідження результатів оперативного лікування потерпілих з переломами довгих трубчастих кісток при поєднаній травмі, що лікувалися в відділеннях травматології та політравми Київської лікарні швидкої медичної допомоги. Для порівняльного аналізу виділено дві клінічні групи: основна та контрольна. Основна 97 постраждалих, контрольна 117. Усі хворі знаходились на лікуванні у КМК ЛШМД з 2009-2010р.р., та з 2006-2008р.р відповідно і були порівняні по тяжкості анатомічних пошкоджень.

У всіх хворих основної групи були досліджені: тяжкість анатомічних уражень, анатомо-функціональна тяжкість травми, показники загально клінічних, біохімічних досліджень, коагулограми, дихально-циркуляторних розладів, методи лікування. Залежно від прогнозу перебігу травматичної хвороби та тяжкості анатомічних пошкоджень, усі потерпілі розділені на три підгрупи: з «сприятливим», «несприятливим» та «сумнівним» прогнозом.

У цій групі постраждалих застосована диференційна хірургічна тактика з урахуванням тяжкості пошкоджень. Остеосинтез довгих трубчастих кісток проводився методами, адекватними тяжкості поєднаної травми і прогнозу перебігу травматичної хвороби.

ВПЛИВ Т-ЛІМФОЦИТІВ ЛІНІЇ МТ-4 НА ФУНКЦІОНУВАННЯ

ПУХЛИННИХ КЛІТИН

 

Перепелиціна Н. учениця 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Аналіз світової літератури показав, що не дивлячись на багаторічні дослідження, механізми взаємодії трансформованих клітин та клітин імунної системи так і залишаються не розкритими у повній мірі. Тому метою моєї роботи було вивчення впливу Т-лімфоцитів на деякі аспекти функціонування клітин аденокарциноми молочної залози, лінії MCF-7.

Дослідження впливу гуморальних факторів, що продукуються Т-лімфоцитами, на розвиток пухлинного фенотипу на різних рівнях клітинної організації є актуальним для розширення відомостей про клітинну біологію пухлин та їх взаємодію з клітинами мікрооточення, як з експериментальної так і з практичної точки зору.

Для даної роботи було використано спеціальну лінію Т-лімфоцитів – лінію МТ-4, а також адгезивну лінію пухлинних клітин – MCF-7. Для оцінки концентрації висаджених клітин та співвідношення живих і мертвих клітин (MCF-7) після всіх варіантів культивування проводили підрахунок клітин з використанням 0,4% розчину барвника трипанового синього за стандартною процедурою з використанням камери Горяєва. А рівень експресії рецептору епідермального фактору росту оцінювався за допомогою імуноцитохімічного забарвлення.

Згідно отриманих даних були зроблені висновки, що Т-лімфоцити, через систему гуморальних сигналів (цитокінів, хемокінів) здатні підвищувати проліфераційний потенціал клітин раку молочної залози. Крім того, було визначено, що при додаванні К-середовища від Т-лімфоцитів у клітині підвищується експресія рецептору епідермального фактору росту, що є передумовою ескалації пухлинного росту.

 

 

ДІАГНОСТИКА БІОЛОГІЧНОЇ СМЕРТІ

 

Пономарьов О. учень 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т.М.

 

Біологічна смерть є останньою фазою розвитку людського організму. Їй завжди передують термінальні стани – передагональний стан, агонія та клінічна смерть. В їх результаті припиняється дихання та серцебиття, настають безповоротні зміни в органах. На кожній із цих стадій пацієнт може бути реанімований, хоча, скажімо, в результаті реанімації на стадії клінічної смерті виживає лише близько 7-10% людей. Після смерті кори головного мозку настає біологічна смерть.

Лікарі здавна боялися помилитися при діагностиці біологічної смерті. Відомо, що в оману їх могли вводити летаргічний сон чи кататонічний ступор. Для перевірки стану ймовірно мертвого пацієнта застосовувалися проби, більшість із яких була заснована на реакції на біль і відрізнялася жорстокістю.

На сьогодні діагностика остаточної смерті організму є набором простих правил, за яким і проводиться, після появи відповідних ознак, констатація смерті. До таких ознак належать: відсутність реакції зіниць на світло, трупне висихання, посмертне охолодження, трупне задубіння, трупні плями та автоліз (самоперетравлювання) організму. Електроенцефалограма, яку у випадку недостатньої конкретності ознак смерті знімають з трупа, покликана розвіяти всі сумніви.

Але, попри все це, сьогодні ще трапляються випадки неправильного діагностування біологічної смерті. Дана робота мусить дещо прояснити ситуацію з діагностикою безповоротної смерті.

 

 

Рак, як проблема у суспільстві, шляхи вирішення проблеми, як застерегтися

 

Пчелінцев О. учень 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Педагогічний керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Однією з найнебезпечніших медико-біологічних і соціально-економічних проблем в Україні є злоякісні новоутворення. Рівень захворюваності та смертності від раку підвищується через несприятливу екологічну ситуацію. Актуальність проблеми – беззаперечна і зумовлена потребою вжиття невідкладних заходів щодо профілактики онкозахворювань, їх раннього виявлення та ефективного лікування.

Одним з гострих питань є проблема раннього виявлення злоякісних новоутворювань. Сучасне діагностичне обладнання (ендоскопічне, для ультразвукової діагностики, спіральні томографи) дозволяє не лише виявити злоякісні новоутворювання, але й визначити об’єм пухлинної маси та стан оточуючих органів.

На сьогодні якість життя хворих онкологічного профілю є важливою проблемою медицини; із загального побутового поняття якість життя перетворилася на предмет наукових досліджень, стала клінічною характеристикою, яка має свої критерії та методи оцінки.

Для вилікуваних пацієнтів якість життя дуже важливий показник для соціальної та трудової діяльності, для неоперабельних хворих покращання якість єдине, на що вони можуть розраховувати.

Важливою складовою комплексного лікування на сьогодні є підтримувальна терапія, яка спрямована на забезпечення переносимості агресивного протипухлинного лікування (хіміотерапії та променевої терапії), зменшення вираженості важких або обтяжливих симптомів, що дозволяє покращити якість хворих онкологічного профілю.

У боротьбі зі злоякісними новоутвореннями особливо актуальний перехід від системи, орієнтованої на лікування хвороби, до пріоритету профілактики.

Пріоритетом протиракової боротьби в економічно розвинутих країнах є дослідження у галузі фундаментальної онкології, спрямовані на пошук природи виникнення раку та розробку методів і засобів первинної профілактики, що дозволяє реально знижувати рівень захворюваності.

 

 

Професійні захворювання працівників нафтохімічної промисловості

 

Розенков Є. учень 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця,

Науковий керівник: завідувач кабінетом фізіології людини Київського Палацу дітей та юнацтва Янко В. І.

 

В моїй роботі розповідається про робітників однієї фірми, які займаються кожен в своєму ремеслі, але на благо однієї фірми. Усі робітники працюють в різних умовах і на них діють різні чинники, які по різному впливають на організм. Мною була виконана робота як з теоретичної частини так і з практичної. Практична виконувалася влітку, в дуже жарких умовах на заводі та в лабораторії, результати якої можна переглянути в розділі «Практична частина».

В цій роботі порівнюється три групи респондентів, які працюють на одній промисловості, але кардинально займаються різними справами.

Перша група (офіс) – це група людей , які мають сучасні проблеми, тобто, людей, які працюють в офісі та виконують сидячу роботу.

Друга і третя групи мають спільні скарги на здоров’я. Ці дві групи контактують з самим джерелом проблеми, про яку йдеться мова у цій роботі-бензин.

В моїй роботі описується дія речовин, які є складовими бензину на організм людини.

Незалежно від речовин, які знаходяться в бензині, особливо вразливим є пари бензину. Пари бензину дуже токсичні для людини, і їх вдихання може викликати як гостре, так і хронічне отруєння. Наступні найбільш впливові на організм людини речовини є: бензол, метанол, свинець, сірка. Цей вуглеводень може провокувати рак крові – лейкемію, а також вражає печінку, нирки, кістковий мозок, знижує артеріальний тиск, викликає задишку і судоми. Метанол – отрута, що діє на нервову і судинну системи. Токсична дія метанолу обумовлено так званим «летальним синтезом» – метаболічним окисленням в організмі до дуже отруйного формальдегіду. Свинець-органами-мішенями при отруєнні свинцем є кровотворна і нервова системи, нирки. Сірка є одним з найбільш шкідливих компонентів бензину. Проблема полягає ще й у тому, що її видалення з бензину є дуже дорогим процесом і вимагає високих технологій переробки нафти.

Мною було проведено практичні роботи в офісі, лабораторії та на заводі. Та з результатів хочу зосередити увагу, що, якщо брати дві групи завод і лабораторію, тобто робітники тих підприємств, де люди мають прямий зв’язок з бензином, то найвпливовіші результати мала лабораторія, хоча робітники заводу, більше контактують з бензином, а ніж робітники лабораторії.

Тема моєї роботи є актуальної в сучасному житті, тому своєю роботою я хочу привернути увагу до покращення умов праці робітників нафтохімічною промисловості.

 

 

Тривога у підлітковому віці

Рудик Р. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Педагогічний керівник: вчитель-методист Дорошкевич Н.В.

 

На основі викладеного матеріалу можна зробити висновок: Проблема дитячої тривожності, як основи емоційних розладів, в даний час є міждисциплінарною. Вона відноситься не тільки до області дитячої психіатрії, але і до сфери інтересів вікової, педагогічної, медичної психології. Вже саме поняття«тривога» використовується в різних значеннях, що породжує невизначеність його трактування на семантичному рівні. Звичайно, не тільки тривога служить причиною порушень поведінки, психічного і соціального здоров'я людини - існують і інші психологічні механізми несприятливих варіацій у розвитку особистості дитини чи підлітка. Однак більша частина проблем, з якими батьки «важких дітей» звертаються до психолога і психотерапевта, велика частина явних порушень, що перешкоджають нормальному ходу навчання та виховання, в своїй основі пов'язані з емоційною нестійкістю дитини, тобто в кінцевому підсумку з тривогою.

Педагогічна практика в даний час стикається з такою проблемою: учням з яких-небудь причин не комфортно в школі: одна з причин виступає на перше місце це підвищена тривога у дітей. З кожним роком стає більше дітей з підвищеним рівнем тривожності. Тривога може проявлятися в спілкуванні з однолітками, з вчителями, батьками, при перевірці знань і т.д.

Шкільна тривожність – це одна з типових проблем, з якими стикається шкільний психолог. Особливу увагу вона привертає тому, що виступає яскравим ознакою шкільної дезадаптації дитини, негативно впливаючи на всі сфери його життєдіяльності: не тільки на навчання, але і на спілкування, в тому числі і за межами школи, на здоров'я та загальний рівень психологічного благополуччя.

Дана проблема ускладнюється тим, що досить часто в практиці шкільного життя діти з вираженою тривожністю вважаються найбільш «зручними» для вчителів та батьків: вони завжди готують уроки, прагнуть виконувати всі вимоги педагогів, не порушують правила поведінки в школі.

 

 

Ефективність застосування драже суміші побутових алергенів у специфічній імунотерапії алергічних ринітів

 

Сарнацька К. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Педагогічний керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О. Богомольця Дідківська Л.А.

 

Риніти – одна з найрозповсюдженіших патологій. Серед алергічних ринітів (АР) виділяють дві нозологічні групи ринітів – сезонні та цілорічні.

СІТ – єдиний метод лікування, здатний зупинити формування тяжких форм захворювання, знизити потребу в протиалергічних фармакологічних препаратах, зберегти ефект ремісії на протязі тривалого часу після закінчення лікування, а також попередити розширення спектру алергенів, до яких може розвинутися сенсибілізація.

Поряд з специфічною імунотерапією хворим проводилась неспецифічна імунотерапія з використанням препаратів Тімалін та Тімоген.

Представлені в роботі матеріали були отримані при обстеженні та лікуванні 120 хворих на алергічний цілорічний риніт віком від 18 до 50 років, які проживали у Києві та Київській області. Даний діагноз у них був встановлений вперше. Серед пацієнтів було 58 (48,3%) чоловіків та 62 (51,7%) жінок.

Найпоширенішою скаргою у хворих з алергічним цілорічним ринітом, яка мала значний вплив на якість життя хворих була на погіршене носове дихання. Серед усіх пацієнтів, залучених до обстеження скарга на постійне закладене носове дихання зустрічалася у 100 (83,3 %) хворих з алергічним цілорічним ринітом. 74,1 % усіх пацієнтів, що обстежувалися, мали скаргу на слизові або водянисті виділення з порожнини носа. На приступи чхання скаржилося 88 хворих на ЦАР, що становить 73,3% від усіх обстежуваних пацієнтів. Невелика частка пацієнтів скаржилась на погіршення нюху. Цю скаргу відмічало17,5 % усіх хворих, що були залучені до обстеження. І нарешті, на свербіння у носі вказували 72 (60,0%) пацієнти з цілорічним алергічним ринітом.

Після курсу СІТ лише 1 пацієнт з групи 2 не відмічав покращення носового дихання, частка пацієнтів з періодичним погіршенням носового дихання в групі 1 становила 20%, в групі 2- 16,6%, групі 3- 10 %, та в групі 4 – 13,3%, до лікування на періодичне погіршення носового дихання скаржилося 16,6 % пацієнтів. Виходячи з цього, після лікування нормальне носове дихання спостерігалося у 24 (80 %) пацієнтів 1 та 2 групи, у 27 (90%) – 3 групи, 26 (86,6%) – 4 групи.

Частка хворих з виділеннями з носу зразу після курсу СІТ значно зменшилася (до лікування вона становила 74,1%). У групі 1 та 4 пацієнтів з даною скаргою було 3 – 10 %, у групі 2- 4(13,3%), в групі 3- 2 (6,6%), тобто найменше їх було в групі де СІТ отримувалась сублінгвально з попереднім імунокорективним лікуванням.

 

ВИСОКО ІНТЕНСТВНЕ ЛАЗЕРНЕ ТА РАДІОХВИЛЬОВЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРЕВАГИ ПРИ МЕДИЧНОМУ ЗАСТОСУВАННІ

 

Семенов А. учень 10-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

Наукові керівники: провідний лікар гінеколог клініки

«Здоров’я родини» Семенов В.В.

 

Лазерні та радіохвильові технології займають чільне місце в сучасній медицині. Існує багато наукових робіт стосовно вивчення особливостей та переваг лазерного променя та радіохвильового випромінювання у хірургічному лікуванні різноманітної патології. Але нажаль повністю відсутня інформація щодо порівняння ефективності цих двох засобів лікування, наприклад ступеню травмуючої дії на тканини, вплив на репаративні властивості травмованої тканини, швидкість загоювання рани, ступень стимулювання рубцевої тканини тощо, що пов’язано з етичними аспектами можливості забору тканини пацієнта після загоювання післяопераційної рани. Метою роботи є: роботи є вивчення особливостей високо інтенсивного лазерного (на прикладі діодного лазера) та радіохвильового випромінювання, що застосовується в медицині; порівняння швидкості загоювання рани після радіохвильової та лазерної деструкції ділянок шкіри білої лабораторної миші; порівняння косметичного дефекту рани після радіохвильової та лазерної деструкції ділянок шкіри білої лабораторної миші; порівняння гістологічної структури ділянок шкіри білої лабораторної миші, які були уражені високо інтенсивним лазерним та радіохвильовим випромінюванням через 14 та 28 днів після деструкції тканини.

 

ПУХЛИНИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Серьогін М. учень 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковій керівник: к.м.н., доцент кафедри неврології та нейрохірургії Львівського Національного медичного університету ім. Данила Галицького, кандидат медичних Нетлюх А. М.

 

Пухлини головного мозку — це гетерогенна група різних внутрішньочерепних новоутворень, доброякісних або злоякісних, які виникають унаслідок запуску процесу аномального неконтрольованого ділення клітин, які у минулому були нормальними складовими самої тканини мозку, лімфатичної тканини, кровоносних судин мозку, черепно-мозкових нервів, мозкових оболонок, черепа, залозистих утворень мозку (гіпофіза і епіфізу), або що виникають унаслідок метастазування первинної пухлини, що знаходиться в іншому органі.

Я вважаю, що на даний момент ця тема є актуальною, тому що хворі на пухлини головного мозку становлять 4% хворих з органічними ураженнями нервової системи. Але близько 40% пухлин головного мозку є доброякісними (менінгіома, шванома, невринома, гемангіобластома, аденома гіпофізу) і можуть бути радикально видалені в сучасних нейрохірургічних клініках, що гарантує хворим практично повне одужання. Необхідність хірургічного видалення пухлини зв’язана з тим, що не прооперована пухлина, що міститься в черепній коробці, не знаходячи вільного місця, стискає мозок, що приводить до паралічу чи коми з наступною смертю. Пухлини головного мозку по частоті займають п'яте місце серед пухлин інших локалізацій. Найчастіше пухлини зустрічаються у людей віком від 12-18 років, або 45-50 років.

 

Ортодонтичне лікування дітей з однобічним наскрізним незрощенням верхньої губи та піднебіння:

ортодонтичні та соціальні аспекти

 

Соколовська В. учениця 11-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Педагогічний керівник: викладач Богдан І.С.

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Вроджені незрощення верхньої губи та піднебіння є актуальною проблемою людства на протязі всього його існування. Діти з вродженими вадами обличчя вимагають до себе уваги лікарів різних спеціальностей, а саме: хірурга, педіатра, ортодонта, загального стоматолога, психолога, логопеда та отоларинголога. Однією з причин утворення вад є спадковість. Паління, вживання наркотиків та алкоголю збільшують ризик народження дитини з незрощенням. Розуміння механізму утворення незрощень дозволяє впливати на його розвиток. Основні етапи хірургічного та ортодонтичного лікування, як основних в комплексі реабілітації: при народженні дитини з незрощенням в першу чергу необхідно налагодити природне годування ( виготовлення обтуратору, годування за допомогою спеціальної соски ). В залежності від віку та соматичного стану, операцію відновлення анатомічної та функціональної цілісності м’якого та твердого піднебіння проводять в один (ураностафілопластика), або два (спочатку стафілопластика,а через декілька років уранопластика) етапи. Ортодонтичне лікування дітей з вродженими вадами обличчя дуже складне, вимагає від лікаря високого професіоналізму, досвіду, чіткого уявлення етіології та патогенезу хвороби. Алгоритм ортодонтичного лікування залежить від віку, анатомії дефекту, наявності супутніх захворювань, тощо. Тільки після проведення якісного хірургічного та ортодонтичного лікування реабілітація дитини з незрощенням буде ефективною. Для оцінки результатів використовувалися клінічний та антропометричний методи. Для лікування дітей з ОННВГП застосовують обтуратор, апарат з пєлотом, підборідну пращу, знімну апаратуру, незнімні ортодонтичні конструкції (брекет-системи).

Після проведення історичного екскурсу, аналізу статистичних даних, огляду існуючих методів лікування та аналізу результатів лікування 21-ї дитини з ОННВГП зроблені наступні висновки:

— вроджені вади обличчя є поліетіологічним захворюванням;

— реабілітація таких дітей потребує участі лікарів багатьох спеціальностей;

— вкрай необхідна профілактика народження дітей із ОННВГП;

— великою проблемою є незнання лікарями на місцях сучасних методів лікування;

— раннє ортодонтичне лікування дуже складне.

Вивчаючи статистику ,етіологію та патогенез вроджених вад, я спитала себе: «Чому-ж на сучасному етапі, з його покращенням рівня діагностики та лікування, соціальних умов життя, кількість незрощень не зменшилась, а збільшилась?» І знайшла дві відповіді на питання:

  • збільшилась кількість тератогенних факторів навколишнього середовища при погіршенні імунітету людини;
  • раніше діти з незрощеннями були «ізгоями» суспільства, їх вважали неповноцінними, не хотіли брати шлюб з ними, тому спадковий фактор виникнення незрощень не проявлявся так сильно, як «сьогодні», коли діти з вродженими вадами стали краще інтегруватися в суспільство.

Висвітлені проблеми та перспективи розвитку лікування дітей із вродженими вадами обличчя показали, що дуже багато вже зроблено на шляху до повної їх реабілітації, однак ще більше необхідно зробити.

 

 

 

Мігренозні головні болі

 

Тімочкіна І. учениця 10 Г класу

Український медичний ліцей НМУ імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

Педагогічний керівник: Самойлова С. О.

 

Оскільки мігренозні головні болі є досить поширеними у наш час, мене дуже зацікавило це питання. Багато людей у наш час навіть не знають що це за захворювання, чим воно може бути викликане і, тим більше, не знають того, як від нього лікуватися.

У своїй роботі я представила історію хвороби, поширеність серед різних груп населення, різного віку та статі. Мене вразили різноманітні форми мігреней, те, як можна боротися із цим захворюванням.

Мігрені поділяються на різні форми та типи. Особливостями мігреней є наявність аури, або ні. Аура це комплекс осередкових неврологічних симптомів тривалістю не більше 60 хвилин, які виникають внаслідок нетривалого зниження мозкового кровообігу в окремих ділянках мозку.

В експерементальній частині роботи я описала дослідження, яке було проведене в Волинському державному університеті імені Лесі Українки. Було вивчено проблему мігреневого головного болю у дітей та підлітків.

Оскільки люди, хворі на мігренозні головні болі потребують лікування, для цього у роботі я спеціально виділила розділ «Лікування мігреней та їх профілактика»..Звісно, основні препарати має призначати лікар, але я написала найефективніші лікувальні засоби, які призначаються у наш час.

Цікаво, що, хоча мігрені можуть зникати на певний час, їх не можливо вилікувати до кінця. Набагато легше зробити так, щоб напад мігренозного головного болю не розпочався. Для цього необхідно виконувати профілактичні дії, які я також постаралася докладно описати.

 

 

 

Порівняльне дослідження шкірного та лабораторного тестування

на пилкові та побутові алергени

 

Ткаченко А. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

Науковий керівник к. м. н., старший науковий співробітник

ДУ «Інститут педіатрії, акушерстві і гінекології

Національної академії медичних наук України» Семіног А.Б

Педагогічний керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Алергічні захворювання (АЗ) в останні роки остаточно перетворилися на глобальну медико-соціальну проблему, оскільки від них страждають до 30–40 % населення різних країн світу. Для цієї патології також характерні постійні темпи зростання захворюваності, більш тяжкий клінічний перебіг, труднощі діагностики, лікування та профілактики більшості АЗ. У зв’язку з цим доцільно зупинятися на спільних принципах діагностики АЗ і особливостях її проведення при окремих нозологічних формах алергопатології, оскільки саме своєчасне виявлення АЗ є запорукою ефективного лікування відповідної категорії пацієнтів.

Метою даної роботи було провести порівняльну діагностику алергічних захворювань на виявлення антитіл або сенсибілізованих лімфоцитів, продуктів специфічної взаємодії алергенів і антитіл за допомогою різних тестів in vivo і in vitro. з пилковими та побутовими алергенами, виявити різницю в прояві гіперчутливості в обох випадках та дослідити діяльність вітчизняного підприємства "Імунолог", як виробника алергенів з української сировини.

Для досягнення поставленої мети мною було проведено алергологічне обстеження із застосуванням шкірного тестування та реакцій in vitro у 20 хворих на бронхіальну астму. Дослідження проводились на базі Інституту педіатрії, акушерстві і гінекології Національної академії медичних наук України під керівництвом кандидата медичних наук, старшого наукового співробітника ДУ «Інститут педіатрії, акушерстві і гінекології Національної академії медичних наук України» відділення алергії та імунореабілітації дітей Степанової Л.С.

При здійсненні порівняльних досліджень шкірного тестування та реакцій in vitro з пилковими та побутовими алергенами було встановлено, що достовірної різниці в інформативності алергенів не виявлено. Це має підтвердження, як, наприклад, порівняння результатів шкірного тестування і на зіставленні даних, отриманих в реакції in vitro з пилковими і побутовими алергенам .

Це підтверджує можливість використання лабораторного методу діагностики, як паралельно шкірним тестам, так і як самостійного методу діагностики характеру сенсибілізації.

Викладені методи діагностики та специфічної імунотерапії алергенами не вичерпують всіх засобів, що застосовуються у сучасній алергології. Однак саме їх пріоритетне застосування є відмінною рисою лікаря-алерголога.

 

 

 

 

 

 

 

 

Аорто-коронарне шунтування

 

Тодуров М. учень 10-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: член-кореспондент НАМН України,

д.м.н Тодуров Б. М .

 

Аорто-коронарне шунтування ( англ. Coronary artery bypass surgery) — кардіохірургічна операція на коронарних артеріях серця, що виконується з метою реваскуляризації (відновлення кровопостачання) ділянок міокарду, кровопостачання в яких зменшене або відсутнє внаслідок звуження або обтурації просвіту коронарних артерій, які наявні у пацієнтів з діагнозом Ішемічна хвороба серця. Особливістю цієї операції є використання графтів — судин, які створюють сполучення між аортою та ділянкою коронарної артерії, яка знаходиться за ділянкою звуження або обтурації. Таким чином створюється шунтування (обхід) кровотоку від аорти до коронарної артерії, минаючи перешкоди. В якості графтів можуть застосовуватися Велика поверхнева вена ( лат. Vena Saphena Magna) ноги (найчастіше) або Променева артерія ( лат. Arteria Radialis) руки пацієнта. У випадках, коли застосовують Внутрішню грудну артерію ( лат. Arteria thoracica interna), мова йде про Маммаро-коронарне шунтування (від англ. Internal mammary artery). При цьому Внутрішня грудна артерія є джерелом кровопостачання для коронарних артерій. Дуже рідко використовують Праву шлунковосальникову артерію ( лат. Arteria gastroepiploica dextra) шлунку.

Щороку в США виконується близько 500 000 таких операцій. Україні цей показник не перевищує і 2 000.

Артеріальне кровопостачання серця здійснюється за рахунок правої ( лат. Arteria coronaria dextra) та лівої ( лат. Arteria coronaria sinistra) коронарної артерії. Обидві відходять від аорти відповідно від правого та лівого синусів Вальсальви, що утворені стулками аортального клапану. Фактично, артеріальне кровопостачання серця має три сегменти - I та II сегменти мають живлення від Лівої коронарної артерії (утворені відповідно її гілками: Передньою нисхідною артерією ( лат. Arteria coronaria anterior descendens) та Огинаючою артерією ( лат. Arteria coronaria circumflexa), III сегмент — від Правої ( лат. Arteria coronaria dextra).

 

Плечолопатковий больовий синдром

Трегуб Д. учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: клінічний ординатор кафедри ортопедії та травматології НМАПО імені Шупика, лікар-травматолог Рябоконь П.В.

 

Актуальність цієї проблеми неабиякою мірою зумовлена ще й тим, що біль і обмеження рухів є основними клінічними проявами цілої групи захворювань та синдромів, що вражають плечовий суглоб.

Плечолопатковий больовий синдром (ПЛБС), ускладнений контрактурою, є постійним супутником таких захворювань, як плечолопатковий періартрит, периартроз, ревматоїдний артрит, остеохондроз шийного відділу хребта і деяких інших патологічних станів плечового суглоба. Больову контрактуру плечового суглоба, що виникає внаслідок травми, захворювання, а часом і без видимих причин, з часів S. Duplay (1872) прийнято називати плечолопатковий періартрит.

У сухожильно-м'язовому і зв'язковому комплексі плечового суглоба в результаті травми або дегенеративно-запальних змін, які визначаються віком або тривалими циклічними навантаженнями, порушується співдружня робота ротаторів плеча. Це призводить до дисперсії тимчасового центру обертання головки плеча і суглобової западини. Зміщуючись або вище, або нижче на 2- 3 мм від центру обертання, головка набирає циклічне зіткнення з окремими елементами періартікулярних тканин. Цього цілком достатньо для створення перешкод ковзанню сухожиль надостного, подостного і малого круглого лопаткового м'язів в подакроміальному просторі. Внутрішньої навколосуглобової частини довгої головки біцепса також піддаються дегенеративним змінам, оскільки їх анатомічне сусідство з обертальною манжетою плеча очевидно. В результаті триваючого механічного впливу в сухожиллі РМП виникає фрикційний (протрузіонний) тендиніт.

У переважної кількості пацієнтів зменшення больового синдрому вдавалося досягти застосуванням засобів неспецифічної протизапальної терапії, міолітичними та біостимулюючими препаратами, лікувальної фізкультури та фізіотерапевтичним лікуванням.  Паралельно проводилася лікувальна фізкультура за спеціальною програмою, спрямована на збільшення безболісного обсягу рухів. У лікуванні ПЛБС також були використані такі види фізіотерапевтичного впливу, як тепло, холод, масаж, акупунктура, пульсова електромагнітна терапія.

Проводилась бесіда з пацієнтами, знайомство пацієнта з інформацією про специфічність захворювання, необхідності участі його самого в цьому процесі і орієнтація його на лікування, оцінка больового, функціонального стану РМП, проводилось ортопедичне обстеження плеча, проводились заняття ЛФК, та ставилась мета дослідити можливість ранньої  ЛФК реабілітації РМП всупереч загальноприйнятим поглядам про спокій та іммобілізацію плеча протягом перших 7 днів.

Цією роботою намагався наблизитись до наукових досліджень та експериментів, безпосередньо допомогти кожному пацієнту у подоланні такого актуального в сьогоденні захворювання доступними мені заходами.

 

Онкозахворювання. Їх причини, найпоширеніші форми. Дослідження ознайомленості населення з факторами, що впливають на появу та розвиток онкологічних захворювань

 

Хмельницька К. учениця 11-Вкласу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 НМУ імені О.О. Богомольця Дідківська Л.А.

 

Мета дослідження: визначити ступінь обізнаності населення з приводу причин, які можуть викликати ракові захворювання. Визначити ступінь володіння навичками самообстеження молочних залоз серед дівчат з метою можливої ранньої діагностики раку молочної залози.

Матеріали та методи: Об’єктом дослідження є 50 людей (40 жінок та 10 чоловіків) вікової категорії від 16-25 років, серед яких проводилися соціологічні опитування з приводу причин, які викликають розвиток ракових захворювань та 40 жінок додатково були опитані з метою визначення вміннями володіння навичками самообстеження молочних залоз. Проведено статистичну обробку отриманих даних.

Результати та їх обговорення: половина з усіх опитаних назвала лише одну причину, що спричиняє онкозахворювання, а саме: паління. Інша половина до паління додавала, в основному, генетичну схильність та радіацію. Ніхто з опитуваних не назвав однієї з основних причин виникнення раку – способу життя та раціону харчування людини.

Лише одна з сорока опитаних дівчат володіє навичками самообстеження молочних залоз з метою профілактики раку. Якщо ми хочемо зменшити кількість онкохворих, ми маємо звернути увагу громадськості на чинники, які сприяють зростанню захворюванності населення на рак та на методи профілактики і діагностики цього захворювання.

Гіпотеза про те, що люди недостатньо інформовані з приводу причин, які викликають рак, підтвердилася - при опитуванні 50% людей (віком від 16 до 25 років) назвали лише одну з головних причин, ще 50% назвали лише дві чи три причини. Понад трьох причин виникнення раку не назвав ніхто з опитаної групи.

Результати наших опитувань довели, що знання населення з приводу причин, які можуть суттєво сприяти виникненню та розвитку злоякісних новоутворень не задовільні. Покращання інформованості громадян щодо цих причин – один з ключових аспектів зменшення групи ризику захворюваності на рак.

Ми маємо проводити лекції та розмови які допомогли б людям зрозуміти, що це за захворювання «рак», і що не лише паління може призвести до його розвитку.

Серед дівчат вікової групи від 16 до 25 років лише 2,5% мають навички самообстеження молочних залоз, що говорить про вкрай низький рівень самоконтролю та онкоперестороги.

 

ВОДА ДЛЯ ЗДОРОВ'Я

 

Шайдецька А. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця,

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

У цій роботі було обговорено значення води для організму. Згідно якого вода являється основною речовиною і активним учасником всіх процесів, які протікають в організмі. Виходячи з головної ролі води було вивчено і розглянуто якими способами її недостача впливає на фізіологічний стан, який в результаті переходить в захворювання.

Всім відомо, що вода "корисна". Але не всі знають, що це основа хорошого самопочуття. Вони не знають, що відбувається з організмом, який не одержує необхідної щоденної кількості води. Ознайомившись з цією роботою ви будете орієнтуватися в цьому питанні набагато краще.

 

Карієс у дітей, його причини та профілактика

 

Якименко В. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н. доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О. Богомольця Дідківська Л.А .

 

Зуби складаються ще в утробний період, але перші, так звані молочні зуби з’являються з 6 місяців, є тимчасовими й функціонують до заміни їх постійними до 13-14 років.

ВООЗ уключила карієс зубів у число 6-ти хвороб сучасності, профілактика яких є найбільш актуальною задачею медичної науки й органів охорони здоров'я.

Карієс зубів – це патологічний процес, що розвивається після прорізування зубів і характеризується демінералізацією та руйнуванням твердих тканин зубів з наступним утворенням каріозної порожнини.

Д. А. Ентін висунув теорію карієсу на підставі дослідження фізико-хімічних властивостей слини і зуба. (1928 р.)

Біологічна теорія карієсу І.М. Лукомского: фактори, як недолік вітамінів C, D, E, а також недолік і неправильне співвідношення солей кальцію, фосфору, фтору в їжі можуть викликати захворювання одонтобластів ( клітини, що утворюють дентин зубів) , що в свою чергу призведе до порушення обміну речовин в емалі і дентині. (1948 р.)

Хімічно - паразитарна теорія карієсу Міллера: каріозне руйнування проходить двох стадій: у першій спостерігається демінералізація твердих тканин зуба. Молочна кислота, що утвориться, розчиняє неорганічні речовини дентину ферментами мікроорганізмів. (1984 р.)

Робоча концепція патогенезу карієсу зубів А. І. Рибакова: автор розглядав карієс зубів, як патологічний процес, в основу якого покладені вікові аспекти розвитку зубощелепної системи, вплив на зубні тканини ендогенних і екзогенних факторів у визначенні періоди формування щелепи і зубів.

 

 

Ароматерапія

Яремчук П. учениця 10-Дкласу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 НМУ ім. О.О. Богомольця Дідківська Л.А.

 

Тисячі років тому назад найрозвиненіші цивілізації виявили і почали використовувати цілющі властивості ефірних олій рослин. А вже у 20 ст. французький вчений Гаттефоссе довів це експериментально, виділивши окрему галузь медицини про методи і форми впливу на організм летких ароматних речовин, одержуваних переважно з різних частин рослин із застосуванням фізичних і фізико-хімічних методів – ароматерапію.

Тема цієї науково-дослідницької роботи була вибрана недарма, оскільки часто традиційні методи лікування можуть спричинити небажані побічні ефекти. Тому лікарі в усьому світі намагаються відмовитися від сильних медикаментів, застосовуючи у своїй практиці ефірні олії.

Мною було визначено три основних методи їх добування: дистиляція, екстракція, пресування (віджим), кожен з яких складається з декількох етапів і зумовлений характерними фізичними і хімічними характеристиками ефірних олій. Крім того, встановлено, що ароматерапія базується на трьох основних механізмах дії: фармакологічному, фізіологічному та психологічному. Мною з’ясовано, що використання ефірних олій можливе багатьма методами, залежно від бажаного ефекту, зокрема внутрішнє застосування (пероральне, ректальне, вагінальне), зовнішнє (масаж, ванни, полоскання, компреси, обгортання, розтирання), розпилення у повітрі (інгаляції, аромалампи, спреї). Наведено близько 20-ти видів ефірних олій (бергамот, гвоздика, лаванда, ялівець, шавлія, евкаліпт тощо), які найчастіше використовуються у ароматерапії.

Саме тому метою цього дослідження є систематизація знань у цій області і їх практичне застосування, що спонукало мене створити зручний у користуванні буклет і поширити його. Тут кожен може знайти показання і протипоказання до застосування певної ефірної олії, визначити її дозу, залежно від методу ароматерапії.

Отже, ароматерапія, завдяки цілющим властивостям ефірних олій, є чудовим допоміжним засобом у лікуванні багатьох захворювань і потребує популяризації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАКТИЧНА МЕДИЦИНА

 

ОСОБЛИВОСТІ СТАНУ ЗДОРОВ’Я ТА ПРОФІЛАКТИКА ВЕГЕТАТИВНИХ ДИСФУНКЦІЙ У ШКОЛЯРІВ СТАРШИХ КЛАСІВ

М. КИЄВА

Адамович Ю. учень 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Впродовж останніх років зберігається тенденція до зростання показників захворюваності серед дітей. Особливо проблематичною ця ситуація є в м. Києві. Погіршення стану здоров’я школярів супроводжується збільшенням у них вегетативних дисфункцій (ВД).

Проблема профілактики здорового способу життя у школярів є актуальною оскільки до чинників, що спричинять розвиток ВД, відноситься і багато набутих.

Мета дослідження на основі вивчення рівня фізичного розвитку і особливостей способу життя оцінити стан ВНС і ступінь поширеності ВД у школярів старших класів м. Києва та запропонувати рекомендації щодо профілактичних заходів для запобігання ризику розвитку ВД.

Завдання: дослідити загальний стан здоров’я та фізичного розвитку 98 учнів десятих класів м. Києва, особливості способу життя школярів та їх вплив на розвиток ВД, д ослідити стан ВНС та ступінь поширеності ВД, рекомендувати профілактичні заходи з метою запобігання ризику розвитку ВД.

Результати оцінювання РФЗ та фізичного розвитку учнів десятих класів підтвердили його незадовільний рівень. Проведене опитування з’ясувало, що для більшості школярів характерними є відсутність мотивації щодо дотримання здорового способу життя, незбалансоване харчування, малорухливий спосіб життя, зловживання шкідливими звичками. За наслідками оцінювання стану ВНС школярів у 95,9 % були виявлені ВД різного ступеня виразності.

Загальні результати проведеного дослідження дозволяють зробити висновок, що для поліпшення рівня фізичного розвитку та з метою профілактики ВД у школярів, варто привернути їхню увагу на необхідність дотримання запропонованого комплексу профілактичних заходів, направлених на запобігання ризику розвитку ВД.

 

 

 

Дизентерія

Андрієвська А. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Дизентерія - інфекційне захворювання, яке поширюється епідемічним способом при зараженні людини через травний тракт. Перебіг хвороби характеризується загальною інтоксикацією організму, анатомічним і функціональним ураженням товстих кишок, частими рідкими випорожненнями з домішками слизу і крові. Розрізняють гостру і хронічну дизентерію.

В природних умовах джерелами інфекції є люди, хворі на гостру або хронічну дизентерію, а також бактеріоносії.

Людина заражується внаслідок потрапляння дизентерійних бактерій через рот у шлунково-кишковий тракт. Збудник оселяється в складках слизової оболонки нижнього відрізка товстого кишечника. Зараження людини може відбуватися насамперед через брудні руки, частіше через предмети, інфіковані випорожненнями хворих на дизентерію або носіїв. Дуже часто захворювання настає від вживання води, молока, харчових продуктів, інфікованих дизентерійними бактеріями. Інкубаційний період триває в середньому З дні з можливими коливаннями його від 2 до б днів.

За останнє десятиліття клініка дизентерії відрізняється значно легшим перебігом, що пов'язано із зрослою резистентністю серед населення, поліпшенням умов харчування і тим, що на зміну токсигенним видам збудника дизентерії Григор'єва-Шига, з'явились менш вірулентні види Флекснера, Зонне та інші. Тяжкі форми хвороби з різкою інтоксикацією, тенезмами і значним ураженням слизової оболонки товстої кишки спостерігаються тепер порівняно рідко.

Здебільшого гостра дизентерія, особливо за умови раннього і правильного лікування з постільним режимом і відповідною дієтою, закінчується повним одужанням; проте в окремих хворих дизентерійний процес може тривати до 3-4 місяців (затяжна дизентерія); настають рецидиви то ранні, то більш пізні.

Подекуди, особливо в осіб, які перенесли гостру дизентерію, викликану бактеріями Флекснера, може розвинутись хронічна рецидивуюча дизентерія. Формуванню хронічної дизентерії сприяють супровідні гельмінтози й інвазії найпростішими, недотримання постільного режиму і дієти в гострий період хвороби, а також неповноцінне лікування гострого захворювання на дизентерію, хронічні (в тому числі й професійні) інтоксикації, недостатня імунореактивність в ослаблених хворих та ряд інших факторів.

В разі гострої дизентерії і в період загострення хронічного дизентерійного процесу обов'язкова госпіталізація з постільним режимом. Рекомендується механічно і хімічно щадна дієта: кефір, кисле молоко, ацидофілія, свіжий сир, некруто зварене яйце, білі сухарі, невеликі кількості червоної (кетової) або зернистої ікри, слизуваті супи з вівсянки, суп з фрикадельками, парові (перші 4 дні хвороби) котлети, добре проварені каші з рису або гречаної крупи, свіжа відварена риба, кисіль, овочеве пюре, протерті й печені яблука, фруктові, ягідні й виноградний соки, апельсини, мандарини. В міру затихання хворобливих явищ дієту можна розширювати.

Для лікування гострої дизентерії і рецидивів хронічної дизентерії використовують антибіотики. Застосовують середнє терапевтичне дозування антибіотиків . Загальна тривалість курсу лікування будь-яким із препаратів становить 6-7 днів; широко використовують вітаміни.

Заходи щодо профілактики дизентерії слід спрямовувати на неухильне поліпшення санітарного стану населених місць і матеріально-побутових умов населення, зростання культурних навичок. Конче потрібно суворо дотримуватись правил особистої гігієни: мити руки, перед їжею обов'язково обмивати кип'яченою водою сирі овочі і фрукти, вживати для пиття тільки кип'ячену воду і молоко тощо.

 

 

Вивчення впливу лікарських засобів рослинного походження при лікуванні захворювань тканин пародонту

та слизової оболонки порожнини рота

 

Астапенкова М. учениця 10-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О Богомольця,

Педагогічний керівник: к.м.н. Решетняк О.В.

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Актуальність теми. Захворювання тканин пародонту та слизової оболонки порожнини рота є однією з найбільш складних проблем сучасної стоматології. Широка поширеність і значне «омолоджування» цієї патології, визначає як медичну, так і соціальну значущість цієї проблеми. Тому дуже актуальним є пошук і вивчення нових лікарських засобів.

Об'єктами дослідження роботи є ті види рослин, які виявляють фітотерапевтичні властивості й використовуються при лікуванні захворювань порожнини рота. Мета написання даної роботи – набуття навичок з використання препаратів виготовлених на основі лікарських рослин для обґрунтованого лікування та профілактики захворювань, встановлення видового складу лікарських рослин, що виявляють фітотерапевтичний ефект, при лікуванні ними тканин пародонту та слизової оболонки порожнинирота.

Предмет дослідженняклінічні прояви захворювань слизової оболонки порожнини рота та тканин пародонту, оцінка ефективності диференційованого підходу до їх лікування.

Методи дослідження: клінічні (збір анамнезу та огляд хворих) – для об’єктивного підтвердження діагнозу та оцінки ефективності лікування при використанні розроблених методів терапії.

Ми дійшли таких висновків, що фітотерапію можна розцінювати як підтримуючий метод для покращення результатів лікування та для попередження рецидивів захворювання; більшість вказаних протизапальних зборів і навіть окремі лікарські рослини або препарати впливають не на одну, а на декілька патогенетичних ланок запалення слизовоїоболонки порожнини рота та тканин пародонту.

 

 

ОПТИМІЗАЦІЯ РАНЬОВОГО ПРОЦЕСУ В ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ РАН ШКІРИ З ВИКОРИСТАННЯМ ПОЗАЕПІДЕРМАЛЬНОГО ВУЗЛОВОГО ШВА НА РАНУ ШКІРИ НИТКОЮ З ПОЛІТЕТРАФТОРЕТІЛЕНУ (ПТФЕ)

 

Балан А. учень 11-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., лікар-хірург вищої категорії, завідуючий хірургічним відділенням ЦРП Деснянського району Владичук Я. В.

 

Мета роботи – вдосконалення техніки виконання вузлового шва шкіри, впровадженні у загальну хірургію новітніх видів шовного матеріалу, які нададуть позитивного впливу на якість загоєння рани, підвищення естетичної якості післяопераційного рубця, попередження ускладнень у вигляді мінімального асептичного запалення та нагноєння в рані, повноцінне відновлення цілісності тканин з формуванням якісного, естетично досконалого шва, зменшення терміну спостереження та лікування хворого, а також терміну його непрацездатності.

Було проаналізовано результати хірургічного лікування 26 пацієнтів з приводу різаних інфікованих ран травматичного характеру. Пацієнтів було розподілено на 2 групи. Перша – контрольна група – складалась з 12 пацієнтів (46%), у яких при зашиванні післяопераційної рани використовувались традиційні вузлові шви шкіри. Друга – досліджувана група – складалась з 14 пацієнтів (54%), яким накладались видаляємі позаепідермальні шви ниткою з політетрафторетілену.

Через 10 днів, після видалення швів, у пацієнтів контрольної групи рубець мав чітко помітні поперечно розташовані рубцеві «перетинки» у місцях проведення ниток, а також гіперемію епітелізованої лінії розрізу шкіри, та місць проколу шкіри, де знаходилися нитки. В досліджуваній групі рубець був пласким та малопомітним.

Отримані позитивні результати дають право рекомендувати цей спосіб для його широкого застосування в хірургічній практиці при зашиванні ран шкіри, особливо інфікованих ран, де існує ризик нагноєння.

 

 

 

 

Рак шлунку

Вишневий В. учень 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1

НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

Рак шлунку – це злоякісна пухлина, що походить з епітелію слизової оболонки шлунка. Є одним з найбільш поширених онкологічних захворювань. Може розвиватися в будь-якому відділі шлунка і поширюватися на інші органи, особливо стравохід, легені та печінку. Незважаючи на тенденцію збільшення захворюваності на різноманітні ракові пухлини, рак шлунку лишається одним із найпоширеніших форм злоякісних пухлин у світі. Щороку ця патологія уражає понад 1 мільйон мешканців планети. Саме рак шлунку займає друге місце в світі серед злоякісних новоутворень, поступаючись лише раку легень.

Найбільша кількість хворих на рак шлунку припадає на вік від 50 до 60 років, на вік від 40 до 50 років припадає до 25% від всієї кількості захворювань. Доведено, що у чоловіків частіше діагностують ураження цією патологією.

Причина виникнення патології, як і причина усіх інших злоякісних пухлин, досконально невідома. Виживання при раку шлунка залежить від стадії захворювання. Тобто, вчасна діагностика та використання новітніх методів лікування приводить до гарних шансів на одужання. Проте, звернення зі скаргами не завжди відбуваються саме в ранніх стадіях розвитку пухлини і так шанси стають мізерними.

На мою думку велику роль грає саме профілактика виникнення пухлини. На утворення патології впливає ряд факторів, які входять в наше життя. Чітке слідування правилам профілактики не тільки зміцнює організм, а і зменшує ризик утворення ракових пухлин.

 

 

ФІЗИКО – ХІМІЧНІ ОСОБЛИВИСТІ ПЕРЕБІГУ ЗАХВОРЮВАНЬ ТА КРИЗОВИХ СТАНІВ У ХВОРИХ ЗАЛЕЖНО ВІД ДОБИ

 

Власенко Г. учениця 11 - Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

Науковий керівник: викладач біології, завідувач кабінету фізіології людини Київського палацу дітей та юнацтва Янко В. І.

 

Біоритмами називаються ритми фізіологічних процесів, які властиві всім живим організмам. Їх характер завжди індивідуальний. Це надзвичайно цікава та унікальна здатність організму визначати режими роботи і відпочинку. Від того, як працює і відпочиває організм, залежить індивідуальний біоритм. У сучасній медицині виник новий напрямок – хрономедицина. Відомо, що між 13 і 15 годинами відзначається фізіологічна втома. Біологічні ритми шлунку припадають з сьомої і до дев’ятої години ранку. Товстий кишечник після виконання роботи знаходиться в стані спокою, на відміну від нього шлунок працює без відпочинку. Тому і рекомендують повноцінно їсти зранку.

За проведеними дослідженнями на гіпертонічну хворобу припадає 52,74%, на тахікардію – 2,05%, стенокардія – 6,85%, аритмія (тахіаритмія, миготлива аритмія) – 25,34%, НЦД – 1,37%, інсульт і після інсультний стан – 6,16%, транзиторна ішемічна атака – 4,79%, гіпотонія – 2,74%, дистонія – 3,42%, атеросклероз – 2,05%, ОНМК – 2,74%, а також гіпертонічна кома, порушення мозкового кровообігу, серцево-легенева недостатність та брадикардія на них припадає по 0,68% на кожну хворобу. Часто порушуються ритми серцево-судинної системи, це пов`язують з порушенням сну. такою умовою пояснюються виклики з 2 до 3годин ночі, та з 22 до 24, саме в цей час відзначається фізіологічний підйом, тому рекомендують засинати з 21 до 22 години вечора. Ранкові та післяобідні виклики пояснюються адаптація організму після сну.

Частота викликів для харчових отруєнь становить 29, 17%, панкреатит – 54,17%, гастроентероколіт – 12,5%, шлунково – кишкові кровотечі 4,6%. Частота викликів для жінок і чоловіків становить 50% і 50%, тобто великої ролі не має, чоловік чи жінка.

За добу на затримку сечі – 10,34%, на ниркові коліки – 79,32%, та на пієлонефрит припадає 10,34%. Тобто, ми можемо сказати, що виклики частіше надходять з нирковою колікою, на них припадає значна частина викликів. На пієлонефрит та затримку сечі припадає найменша кількість викликів, тому ми можемо сказати, що такі захворювання не є постійними, а отже складніше розробити для таких хвороб власний біоритм. Ми підрахували, що хвороб сечо-видільної системи більше, ніж у чоловіків. У жінок – 71,43%, а у чоловіків – 28,57% захворювань.

На пневмонію припадає 14,34%, ГРВі – 33,34%, гіпертермія – 4,76%, бронхіальна астма 38,1% та ларингіт з запалення легень 4,76% кожне захворювання. Дихальна система має досить активний біоритм, так як ми це бачимо на графіку. Однозначно не можна сказати коли саме відзначати активні біоритми. Години ризику: 7, 11, 13 – 17, 20 та 23, в ці години потрібно бути уважнішим до дихальної системи. Особливо тим людям які мають хронічні хвороби, наприклад алергію або астму, вони більш схильні до нещасних випадків пов`язаних із дихальною системою, а отже залежні від змін навколишнього середовища, психологічного стану та інших чинників. Тому піклуйтеся про своє здоров ` я, і воно вам віддячить.

 

 

Загальні відомості про ортодонтію

 

Войтенко М. учениця 11-Д класу?

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

Науковий керівник: лікар ортодонт Сорокіна Ю. Ю.

 

Ортодонтія (щелепо-лицева ортопедія) – відділ стоматології, який займається обстеженням, вивченням та корекцією тих, які розвиваються та зрілих щелепо-лицьових структур, включаючи ті умови, при яких потрібне переміщення зубів або корекція співвідношень і аномалій у вищезгаданих структурах за допомогою виправлення співвідношень зубів та щелепних кісток із застосуванням сили та/або стимуляції і зміни направлення функціональних зусиль всередині щелепо-лицьового комплексу. Головними завданнями ортодонтичної практики є діагностика, попередження та лікування всіх форм аномалій зубів і споріднених з ними змін навколишньої структури; розробка, використання та контроль функціональних і корекційних апаратів, а також контроль зубного ряду і підтримуючих його структур з метою досягнення і збереження оптимальної фізіологічної та естетичної гармонії лицьових та щелепних структур. Виправлення криво розташованих зубів отримало в свій час назву «ортодонтія» ( ortos - прямий, odus -, ontes - зуб. )Не всі можуть усвідомити, що ортодонтія не лише допомагає вирівнювати зуби, але й може сформувати гармонійні риси обличчя.

Причини зміни форми обличчя можуть бути різні, але головні це – генетичні фактори, погані звички дітей та непоінформованість батьків. Для забезпечення гармонійних рис обличчя використовують лицьові маски, які кріпляться на верхню щелепу за допомогою пластинки (спочатку її положення змінюється), поступово піднебінний шов розривається і пластинку дитина носить у сталій позиції, прикріплюючи до себе маску, яка витягує обличчя. Ортодонти використовують також звичайні пластинки, брекети, дуги, капи.

 

 

 

 

 

 

Харчування дітей

Волощук В. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Велике значення для травлення і засвоєння поживних речовин – джерел енергії – має чіткий розпорядок у прийманні їжі. Інтервали між прийняттям їжі мають бути не меншими і не більшими ніж 3,5...4 год. Якщо дитина регулярно в ті самі години їсть, то умовно-рефлекторне виділення соків у неї починається ще до приймання їжі, що значно активізує процес травлення. Навпаки, в разі несистематичного приймання їжі кількість соків, що виділяється травними залозами, значно менша: всі умовні рефлекси на час харчування не виявляються.

Кожний продукт харчування має особливості, пов’язані з його хімічним складом. Розрізняють продукти рослинного і тваринного походження. Рослинна їжа є переважно вуглеводною, тобто має у своєму складі багато вуглеводів і мало білків. Тваринна їжа, навпаки, містить багато білків, а вуглеводів дуже мало або й зовсім не має їх. Знання властивостей того чи іншого продукту дає змогу якомога раціональніше використовувати його.

Найбільша кількість білків міститься в м’ясі, рибі, яйцях. Для дітей рекомендуються нежирні сорти м ’ яса. Багато білка містять різні молочні продукти. Проте і в продуктах рослинного походження також є білки.

При складанні норм харчування для дітей слід враховувати таке, їжа дітей повинна мати відносно більшу енергетичну цінність, оскільки на кожен кілограм маси тіла дитині потрібна більша кількість енергії, ніж дорослій людині. Наприклад, дитині у віці до 1 року на 1 кг маси тіла за добу треба 460,5 кДж; дитині молодшого шкільного віку – 293,1; юнакові 18 років – 209,3 кДж.

Проте задовольнити потребу організму в енергії – це ще далеко не все. Наприклад, людині досить з ’ їсти 1,5 кг білого пшеничного хліба, щоб дістати 14235 кДж. Така одноманітна їжа не може задовольнити потреби організму: йому потрібна різноманітна тваринна й рослинна їжа, які містить у необхідних кількостях білки, жири і вуглеводи.

Організм, що росте, потребує щодня чотириразового харчування. Добовий раціон слід розподілити так: сніданок – 20...25%, другий сніданок – 10...15, обід – 45...50, вечеря – 20...25% добової кількості їжі.

Про правильну організацію харчування школярів повинні дбати не тільки сім’я, батьки, а й школа, вчителі. У невеликих школах, де немає шкільних лікарів, за організацію харчування учнів класу відповідає учитель.

У запобіганні харчовим отруєнням неабияка роль належить учителеві початкових класів. Він зобов’язаний ознайомити учнів з причинами отруєнь і добитися того, щоб вони твердо засвоїли правило: не споживати незнайомі рослини і несвіжу їжу.

При перших ознаках отруєння вчитель повинен негайно викликати лікаря і зуміти подати до його прибуття першу допомогу потерпілому, передусім звільнити його травний канал від шкідливих речовин. Для цього хворій дитині можна дати випити кілька склянок теплої води з содою (0,5 чайної ложки на склянку) або слабкий розчин перманганату калію. Якщо в дитини блювання вже припинилося, то для підтримання сил їй можна дати міцного чаю або кави.

 

 

НОВИЙ ПІДХІД ДО ПРОФІЛАКТИКИ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ ШЛУНКА

Голуб К. учениця 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Педагогічний керівник: к.п.н. Погоріла І.О.

Науковий керівник: к. б. н., старший науковий співробітник НДЛ "Фармакології і експериментальної патології" Навчально-наукового центру «Інститут біології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка Фалалєєва Т.М.

 

Актуальність роботи показує що, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки – найбільш розповсюджене захворювання органів травлення, які діагностується у 10-15% населення в економічно розвинутих країнах. Незважаючи на успіхи у встановленні механізмів патогенезу виразкової хвороби, поширеність її не зменшується. В літературі останніх років з’явилися дані про гастропротекторні властивості пробіотиків, що і обумовило мету наших досліджень.

Мета досліджень була в тому щоб дослідити вплив мультипробіотика “Симбітер ацидофільний” концентрований (НВК “О.Д. Пролісок”) на виникнення нейро-дистрофічних уражень шлунка щурів.

Об’єкт дослідження була С лизова оболонка шлунка щурів.

Наукова новизна полягає в тому що, в роботі вперше обґрунтована доцільність застосування мультипробіотика “Симбітер ацидофільний” концентрований для профілактики виникнення виразкової хвороби шлунка.

Методи дослідження. В роботі використані сучасні загальновживані фізіологічні методи викликання уражень в слизовій оболонці шлунка: модель іммобілізаційного стресу та етанолового виразкоутворення.

Результати досліджень показали що, одержані результати свідчать про ефективний профілактичний вплив мультипробіотика "Симбітера ацидофільного" концентрованого і доцільність його застосування у попередженні виникнення виразкової хвороби шлунка.

 

 

 

 

Використання біосенсорів в медицині

Грохольський Р. учень 1 1 -А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця,

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Основною причиною різкого збільшення зацікавленості та досліджень в галузі біосенсорів в останні два десятки років є їх висока специфічність та чутливість, що досягається завдяки використанню біологічних молекул та систем. Біосенсор – це аналітичний прилад, що містить в своєму складі біологічний чутливий елемент (фермент, антитіло, ДНК, клітинні органели, клітини чи шматочки тканин) поєднаний з перетворювачем (електрохімічним, оптичним, калориметричним чи акустичним) (34). Вимірювання концентрації мішені аналізатор виконує кількісним перетворенням параметрів реакції у кількісний електричний чи оптичний сигнал.

Двома найбільш важливими властивостями будь якого біосенсору є:

а) його специфічність; б) чутливість аналізатора відносно мішені.

Специфічність біосенсора цілком керується властивостями біологічного компоненту, тому що саме тут речовина контактує з сенсором. Чутливість цілого приладу залежить як від біолгічного компоненту так і від перетворювача, тому що тут має бути чудова взаємодія між біомолекулою та аналізуємою речовиною, а також дуже висока ефективність наступного визначення реакції перетворювачем. В порівнянні з хімічними сенсорами набагато вигіднішими є біологічні сенсори, висока специфічність яких є результатом оптимального молекулярного розпізнавання. Це найкраще можна показати на прикладі взаємодії антиген-антитіло(Ат-Аг), де антитіло може розпізнати та приєднати відповідний антиген з надзвичайно високою специфічністю.

Біосенсори – це надзвичайно чутливі та специфічні прилади, що досягають такого рівня чутливості завдяки використанню біологічного матеріалу в поєднанні з надзвичайно тонкими за будовою перетворюючими компонентами.

В складі біосенсорів може бути використаний найрізноманітніший біологічний матеріал, від простої біомолекули до цілого організму.

У створенні біосенсорів використовуються різноманітні фізикохімічні методи, що включають у себе електрохімію, хімію полімерів, волоконну оптику, імунологію, біохімію та молекулярну біологію.

Біосенсори можуть бути використані в широкому спектрі наук. Вони можуть бути використані в медицині для самообстеження та самоконтролю пацієнтами, для моніторингу навколишнього середовища, для контролю за якістю харчових продуктів. Але особливу увагу привертає придатність деяких типів біосенсорів для використання in vivo.

Отже, біосенсори є надзвичайно вдалим досягненням сучасної науки і перед цією галуззю лежить необмежене поле діяльності.

 

ПУХЛИНИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Гуляєв С. учень 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Пухлини головного мозку – це різні внутрічерепні новоутворення – доброякісні та злоякісні, які виникли в наслідок неконтрольованого ділення клітин і в минулому були нормальними складовими тканинами мозку або виникли внаслідок метастазування первинної пухлини, які знаходились в інших органах.

Проблема пухлин головного мозку є одною з найважчих завдань сучасної медицини.

Пухлини центральної нервової системи класифікують за локалізацією, гістологічному типу та ступеню злоякісності.

Пухлини можна поділити на такі групи: менінгіоми, астроцитоми, гліобластоми, епендіоми, медулобластоми, невріноми (шваноми), пухлини гіпофізу, гімангіобластоми, кісти, пухлини судинних сплетінь.

Крім клінічної симптоматики діагностика базується на додаткових методах дослідження: огляд рентгенограм, ехо- і електро-енцифалограм, ультрасонографії, КТ, МРТ.

Обстеження дітей має свої особливості. На сучасному етапі наших можливостей першим кроком у області обстеження дитини являється ультрасонографія, яка застосовується після зарощеного у хворого родничка до 15 років.

Для успішно хірургічного лікування треба добре знати анатомію головного мозку, судин і т.д. При установленні діагнозу пухлини головного мозку необхідні: хірургічне втручання, лікувальні препарати, опромінення, хіміотерапія. «Горе тому хірургу, у якого руки працюють швидше голови». М. М. Бурденко.

 

ВИКОРИСТАННЯ ШОВНОГО МАТЕРІАЛУ У СУЧАСНІЙ ХІРУРГІЇ

 

Данченко П. учениця 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., завідуючий відділенням малоінвазивної офтальмохірургії Київського центра мікрохірургії ока Новицький О.М.

Педагогічний керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Ми часто кажемо, що дрібниці – не дуже суттєві частки нашого життя. Дозволю собі не погодитись, бо дрібниці – це те, з чого наше життя складається. І зазвичай, ніби за іронією долі, вони вирішують те, чого ми самі навіть не в змозі вирішити. Саме тому, цього року, я вирішила присвятити свою науково-дослідницьку роботу дрібницям, без яких медицина в жодному разі не змогла б досягнути такого прогресу – хірургічним швам, а саме: матеріалу, з якого вони складаються.

Мета роботи – продемонструвати склад, властивості, тривалість зберігання та найголовніше – безпеку сучасних шовних матеріалів, що використовують вітчизняні і зарубіжні хірурги.

Адже проблематика цієї теми полягає у тому, що, незважаючи на новітні технології, кількість виробників та розвиток медицини у цій галузі, шовні матеріали можуть викликати відторгнення трансплантованих реципієнту органів, алергічні реакції, розвиток інфекцій, ускладнення, викликані запаленням, тощо.

Саме тому, на сьогоднішній день це питання є дуже актуальним, з огляду на те, що йому приділяється значна увага серед лікарів-практиків, наукових кіл і періодичних та електронних видань.

Отже, підсумувавши викладене, пропоную розглянути детальніше види шовного матеріалу, його склад і властивості, чисельність, а також безпеку і небезпеку, яку він може представляти для людського організму.

 

 

Гіпертонічна хвороба та артеріальна гіпертензія

Єрошенко А. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця,

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Ця робота присвячена вивченню факторів ризику, біохімічних змін та основних ускладнень у 60 хворих на гіпертонічну хворобу, які перебували на стаціонарному лікуванні в інфарктному та кардіологічному відділеннях міської клінічної лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги м. Києва. Гіпертонічна хвороба – одна з актуальних медичних проблем сучасності. Це обумовлено не тільки її поширеністю, а й значною кількістю її ускладнень, які призводять до інвалідизації населення працездатного віку, та високим відсотком смертності. Подальше дослідження цієї хвороби допоможе в майбутньому своєчасно визначати діагноз та надавати потрібне лікування. Для чого необхідно вміти:

  • визначити мікроскопічні ознаки гіпертонічного кризу, пояснити причини, механізм розвитку, вихід і оцінити його значення;
  • визначити макро і мікроскопічні морфологічні зміни артеріол і артерій, зумовлені гіпертензією, пояснити причини, механізм розвитку тощо.
  • визначити макро і мікроскопічні морфологічні зміни внутрішніх органів, зумовлені змінами судин і порушенням внутрішньо-органного кровообігу, пояснити причини, механізм розвитку, вихід і оцінити їхнє значення.

Загальноприйнятої теорії походження і розвитку гіпертонічної хвороби на сьогодні немає. Ключова ознака тривалої первинної гіпертензії – це підвищення периферичної судинної резистентності. Численні ретельні клінічні і фізіологічні дослідження вказують на те, що існує безліч механізмів, які призведуть до розвитку первинної гіпертонії. З них сьогодні загальноприйнятими вважаються три основні патофізіологічні механізми, які включають:

— натрієвий гомеостаз

— симпатичну нервову систему

— ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

 

 

 

Чинники ефективного росту кристалів Купруму (ІІ) сульфату в умовах домашньої лабораторії

Здоровець А. учениця 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Педагогічний керівник: вчитель хімії Коваль С.П

 

У даній роботі розглянуто, ріст кристалів Купруму (ІІ) сульфату в умовах домашньої лабораторії.

Завдання, які ми вирішили для досягнення зазначеної мети:

  • Розглянути та проаналізувати існуючі методи вирощування кристалів;
  • Розглянути форми кристалічних ґраток;
  • Проаналізувати фактори, які впливають на ріст кристалів.

Провести експериментальне дослідження щодо вирощування кристалів Купруму (ІІ) сульфату в умовах домашньої лабораторії

Таким чином, проаналізувавши літературні джерела, ми з’ясували, що на процес кристалізації та ріст кристалів впливають такі фактори: температурний чинник та концентрація розчиненої речовини.

Експериментально нам вдалося довели, що крім цих двох чинників на швидкість кристалізації Купруму (ІІ) сульфату суттєво впливає ще й чинник чистоти розчинника. Вважаємо, що також буде впливати і чистота розчиненої речовини.

Крім того, в своїй роботі нам вдалося експериментально проілюструвати вплив концентрації розчиненої речовини на процес кристалоутворення та росту кристалів Купруму (ІІ) сульфату.

Нами виявлена закономірність між концентрацією розчину та розмірами кристалів, які утворюються.

На нашу думку, це пов’язано з кількістю центрів кристалізації, які утворюються в різних розчинах.

В насичених розчинах центрів кристалізації більше і, відповідно, кристалів утворюється багато, вони менші за розмірами, але формують друзу.

При зменшенні концентрації розчину, формується менша кількість кристалів, але вони більші за розмірами, розташовані поодиноко, але час кристалізації та росту самого кристала значно більший.

Отже, в залежності від того, які кристали і як швидко ви хочете отримати, необхідно використовувати взаємозв’язок всіх чинників процесу кристалізації та росту кристалів.

 

 

Місцева анестезія. Наркотиконезалежна анестезія

Знак К. учень 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: науковий співробітник Інституту хірургії та трансплантології ім. О. Шалімова Крисан М. Ф.

 

Неможливо переоцінити значення введення в медичну практику наркотичних анальгетиків, а особливо у розвиток анестезіології, нерозривно пов’язаної з розробкою і виробництвом нових наркотичних засобів. Удосконалення виробництва наркотиків сприяло не тільки прогресу медицини, але і появі ряду небажаних суспільних явищ. Найбільш поширеним з них є звикання до наркотиків і наркотична залежність – наркоманія. Існують також небажані ефекти, що супроводжують застосування наркотичних анальгетиків в медичній практиці, такі як пригнічення дихання, парез кишечника, післяопераційне блювання та ін. Більш того, в останні роки цілий ряд лікарських препаратів, що відносяться до різних лікарських груп і раніше вільно застосовувалися в лікувальних установах, прирівняний по звітності до наркотичних анальгетиків. У зв’язку з цим їх використання стало обмеженим в державних лікувальних установах і практично недоступним у приватних.

Останнім часом з’явилася можливість купірування больового синдрому і проведення анестезії не тільки без наркотичних анальгетиків, а й без усієї наркотичної групи. Це пов’язано з введенням в медичну практику ряду нових лікарських препаратів, одним з яких є парекоксиб натрію (династат компанії «Пфайзер»). Ряд переваг, таких як потужний анальгетичний ефект, тривалість і швидкість, ненаркотичний профіль вигідно відрізняє цей препарат від наркотичних анальгетиків. Наркотиконезалежна анестезія з використанням динас тату є безпечною і доступною до проведення в більшості лікувальних закладів України. Вона практично не поступається стандартній методиці проведення анестезії, а в деяких випадках виглядає переважаючою у зв’язку з меншою кількістю післяопераційних ускладнень.

 

 

ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ НЕ ІНФЕКЦІЙНИХ

ОФТАЛЬМОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Кайдан О. учень 10-Б класу

Український медичний ліцей

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця,

Педагогічний керівник: старший вчитель Столяр Л. О.

Науковий керівник: к.м.н. Шуригін О.Ю.

 

Око, як частина організму, надзвичайно чутливе до впливу зовнішнього середовища: ультрафіолетового випромінювання, хімічних сполук тощо. Вплив зовнішніх подразників, останніми роками, стає все більш інтенсивним, що обумовлено технологізацією сучасного суспільства.

Синдром сухого ока – одна з найчастіших причин звернення людей до офтальмологів. Він зазвичай викликається порушенням якості слізної плівки, яка змащує очну поверхню.

Синдром ”сухого ока” (ССО) — це поліетіоліогічне захворювання, основою якого є порушення змочування поверхні ока.

Число людей, страждаючих віковими захворюваннями очей, продовжує збільшуватися на 14% кожного року.

Отже багато речей пов ’ язаних із стабільним падінням зору є також прогрес навколишнього середовища та його технологізації.

Ми можемо тільки уявити наскільки швидко розвивається людство. Адже ще до 2000 року, далеко не в кожній родині був мобільний телефон, не кажучи вже про комп ’ ютер. Таку розкіш міг дозволити не кожен.

Падіння зору з віком, рахується більш природним, адже ми всі знаємо що таке старіння загалом. А ось важкі офтальмологічні захворювання у ранньому віці даються нам взнаки забрудненню навколишнього середовища.

Люди повинні усвідомлювати, що крім них про їхнє здоров’я не потурбується більш ніхто. Тому, вони повинні оберігати найголовніший орган сенсорної системи – ЗІР.

 

 

КОАРКТАЦІЯ АОРТИ. МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ ТА ЛІКУВАННЯ

 

Кисла А. учениця 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Коарктація аорти - це вроджене сегментарне звуження аорти, що викликає виникнення у великому колі двох режимів кровообігу і призводить до появи відповідних симптомів.

Середня тривалість життя з цією хворобою становить близько 30 років, тобто менше половини середньої тривалості життя сучасної людини. За даними Reifenstein, 2 / 3 хворих помирають у віці 40 років. Найбільша смертність припадає на період до року і потім на хворих старше 20 років.

Основною причиною смерті у віці до року являється серцева і легенева недостатність, у віці старше 20 років серцева недостатність, крововилив у мозок, розриви аорти і різних аневризм, ендокардит, аортит та ін. Етіологія і патеногенез пороку остаточно не з'ясовані. Припускають, що коарктація утворюється в ембріональному періоді внаслідок неправильного злиття аортальних дуг.

Гемодинамічні чинники ведуть до значної дезорганізації сполучнотканинних структур аорти і швидкому розвитку в зоні коарктації, особливо в проксимальному відділі, склерозу, зокрема атеросклерозу, аорти. Наслідком цього є розвиток у деяких хворих перед - і посткоарктаціонних аневризм.

Аневризми аорти ускладнюється в середньому 17% коарктацією (на 304 розтину це сочеткніе зустрілося в 20%, на 787 операцій - в 5%). Розвиваються вони рано: на вік 0-9 років припадає 9,5% всіх аневризм аорти, 10-19 років - 21%, 20-29 років - 38%, 30-39 років - 20%, 40-49 років - 5, 5%, 50-59 років - 5,5%, 60-69 років - 1%.

Коарктації грудної аорти створюють різні режими кровообігу: голова і плечовий пояс, включаючи руки, отримують надмірну кількість артеріальної крові, тоді як вся нижня частина тіла знаходиться в стані ішемії; її постачання відбувається в основному за рахунок колатералей. При звуженні просвіту аорти на 55-65% від вихідного в артеріальних стовбурах, розташованих проксимально коарктації, відмічається підвищення, а в дистальних - зниження артеріального тиску.

Коарктація аорти розташована дистальніше відкритої артеріальної протоки, у зв'язку з чим створюється особливо значний скидання крові з аорти в легеневу артерію, завдяки чому виникають:

1) виражена гіперволемія малого кола з її морфологічними наслідками - змінами судин в системі легеневої артерії, розвитком легеневої гіпертонії і дистрофії міокарда правого шлуночка;

2) важка перевантаження лівого шлуночка великою масою крові, яка постачається з малого кола кровообігу;

3) дуже погане кровопостачання органів і тканин розташованих дістальніше коарктації - нижньої частини тіла, у тому числі ніг.

 

 

Захворювання молочної залози. Актуальність, діагностика, профілактика

 

Ковальчук О. учень 9-Б класу,

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: вчитель-методист Стронова Т.М.

 

Захворюваність на рак молочної залози враховуючи широку розповсюдженість і невпинний ріст в більшості країн світу є однією із найважливіших проблем сучасної онкології. Щорічно в світі виявляють біля 1 млн. нових випадків раку молочної залози, і до 2011 року вчені спрогнозували зростання захворюваності до 1,45 млн. В США продовж життя на РМЗ захворює 1 з 8 жінок, в Канаді 1 з 10 жінок. Смертність від раку молочної залози в Україні становить 52,8% усіх втрат серед жіночого населення працездатного віку, оскільки захворювання часто діагностують в задавнених стадіях.

Метою даного дослідження є вивчення актуальності програм скринінгу, психологічних аспектів, факторів ризику та методів ранньої діагностики захворювань молочної залози.

Систематизовано алгоритм діагностики захворювань молочної залози та профілактичних заходів. Визнано, що впровадження програм скринінгу, рання діагностика та лікування дає можливість виявляти та повністю виліковувати захворювання на ранній стадії, покращувати якість життя та виживання пацієнтів з захворюванням І та ІІ стадії, проводячи органозберігаючі операції в комбінації з хіміотерапією, променевою терапією та гормонотерапією, які поліпшать 5-річне виживання хворих і зменшать витрати на лікування.

Відкриття мамологічного центру являтиме собою нову модель організації всебічного медичного обслуговування жінок за рахунок поєднання санітарної освіти, ранньої діагностики, лікування і контролю за пацієнтами, що пройшли лікування.

Правильно організована робота дозволяє вдосконалити систему вторинної профілактики раку молочних залоз, проводити точну діагностику, знизити кількість хірургічних біопсій і пов’язаних з цим моральних та фінансових затрат, зменшити навантаження на онкологічні заклади та своєчасно направляти хворих в спеціалізовані онкологічні установи для проведення комплексного лікування.

 

 

ФІТОТЕРАПІЯ ТА ФІТОАРОМОТЕРАПІЯ В ПРАКТИЦІ ПЕДІАТРА, ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ – СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

 

Костенко А. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 Дідківська Л.А.

 

Фітотерапія на мою думку одна з найактуальніших тем сьогодення. Коли-не-коли але ми відчуваємо біль, втому, хворобливий стан. На жаль, більшість українців не мають звички зразу йти до лікаря – і саме в цьому роблять велику помилку, починаючи самолікування. Добре якщо просто слідкуємо за тим що їмо, але ж у хід йдуть різні таблетки. До 50-х років ХХ століття ліки з рослин становили 70-80% усіх медикаментів, а нині лише третину препаратів отримують з рослин. Ось чому терапія природними засобами повинна займати належне місце в клінічній практиці.

Дуже гарно було б повернути замість використання синтетичних препаратів лікарські формами з рослин, які безпосередньо виконують дію на той чи інший органу системи не пошкоджуючи інші. Але для цього потрібно створити потужну сферу фітолікування: розширити діапазон поглиблених наукових досліджень лікувальних властивостей лікарських засобів рослинного походження; створення сучасного банку даних з постійно поновлюваною інформацією щодо номенклатури лікарських засобів рослинного походження, описів їх властивостей, особливостей застосування, ролі фітокомпонентів у офіційних фармацевтичних засобах; удосконалення механізмів впровадження фітопрепаратів у широку медичну практику.

Фітотерапію можна використовувати в лікуванні, профілактиці та очищенні організму фітологія дуже широко використовується в практиці лікарів. Але було б чудово поширити практику ароматерапії, а для цього потрібно виділення коштів на спеціальне обладнання та приміщень для проведення ароматерапії. Адже цей вид реабілітаційної медицини дуже гарний в профілактиці різних захворювань дихальних шляхів, для попередження епідемій грипу.

 

Триместри ва гітності

Костюк Х. учениця 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Вагітність – період, коли зародок розвивається всередині матки жінки . Починається із зачаття і закінчується народженням , триває приблизно 40 тижнів . Після зачаття у жінки зазвичай припиняються менструації .

При нераціональному способі життя алкоголь, наркотики, антибіотики, гормони і ін., належить оберігатися від вагітності протягом всього циклу. Якщо вагітність наступила в цьому циклі з погляду класичної медичної генетики рекомендоване переривання гарантувати здорову дитину ніхто не може.

На ранніх строках шкідливі чинники або вбивають ембріон і викликають менструацію, або не ушкоджують, і вагітність розвивається нормально. Але гарантій дати не може ніхто, рішення тільки за Вами. Не впадайте в сумніви з приводу віртуальних хвороб за наслідками ДНК-обстеження і не бійтеся народжувати у будь-якому випадку, відомі факти що прогнози лікарів не виправдовувалися і на світ з'являлися здорові діти, а їх хотіли вбити!

Не рекомендується під час вагітності міняти кліматичний пояс, при зміні клімату можливі загострення хронічних захворювань. Подорожі на автомобілі, довгі перельоти літаком це тривале положення в обмеженому просторі, який може привести до застійних явищ в нижніх кінцівках, поперековій області і до загрози переривання вагітності.

Щоб вагітність приносила жінці тільки позитивні емоції, щоб можна було вчасно попередити ті або інші ускладнення даної вагітності необхідно чим раніше стати на облік по вагітності.

 

ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

 

Кравець А. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця,

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб НМУ імені О.О. Богомолця Дідківська Л. А.

 

Цукро?вий діабе?т – синдром, який характеризується порушенням обміну речовин і високим рівнем цукру у кров – натще ( гіперглікемія ), що відбувається внаслідок низького рівня гормону інсуліну чи патологічній протидії ефектам інсуліну разом з недостатнім рівнем його секреції. Характерні симптоми – надмірне виділення сечі ( поліурія ), збільшене відчуття спраги та затьмарений зір . Ці симптоми можуть бути відсутні, якщо рівень цукру в крові не надмірно великий.

Всесвітня організація охорони здоров’я визначає три основні форми цукрового діабету: тип, тип, та гестаційний діабет (трапляється під час вагітності ), які мають різні причини й поширення серед населення. Незважаючи на те, що, зрештою, усі обумовлені нездатністю бета клітин підшлункової залози виробляти інсулін, щоб запобігти гіперглікемії, причини різні. тип діабету характеризується опором до інсуліну «тканин-мішеней». Це спричинює потребу в дуже високій кількості інсуліну й діабет розвивається, коли бета-клітини не можуть задовільнити потребу. Гестаційний діабет подібний до типу і також викликає опір до інсуліну; гормони під час вагітності спричинюють опір до інсуліну в жінок, які генетично схильні до цього.

Діабет може спричинити багато ускладнень. Гострі ускладнення ( гіпоглікемія , кетоацидоз чи гіперосмолярна кома) можуть статися, якщо хворобу недостатньо контролюють. Серйозні довгострокові ускладнення можуть включати подвійний ризик серцево-судинної хвороби , хронічну ниркову недостатність , пошкодження сітківки ока (що може призвести до сліпоти ), пошкодження капілярних судин, що призводить до імпотенції та поганого загоєння ран. Погане загоєння ран, особливо на ступнях , може призвести до гангрени з подальшою ампутацією . Достатній догляд за діабетом, так само як і посилений контроль за кров'яним тиском і факторами стилю життя (такі як некуріння й догляд за здоров'ям ) може зменшити ризик більшості вищеназваних ускладнень. У сучасному світі діабет — одна з найзначніших причин, яка спричинює сліпоту в дорослих у нелітньому віці, причина нетравматичних ампутацій, а також діабетична нефропатія — основна хвороба, яка потребує гемодіалізу.

 

Використання метода кріотерапії при лікуванні вугрової хвороби

 

Кравченко Д. учень 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник : к.п.н., викладач біології НМУ імені О.О.Богомольця Погоріла І.О.

П едагогічний керівник: к.м.н., доцент кафедри внутрішніх хвороб НМУ

імені О.О.Богомольця Дідківська Л. А.

 

Саме шкіри її придатки – волосся і нігті є одним з визначальних чинників зовнішності людини. По їх стану судять про здоров'я, вік, і навіть матеріальному благополуччі. Одним із способів лікування захворювань шкіри є кріотерапія – метод дії на шкіру низьких температур. При випаровуванні рідкого азоту відбувається різке охолоджування поверхні шкіри, що приводить до звуження судин і відтоку і відтоку крові Через деякий час притоку крові до поверхні шкіри посилюється, наповнюючи резервні капіляри, що покращує живлення тканин, стимулює їх функціональну активність, тому широко застосовується при багатьох захворювань шкіри.

У даній роботі мною вивчалося використання і дія кріотерапії на вугрові висипання в області особи і спини. Вугрева хвороба ( акне ) відноситься до самих поширюваних уражень шкіри, з яким стикаються дерматологи і косметологи в своїй роботі.

Після спостереження по застосуванню процедури кріомасажа рідким азотом для лікуванні вугрової хвороби були зроблений виводи, що метод кріомасажа має ряд переваг, а саме : процедура є відносно безпечна і проста у виконанні дану процедуру кріотерапії можна виконувати на будь-яких ділянках тіла і обличчя; процедура кріомасажа виконується в амбулаторних умовах; собівартість процедури не висока; І найголовніше при всій простоті виконання процедури ми мали позитивні результати і високий терапевтичний ефект у всіх пацієнтів за якими я спостерігав.

 

Кольоротерапія

 

Крапивка О . учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Лікувальний вплив кольору відомий із глибокої стародавності. Уже в Древньому Єгипті силу кольору використали для зцілення. Храми Геліополю, міста Сонця, минулого спроектовані щодо Сонця так, щоб сонячне світло, проникаючи усередину, розпадався на сім квітів райдужного спектра.

Кольоротерапія не є лікувальною процедурою в точному значенні цього слова, однак всі лікарі відзначають її сприятливий вплив на стан людини. Основних кольорів 7, по кількості кольорів у спектрі. Кожний колір має своє значення та по-різному впливає на стан людини.

Аналіз існуючих даних про особливості впливу кольору на емоції, почуття та поведінку людини дає можливість виділити декілька самостійних напрямків у розробці естетотерапевтичних технологій використання кольору у педагогічній діяльності. Так, крім фізичних властивостей кольору, тобто довжини хвилі, необхідно враховувати його якість та естетичне значення.

У кожної особистості є власні стійкі уподобання, що складають “ особистісну кольорову шкалу ” як одне з проявів індивідуального. Кольори емоційноподібні, а емоції кольороподібні. У цьому розумінні можна стверджувати про те, що конкретний колір є символом власного впливу на людину. Це і дозволяє використовувати колір як фактор психічної регуляції.

Колір якісно і комплексно впливає на психофізіологічний стан, включаючи зміну складу крові, динаміку загоєння тканин, тонус м’язових скорочень, функцію серцево-судинної системи, сприйняття (болю, температури, часу, простору, розміру, ваги), психічний статус. При цьому колір впливає специфічно як при експозиції зору, так і при висвітленні ним частин людського тіла. Класична модель використання кольору як фактору психічної регуляції припускає використання кольорового опромінення чи фарбування стін інтер ’ єрів для досягнення відповідних змін психологічного стану людини.

 

 

Печінка. Гепатит С, його наслідки та склад діагностування

 

Кривоус О. учень 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця;

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т.М.

 

Печінка – це поліфункціональний орган, який є найбільшою залозою в організмі людини і, напевне, найважливішою. Вона є органом, який складається з 2 частин, у неї блідно-багровий колір та важить приблизно 1,5 кг, її температура приблизно 42 градуси за Цельсієм(саме звідси пішла назва), також не звичним є те, що цей орган має здатність до регенерації. Вона знаходиться у правому підребер’ї біля шлунка. Всього виділяють такі основні функції:

1. Знешкодження різноманітних речовин ( отрут, токсинів, алергенів)

2. Виведення зайвих вітамінів, гормонів.

3. Участь у глюконеогенезі (концентрація глюкози в організмі)

4. Депо крові, вітамінів та глікогену

5. Синтез білків крові

6. Синтез жовчних кислот, білірубіну та продукція жовчі

7. Синтез гормонів та ферментів, які активно беруть участь у процесах травлення.

Печінка є своєрідним барє’ром і не пропускає, фільтрує шкідливі речовини.

Ми маємо розуміти важливість цього органу( життя людини без нього не можливе) і всіляко запобігати різним шкідливим чинникам(алкоголь, наркотики, ліки, неправильне харчування).

Існує багато хвороб печінки, але основні такі:

1. Цироз печінки

2. Рак печінки

3. Гепатити печінки

4. Кіста печінки

Найжахливішою хворобою серед цих є гепатит. Він буває вірусної та не вірусної природи. Інфікування вірусом гепатиту С (ВГС) може призвести як до гострого, так і до хронічного гепатиту. Гострий процес найбільш часто протікає безсимптомно, а якщо є симптоми, вони зазвичай зменшуватися протягом декількох тижнів. Гостра інфекція рідко викликає печінкову недостатність.

Ризик хронічної інфекції після гострого епізоду гепатиту С є високим. У більшості досліджень, від 80 до 100 відсотків хворих залишаються РНК ВГС позитивний, і від 60 до 80 відсотків з них наполегливо підвищення рівня печінкових ферментів.

Більшість пацієнтів з хронічною інфекцією протікають безсимптомно або мають лише помірні, неспецифічні симптоми. Кілька досліджень були отримані з оцінок частки пацієнтів з хронічною інфекцією, у яких розвивається цироз печінки протягом 20 років. Як правило, оцінки ретроспективних досліджень (від 17 до 55 відсотків) були вищими, ніж перспективних досліджень (від 7 до 16 відсотків), можливо, відображає напрямок зміщення в ретроспективних дослідженнях. Виживання знижується у пацієнтів з гепатитом С, особливо після того, цироз розвивається.

Рівень смертності від хронічного гепатиту С в США, швидше за все, пов'язаний з термінальною стадією захворювання печінки, а не гепатоцелюлярною карциномою (ГЦК). Тим не менш, вірус гепатиту С складає близько однієї третини випадків ГЦК в США.

Деякі фактори можуть бути важливими та визначають розвиток хвороби у окремих пацієнтів, у тому числі вік, етнічна приналежність, стать, HCV-специфічний клітинний імунну відповідь, вірусні різноманітності, вживання алкоголю, щоденне вживання марихуани, вірусною інфекцією, фактори навколишнього середовища та географії.

Число позапечінкових захворювань були пов'язані з хронічним гепатитом. У більшості випадків видається, безпосередньо пов'язаних з вірусною інфекцією.

 

 

Деякі аспекти класифікації та діагностики гострого панкреатиту

 

Кузьмін Т . учень 10 клас у

Українськ ого медичн ого ліце ю

Національному м едичному університеті ім. О.О.Богомольця

Н ауковий керівник: Любінець Тетяна Вікторовна.

 

Гострий панкреатит – одна з найпоширеніших хвороб травної системи, що діагностується досить складно. Частка гострого панкреатиту в ургентній хірургії у 2000 році збільшилась до 9 – 11%. Летальність при важких формах гострого панкреатиту становить 40 – 70%.

Розвиток теорії гострого панкреатиту протікав разом з накопиченням анатомічних знань про підшлункову залозу та форми її захворювань. Існує 3 основні методи діагностики гострого панкреатиту: клінічний, лабораторний та інструментальний. Ні один із існуючих методів діагностики сам по собі не може бути визнаний абсолютно точним для розпізнання гострого панкреатиту та його ускладнень.

Актуальність обраного напрямку дослідження обумовлена тим, що на сьогоднішній день відсутній єдиний підхід до класифікації та діагностики гострого панкреатиту. Це створює значні труднощі для практичних лікарів у організації діагностики та лікуванні гострого панкреатиту.

Головною задачею наведеної роботи виступає аналіз розвитку теорії гострого панкреатиту в історичному ракурсі, дослідження методів діагностики і їх впливу на встановлення кінцевого діагнозу, розробка схеми первинної долікарської самодіагностики гострого панкреатиту.

Деякі клінічні симптоми самі по собі дають змогу підозрювати захворювання на гострий панкреатит. Їх, як і перші засоби самодопомоги, повинен знати кожний, особливо той, хто належить до групи ризику.

 

 

Вивчення оцінки стану зубної емалі при використанні різних зубних паст

Кулик О. учениця 10-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

Науковий керівник: Керівник гуртка «Експериментальна біологія» КПДЮ, зав. фіз-хім. лаб. інсуліновий завод «ІНДАР» Соляник О. В.

 

Мета роботи: дослідити, як впливають на стан зубів відбілюючи паста та паста для чутливих зубів на зуби при однаковій їх позитивній рекомендації .

У роботі було досліджено зміни стану зубної емалі після користуванням відбілюючою пастою та пастою для чутливих зубів.

У теоретичній частині роботи було оглянуто будову та функції зубів, розглянуто найпоширеніші хвороби зубів та методи запобігання їх утворення. Також ознайомились із класифікацією засобів за ротовою порожниною.

У практичній частині роботи було проведено дослід, який показав, як впливають різні типи зубних паст на зубну емаль. Вивчали суб’ єктивний стан зубів за результатами анкетування, а об’ єктивний- за результатами обстежень на застарілий і поверховий зубний наліт. Вплив експериментальних паст оцінювали простим сліпим методом.

За результатами експерименту виявилось, що:

  • Паста для чутливих зубів та відбілюючи об`єктивно виявили однакові властивості (зуби стали білішими, на них майже не було застарілого нальоту).
  • За суб`єктивною оцінкою піддослідних першої групи (користувались пастою для чутливих зубів) у більшості загальний стан ротової порожнини покращився (це пояснюється дуже позитивною рекомендацією пасти), але виникли або загострились такі проблеми як кровоточивість та підвищена чутливість. Це могло бути спричинено фанатичним чищенням зубів.

3. За суб`єктивною оцінкою піддослідних другої групи (користувались відбілюючою пастою) у всіх загальний стан ротової порожнини покращився, але загострились лише у двох такі проблеми як чутливість та кровоточивість. Такий результат можна пояснити позитивною рекомендацією пасти та більш байдужого ставлення до результатів першого обстеження, ніж перша група.

 

 

 

 

 

ХРОНІЧНИЙ ПАНКРЕОТИТ

 

Кунець Ю. учениця 11-А класу

Український медичний ліцей

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О. Богомольця Дідківська Л.А.

 

Панкреатит - захворювання, при якому відбувається запалення підшлункової залози, в результаті чого порушується її функціонування. Підшлункова залоза знаходиться позаду і трохи нижче шлунка. Головна її функція вироблення панкреатичного соку, необхідного для переварювання їжі. Тому при панкреатиті в першу чергу порушується процес травлення. За формою перебігу панкреатит може бути гострим і хронічним. При гострому панкреатиті виникають сильні, навіть нестерпні болі в області живота, і пацієнта доводиться госпіталізувати, а в хронічній формі хвороба може прогресувати роками.

Хронічний панкреатит – досить часте захворювання, у різних країнах захворюваність хронічним панкреатитом становить 5 – 7 нових випадків на 100 000 чоловік населення. При цьому за останні 40 років стався приблизно дворазовий приріст захворюваності панкреатитом. Це пов’язано не тільки з поліпшенням способів діагностики хронічного панкреатиту, але і з збільшенням вживання алкоголю в деяких країнах, посилення впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища, які послаблюють різні захисні механізми.

Гострий і хронічний панкреатит нерідко розглядають, як два окремих захворювання. Справа в тому, що у 60% хворих гостра фаза панкреатиту залишається нерозпізнаної як харчова токсикоінфекція, жовчокам’яна хвороба і т.д. тому стає зрозумілим, що хронічний панкреатит є результатом гострого.

Здебільшого причиною розвитку хронічного панкреатиту є тривалі захворювання органів травлення, в основному гастродуоденальної та гепатобіліарної систем. Велике значення мають аліментарні порушення: систематичний дефіцит у їжі білків і вітамінів, нерегулярне харчування, часте вживання гострої та жирної їжі. Безперечне значення у розвитку хронічного

панкреатиту мають бактеріальні та вірусні інфекції, наприклад, епідемічний паротит, вітряна віспа, грип, група ентеровірусних захворювань, кишкові інфекції тощо, а також алергічні захворювання та ендокринні порушення, які супроводжуються гіперліпопротеїнемією, гіперкальціємією. Трапляються і спадкові форми хронічного панкреатиту, які проявляются з раннього дитинства.

Лікуванням хворих з неускладненим хронічним панкреатитом займається терапевт–гастроентеролог, воно спрямоване на усунення больового синдрому, компенсація екзокринної недостатності, компенсація ендокринної недостатності.

Однією з головних проблем у лікуванні хворих на хронічний панкреатит є своєчасна діагностика ускладнень і напрямок хворого в спеціалізований хірургічний гастроентерологічний центр на консультацію і можливе оперативне лікування. Чим раніше хворий отримає кваліфіковану допомогу, тим більше шансів зберегти функцію підшлункової залози та високу якість життя.

 

СПАДКОВІ НЕФРОПАТІЇ У ДІТЕЙ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇХ ЕФЕКТИВНОГО ПРОТИРЕЦИДИВНОГО ЛІКУВАННЯ

 

Курочкіна Г . учениця 11 клас у

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: д.м.н., головний науковий співробітник ДУ ІПАГ АМН України Шевченко Л.І.

 

В теоретичній частині роботи проаналізовано сучасні наукові відомості про спадкові нефропатії. Сформовано уявлення про те, що до спадкових нефропатій відносять дифузне ураження нирок, яке спостерігають у кількох ленів однієї сім'ї з домінантним або рецесивним типом успадкування хвороби. Підкреслено, що в останні десятиріччя відмічається зростання частоти зустрічності нефропатій в дитячій популяції. Незважаючи на це, механізми розвитку спадкової нефропатії, зокрема спадкового нефриту до теперішнього часу не з'ясований. Розглянуто також питання про те, що диференціальна діагностика спадкових нефропатій має практичне значення з огляду на відмінність терапевтичної тактики і прогнозу захворювання. Вказано на те, що попри сучасний розвиток медичної науки і фармакології лікування спадкової патології нирок є здебільшого симптоматичним.

В практичній частині роботи проведено комплексне обстеження дітей дошкільного та молодшого шкільного віку зі спадковими нефропатіями, котре включало як збір анамнезу, так і загальноклінічні та біохімічні методи, а також УЗД. Досліджено також ефективність комплексного лікування проти рецидивної спрямованості, яке може застосовуватися досить довго та має тривалий терапевтичний ефект.

Зроблено такі основні висновки:

В ході дослідження виявлено неочікуваний факт - за наявності ниркової патології у дітей зі спадковою нефропатією швидкість клубочкової фільтрації виявлялася в межах вікової норми.

Продемонстровано ефективність і безпечність застосування лікувального комплексу, який складається з Канефрону Н; Вітаміна В6 та Смарт Омега для дітей. Застосування комплексної терапії стабілізує клінічний стан пацієнтів, зменшує або ліквідує сечовий синдром, нормалізує обмінні процеси.

Застосування лікувального комплексу призводило до зниження вмісту холестерину в крові обстежених дітей, що слід мати на увазі при призначенні лікування, адже з нижений рівень холестерину сприяє розвитку ряду захворювань і позначається на психіці і може призводити до депресій.

 

 

Лінгводіагностика захворюваннь

шлунково-кишкового тракту

 

Логвіненко О. учениця 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Я вирішила розглянути метод лінгводіагностики як один з дієвих методів ранньої діагностики та прогнозування захворювань.

Я пропоную додати до основних методів діагностики захворювань діагностику язика, так як вона дає можливість швидше та точніше поставити правильний діагноз. Безсумнівно кожен лікар знає про можливість діагностування захворювань за допомогою язика. На сьогоднішній день найбільш часто стан язика цікавить стоматологів, гастроентерологів, гематологів та педіатрів. Оскільки доведено, що будь-які порушення роботи організму проявляються на язиці, тому я вважаю, що кожен лікар, що займається діагностикою, має використовувати лінгводіагностику в своїй практиці.

Поставити правильний діагноз, особливо новачкам, доволі складно, так як симптоми деяких захворювань досить схожі. Я не пропоную відмовитися від традиційних методів діагностики, а включити в список методів лінгводіагностику.

Я провела аналіз стану язиків пацієнтів гастроентерологічного відділення госпіталю прикордонників з метою підтвердження досліджений даних. Я відвідала гастроентерологічне відділення, де сфотографувала язики пацієнтів та порівняла їх з даними літератури, котру я використовувала. Я дійшла висновку, що поверхневі зміни язика відповідають клінічній картині і виникають виключно через захворювання певних органів.

Згодом я відвідала госпіталь удруге. Я знову аналізувала стан поверхні язика пацієнтів, що успішно пройшли лікування. Язик у них набув стану норми.

Отже, зміни язика не виникли через місцеві проблеми, а були конкретними показниками захворювань шлунково-кишкового тракту, так як після лікування основного захворювання всі його проявлення на язиці зникли.

Зараз більшість людей, котрі помічають значні зміни поверхні язика, звертаються до стоматолога. Звісно до функцій цієї спеціальності входить лікування всієї порожнини рота, але, як було вказано вище, зміни язика можуть виникати через захворювання абсолютно різних органів. Отже, головним є те, що не слід забувати про єдність всього організму, адже у випадках, де ураження язика не пов’язане з місцевими процесами, його стан може прийти у норму лише після лікування основного захворювання.

 

 

МОНІТОРИНГ ФІЗИЧНОГО СТАНУ УЧНІВ ЗА ДОПОМОГОЮ КОМП'ЮТЕРНОЇ КАПІЛЯРОСКОПІЇ

 

Малиновский О . учень 10 клас у

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

Науковий керівник: член-кореспондент НАНУ, завідувач відділу Інституту кібернетики імені В.М Глушкова Боюн В.П.

 

Одним з пріоритетних напрямів медичних досліджень у всьому світі вважається неінвазивна діагностика. Мета цієї роботи привернути увагу до створенного в Україні сучасного діагностичного неінвазивного засобу та запропонувати методику, що удосконалює та оптимізує медичний контроль і диспансерний нагляд за станом здоров'я підлітків. Серцево-судинні захворювання залишаються основною причиною смерті населення України, а початок будь якої судинної патології, розвитку якої в більшості випадків легко запобігти за допомогою сучасних медичних технологій, пов'язаний з порушеннями кровообігу в дрібних кровоносних судинах — капілярах.

Сучасна цифрова оптична капіляроскопія, дозволяє візуалізувати найвіддаленіший сектор судинної системи і чітко відображає артеріолярну та венулярну патологію. Якщо картина мікроциркуляції в нормі, з достатньою мірою впевненості, можна говорити про достатність та адекватність функціонування серцево-судинної системи. Запропонований діагностичний пристрій — цифровий оптичний капіляроскоп та методика експрес-аналізу для вчасного виявлення порушень мікроциркуляції забезпечує можливість постійного моніторінгу стану мікроциркуляторного русла та ефективний візуальний контроль при проведення терапії в реальному масштабі часу. Наочна візуалізація підвищує довіру до лікаря і часто є для пацієнта (особливо для підлітка) фактором, усвідомленої необхідності лікування.

 

Динаміка зростання на бронхіальну астму, як наслідок дії алергенів навколишнього середовища

 

Мельник К. учениця 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., керівник центру пульмонології, алергології та клінічної імунології М’ясний І.С.

 

Епідеміологічні дослідження, проведені у багатьох країнах світу, переконливо свідчать про значну невирішеність проблем пов’язаних з бронхіальною астмою. Відмічається ріст захворюваності і смертності при великій поширеності захворювання особливо у індивідуально розвинених країнах, можливо, у зв'язку з викидами промислових підприємств, використанням хімії у побуті та на виробництві, безсистемним та несвоєчасним проведенням терапії.

Таким чином, бронхіальна астма визначається як хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, в розвитку якого приймає участь багато клітинних елементів, насамперед гладкі клітини та еозинофіли. У людей з підвищеним сприйняттям це запалення призводить до розвитку симптомів обструкції, зворотної спонтанно чи під впливом терапії. Наявність хронічного запалення призводить також до підвищення чутливості бронхів до різних подразнюючих стимулів (це так звана гіперреактивність бронхів).

 

Сучасна фармакотерапія невропатичного болю

 

Нікітченко М. учениця 10-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

У роботі поданий загальний огляд невропатичного болю, основних класів фармацевтичних препаратів, їхню класифікацію.

Лікарські засоби відносять до першої та другої лінії терапії у разі їх високої ефективності при використанні прямих методів оцінки результатів і наявності контролю. Препарати першої та другої лінії розділяють на підставі ступеня достовірності та ефективності. До болезаспокійливих третьої лінії відносять ефективні засоби, які потребують більш спеціалізованих дослідженнях і додатковому контролі. У терапію четвертої лінії включили препарати, ефективність яких доведена, але які вимагають подальшого вивчення.

Розроблені принципи забезпечують ступінчастий фармакологічний підхід до терапії НБ. Рекомендації грунтуються на ефективності, безпеки, зручності застосування і рентабельності препаратів. ТЦА, протисудомні засоби (габапентин і прегабалін) і СІОЗН забезпечують першу і другу лінію терапії НБ. Зовнішнє застосування лідокаїну ефективно при невропатії периферичного генезу, таких як постгерпетична невралгія. При неефективності даних препаратів важливою ланкою терапії НБ є наркотичні анальгетики. Розробка нових підходів до терапії НБ надзвичайно важлива. Подальші дослідження повинні базуватися на вивченні питань, пов'язаних з лікуванням НБ центрального генезу, і розробці ефективної терапії для педіатричної практики.

 

Ресинхронізаційна терапія серцевої недостатності

 

Полатайко А. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

Науковий керівник: молодший науковий співробітник, лікар-кардіохірург

Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Бацак Б.В.

 

Хронічна серцева недостатність – це системний розлад, первинно обумовлений порушенням функції серця, який призводить до серії гемодинамічних, нейрогуморальних реакцій, які направлені на покращення механічного стану серця.

Ефективна робота серця залежить від синхронізації всіх чотирьох камер, яка відбувається за рахунок провідної системи серця. Будь-які ураження ПСС призводять до виникнення асинхронії скорочень, що призводить до розвитку ХСН. Вирізняють 3 головні типи асинхронній: передсердношлуночкова, внутрішньошлуночкова, міжшлуночкова.

Методика ресинхронізації – це принципово новий підхід до лікування серцевої недостатності, який використовується у поєднанні з медикаментозною терапією та повинен збільшити продуктивність роботи серця.

Відновлення провідності з передсердь на шлуночки дозволяє збільшити час, необхідний для діастолічного наповнення шлуночків, а також систолічну ефективність лівого шлуночка, знизити тиск в передсердях, покращити показники кровообігу в легеневих венах.

Втрата гвинтоподібного скручування (ротації) стінок лівого шлуночка призводить до швидкого розвитку та прогресування ХСН. Відновлення скручування стінок ЛШ при ресинхронізації є одним з найважливіших предикторів ефективності терапії та збільшення тривалості життя.

Серцева ресинхронізаційна терапія призводить до збільшення серцевого викиду у більшості пацієнтів із ХСН. Доведена ефективність впливу бівентрикулярної стимуляції на гемодинамічні порушення й клінічні прояви СН.

Зважаючи на поширеність хронічної серцевої недостатності у серед населення, неможливість виконання трансплантації серця, БВС є єдиною альтернативою збільшення тривалості життя пацієнтів.

 

 

 

«Вивчення токсикологічних властивостей на тваринах при безпечному застосуванні добрива АЗОТОФОСФАТ (марок NP 33:3, NP 33:4, NP 33:5)

 

Пронько А. учениця 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., старший науковий співробітник, зав. лабораторією токсикології пестицидів ДУ «Інституту медицини праці НАМН України» Кірсенко В.В.

Педагогічний керівник: викладач біології Стронова Т. М.

 

Все частіше в наших засобах масової інформації з’являються застереження епідеміологів, пов’язаних з небезпекою поширення гризунів.

Особливу небезпеку становлять гризуни, що живуть в безпосередній близькості від людини: в житлових приміщеннях і спорудах, в зелених зонах населених пунктів, на садово-городніх ділянках.

Шкідливими гризунами є сірий пацюк, домова миша, звичайна полівка і деякі інші види гризунів. Вони є переносниками ряду інфекційних та інвазійних захворювань (чума, лептоспіроз, тріхінелленз, сальмонельози, псевдотуберкульоз і тому подібне). Тому одним з головних методів в сучасній медицині і біології є досліди з використанням лабораторних тварин.

Експериментують на різних видах тварин. Це необхідно, щоб визначити міжвидові розбіжності реакцій на дію токсичних речовин. Чим більше розбіжностей, тим небезпечнішою є речовина для людини.

Результати біологічних досліджень залежать від якості лабораторних тварин. Морські свинки та кролі є оптимальним об’єктом для вивчення алергічних реакцій і нашкірних ефектів. Тож на них вивчають вплив токсичних речовин на слизову оболонку і рогівку очей.

Дослід на лабораторних тваринах був проведений за п’ятьма методиками, з метою обґрунтування умов безпечного застосування АЗОТОФОСФАТУ у сільському господарстві України:

1. Методика гострої пероральної токсичності на щурах.

2. Методика шкірно-резорбтивної токсичності на щурах.

3. Методика подразнюючої дії на шкірі кролів.

4. Методика подразнюючої дії на слизові оболонки очей кролів.

5. Методика проведення сенсибілізації на морських свинках.

За результатами токсикологічної оцінки, складного добрива АЗОТОФОСФАТУ, можна зробити висновок про достатній ступінь безпеки добрива для природного навколишнього середовища при дотриманні рекомендації по застосуванню та нормами внесення.

 

СИНДРОМ ПОЛІКІСТОЗНИХ ЯЄЧНИКІВ

 

Радченко М. учениця 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця,

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) – це поліендокринний синдром, який супроводжується порушеннями функцій яєчників, кори надниркових залоз, підшлункової залози, гіпоталамуса та гіпофіза. Структурні зміни яєчників при цій патології характеризуються: двостороннім збільшенням розмірів яєчників у 2 – 6 разів; гіперплазією строми і клітин теку з частинами лютеїнізації; потовщенням капсули яєчників; великою кількістю кістозно – атрезуючихся фолікулів діаметром 5 – 8 мм., розміщеними під капсулою у вигляді «намиста».

Причини виникнення СПКЯ є досі повністю не вивченими. Але є різні фактори виникнення синдрому: спадкова схильність, гормональні розлади, хронічні інфекції та інтоксикації, стресові ситуації, аборти, ускладнення вагітності та пологів у матері хворої жінки на СПКЯ, що може вплинути на центри регуляції репродуктивної системи – порушення функцій яєчників.

Симптоми СПКЯ проявляються поступово, у будь – якому віці. Характерним є широкий спектр порушень жіночого організму.

Жінки з СПКЯ схильні до розвитку великої кількості ускладнень. Існує ризик викидню або передчасних пологів, не виношування вагітності.

Головною рисою СПКЯ є різноманітність клінічних та біохімічних проявів захворювання, що ускладнює діагностику яка базується на характерній клінічній картині, даних ехографії, гормонального обстеження і результатах морфологічного дослідження резецюйованої тканини.

Існує консервативне лікування (медикаменти, дієти та ін.) та хірургічне.

 

Електрофорез хіміопрепаратів у консервативній терапії хворих на рак стравоходу

 

Рибак П . учень 10 клас у

Українськ ого медичн ого ліце ю

Національного медичного університету ім. О.О.   Богомольця

Педагогічний керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

Науковий керівник: к.м.н., хірург-онколог Національного інституту раку. Кондрадський Ю. М.

 

Вивчення сучасної наукової літератури показує, що до сих пір при лікуванні хворих на рак стравоходу, найбільш поширеною є консервативна терапія. Ця сумна реальність витікає з того, що не менше, ніж 60-80% пацієнтів із вперше встановленим діагнозом вже на момент констатування захворювання являються неоперабельними. Окрім цього, у більшості з радикально прооперованих хворих, на протязі одного – двох років після операції розвиваються рецидиви та метастази раку.

Ефективність консервативній терапії раку стравоходу досі була вкрай низька. Але в останні роки в цій проблемі намітився певний прогрес, пов'язаний із застосуванням радіо хіміотерапії. Використання радіо хіміотерапії дозволило в хворих на місцево поширений рак стравоходу досягти вираженої регресії пухлин, однак виявилося, що таке лікування супроводжується надвисоким рівнем тяжких токсичних ускладнень.

Вперше встановлено, що цитостатичні препарати, які вводяться в організм хворих методом електрофорезу, суттєво підвищують ефективність променевої терапії у пацієнтів на неоперабельний рак стравоходу, його рецидиви та метастази. Радіо хіміотерапії із електрофорезом цитостатичних препаратів має суттєву перевагу перед традиційною радіо хіміотерапію через дуже низьку токсичність лікування. При використанні розроблених методик важких токсичних ускладнень не спостерігалось у жодного з пацієнтів, в той час, як при променевій терапії з системною хіміотерапією їхня частота досягає 86,3%.

Консервативна терапія хворих на рак стравоходу за розробленими методиками радіо хіміотерапії з електрофорезом цитостатиків ефективно вирішує одну з головних задач паліативного лікування – поліпшення якості життя хворих – дозволяючи покращити якість життя більш ніж у 60 % пацієнтів вже через місяць після початку лікування та утримувати її на задовільному рівні більш, ніж півроку.

 

Штучне запліднення – мрія, що стала реальністю

Сердюков А. учень 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

Науковий керівник: вчитель біології Стронова Т. М.

 

Напевно багатьом відома казка про царя, який шукав найсолодшу річ у світі. Після тривалих пошуків і смакувань плодів та страв усіх народів світу  він випадково помітив, як спить немовля на руках своєї матері. І в ту мить вельможа зрозумів, що усі його пошуки були даремними – найсолодшим є сон немовляти.

Коли про штучне запліднення заговорили в Україні, чимало сімей отримали нову надію врешті-решт пізнати радощі батьківства. Однак попри те, що запліднення «in vitro» отримало благословення Папи Римського, чимало подружніх пар не можуть позбутися страхів, які пов’язують із цим методом. Подолати безпідставні переживання та депресію вам допоможе підтримка психолога. Такий фахівець є практично у кожному медичному закладі, який спеціалізується на штучному заплідненні.

Попри всі наведені аргументи методи штучного запліднення на мою думку зараз є надзвичайно популярним. А це і не дивно тому, що він зробив щасливими багатьох батьків, які хотіли мати дітей. Завдяки йому було збережено багато сімей, у яких були проблеми, через неможливість до зачаття в одного з партнерів.

Загалом ставлення до штучного запліднення є глибоко індивідуальним поняттям. Кожна людина у такому разі повинна керуватись своїми переконаннями, а також зважувати їх з прагненнями, а тоді щось вирішувати.

 

 

Ароматерап ія

 

Снігир В . учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Ароматерапі?я — це стародавнє, вдосконалене віками мистецтво використання ефірних олій, фітонцидів рослин та інших ароматних речовин для укріплення фізичного та психічного здоров'я та для косметичного догляду за тілом. Використання ароматичних речовин відоме ще з часів стародавніх культур Єгипту, Індії і Китаю, античної Греції та Риму. Головна мета ароматерапії – стимуляція захисних сил організму, зміцнення його опірності до будь-яких патогенних факторів. Складна система, який є організм людини, має величезні потенційні можливості боротьби з будь-якими патогенними впливами, тому завданням ароматерапії є вивільнення й приведення в дію його власних сил.

Ароматерапевти застосовують ефірні олії, їх розчини в рослинних оліях (жирах), гідрозолі. Ефірні олії додають у воду для ванн, використовують в аромалампах і в композиціях для масажу. Кожен із таких методів дозволяє корисним речовинам проникати в організм різними шляхами: через органи дихання або шкіру. Коли людина приймає ароматичну ванну, то отримує подвійний ефект: і вдихання, і проникнення через шкіру.

Натуральні ефірні масла:

- стимулюють діяльність ендокринних залоз,

- дезінфікують,

- мають бактерицидні властивості,

- заспокоюють і розслаблюють нервову систему,

- стимулюють життєву енергію,

- поліпшують настрій.

Дія ефірних масел на організм людини:

Гвоздика. Має антибактеріальні, в'язкі властивості, заспокоює біль, підвищує половий потяг, поліпшує травлення.

Лимон. Має антибактеріальні властивості, нейтралізує кислотність, сприяє концентрації уваги, розгладжує шкіру, знижує температуру, тонізує, дезінфікує, виводить шлаки.

Чебрець. Здавна на Русі він використовувався для ароматизації повітря в будинку. Відвар чебрецю допомагає при кашлі, бронхіальній астмі, гіпертонії. Компреси із цієї трави рекомендується застосовувати для лікування болю у м'язах і суглобах. Настій чебрецю можна застосовувати для миття волосся, тому що він є прекрасним засобом для лікування лупи. 

 

 

 

ПРОБЛЕМА ЙОДОДЕФІЦИТУ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ

Стеценко Т . учень 10 клас у

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., головний консультант Адміністрації Президента України Донченко Т.М.

Актуальність вибраної теми обумовлена широким поширенням в Україні йододефіциту та захворювань, викликаних недостатнім надходженням йоду до організму людини. Зазначене визначено національною проблемою здоров’я в Україні як міжнародними експертами у цій сфері, так і вітчизняними науковцям й лікарями.

Разом з тим слід зауважити, що на сьогодні існує можливість здійснення ефективних заходів щодо подолання йододефіциту в Україні як на загальнодержавному рівні, так і на рівні відповідних регіонів нашої країни. Ці заходи не є затратними з точки зору використання коштів державного бюджету, не вимагають тривалого часу для досягнення поставленої мети, а також не потребують наявності спеціальних знань та навичок у населення.

Однак, нині на рівні держави немає певних законів та, відповідно, не реалізується єдина скоординована політика щодо ліквідації йодного дефіциту та захисту наступних поколінь від негативних наслідків йододефіцитних захворювань.

Здійснений аналіз ситуації щодо йододефіциту у світі та в Україні, аналітичний моніторинг методів подолання йододефіциту та йододефіцитних захворювань у світі, зокрема, у країнах Центральної та Східної Європи, свідчить про те, що лише прийняття Закону України про універсальне йодування солі зможе створити базу для розробки і впровадження комплексних механізмів управління програмою і моніторингу ситуації на постійній, довготривалій основі.

 

Зорова сенсорна система. Захворювання ока. оптика

Хохановська Ю . учениця 10 клас у

Українськ ого медичн ого ліце ю

Н аціонального медичного університету ім ені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Розкрито значення сенсорної системи, наскільки життя залежить саме від зору. До зорової сенсорної системи належить: око, зоровий нерв, підкіркові ділянки зорової сенсорної системи та зорова зона кори півкуль головного мозку.

Дано чітке роз’яснення будови ока та його складових. Описано як діє кожна з них саме на сприйняття зображення, первинну обробку звукового сигналу та детальніший опис деталей ока.

Досліджено, як промінь світла досягає сітківки, проходячи через ряд заломлюючих поверхонь і середовищ: рогівку, водянисту вологу передньої камери, кришталик і склоподібне тіло.

Зображено як цілісне відображення предметів, ситуацій та подій з’являється при безпосередньому впливі фізичних подразників на органи чуття. Тобто - сприйняття світла, кольору та простору.

Розглянуто допоміжний апарат ока, до якого належать брови, повіки, слизисті залози та м’язи ока, та його значення для зорового сенсорного апарату.

Далі викладено інформацію про найпоширеніші захворювання ока, які виникають через недотримання гігієни, порушення обміну речовин чи через травми. Наприклад: астигматизм, косоокість, короткозорість, далекозорість та інші.

Досліджено, як можна вилікуватись від цих хвороб. Викладено основи двох методів: традиційного та нетрадиційного. Наведено чіткі положення, де пояснено як вони діють на організм людини та її лікування.

Також досліджено як лінзи різних типів корегують зір. Тобто як окуляри можуть допомогти при далекозорості, косоокості та інших вадах зору.

На останок викладені основні положення гігієни зору, яка запобігає утворенню інших проблем

 

Форми ожиріння та їх лікування

 

Чаленко Ю. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.м.н, доц. кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 НМУ імені О.О. Богомольця Дідківська Л.А.

 

Ожиріння – надлишкове відкладення жиру, збільшення маси тіла за рахунок жирової тканини. Головною причиною ожиріння та надлишкової ваги є енергетичний дисбаланс між калоріями, які споживає людина, та калоріями, які вона витрачає.

Виділяють чотири ступені ожиріння і дві стадії захворювання – прогресуючу і стабільну. При 1 ступені фактична маса тіла перевищує ідеальну не більш ніж на 29%, при II - надлишок становить 30-40%, при III ступеня-50-99%, при IV-фактична маса тіла перевищує ідеальну на 100% і більше.

Ожиріння підвищує ризик інших захворювань: артеріальна гіпертензія, атеросклероз, онкологічні захворювання, цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, інфаркт міокарда, жовчокам'яна хвороба тощо.

Значимість проблеми ожиріння визначається загрозою інвалідизації пацієнтів молодого віку і зменшенням загальної тривалості життя в зв’язку з частим розвитком тяжких супутніх захворювань.

Основний метод лікування ожиріння – консервативний. Але тільки хірургічне лікування дає можливість вирішити цю проблему остаточно.

Протягом останніх десяти років значного поширення набули методи лікування, спрямовані на поліпшення якості життя хворого, зокрема абдомінопластика (пластика живота) – втручання, що має на меті корекцію або усунення косметичного дефекту передньої стінки черевної порожнини, зумовленого функціональним або органічним порушенням її тканини. Абдомінопластику все частіше застосовують для зміни форми живота, у разі різноманітних захворювань органів черевної порожнини, після опікових деформацій живота, а також для його корекції після взяття складних трансплантатів задля усунення дефектів інших ділянок тіла.

Однак результати операції іноді бувають незадовільними, що пов’язано з труднощами планування оптимального напрямку розрізу шкіри, шару і меж препарування шкірно-жирового клаптя, обсягу резекції шкірно-жирового клаптя. В свою чергу наявність супутніх хвороб впливає на особливості передопераційної підготовки, вибір методу операції та її виконання і на після операційне лікування.

Згідно з даними більш як 74% ускладнень пов’язані з технічними помилками під час виконання операції, коли хірург не враховує специфічні анатомо-фізіологічні особливості передньої черевної стінки.

Успішне виконання операції на передній черевній стінці можливе тільки з урахуванням особливостей її кровопостачання.

Упродовж тривалого часу техніка операції удосконалювалася. Сучасні методи абдомінопластики поділені на групи, що мають свої особливості.

Найпростішим методом є так звана класична абдомінопластика, нову техніку абдомінопластики названо напружено-бічною, третім методом операції є вертикальна абдомінопластика.

Існує низка інших методик і варіантів з проведення пластики передньої черевної стінки: ендоскопічний метод, мініабдомінопластика, модифікована абдомінопластика, двохвекторна абдомінопластика, трансумбілікальна абдомінопластика.

 

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ВЕНЕРИЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ СЕРЕД МОЛОДІ

 

Чаплінська Е. учениця 10-В класу

Український медичний ліцей

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця,

Педагогічний керівник: к. п. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ ім. О.О. Богомольця Дідківська Л.А.

Науковий керівник: кандидат медичних наук, доцент кафедри неонатології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Лакша О.Т.

Останнім часом боротьба із захворюваннями, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ) та ВІЛ – СНІД інфекцією, є однією з найважливіших проблем людства. Саме цей факт засвідчують рішення Всесвітнього Саміту Тисячоліття ООН (2002) та основні положення Європейської стратегії ВООЗ «Здоров я та розвиток дітей і підлітків» (2005).

Так звані «нові» венеричні захворювання сприяють появі висхідних інфекцій, на які не можна не звернути увагу. На сьогоднішній день ці венеричні захворювання дуже важко діагностувати та лікувати. Виходячи з цього випливає актуальність даного дослідження - впровадження широкої та якісної освітньо-пропагандистської кампанії серед підлітків та молоді.

Метою даного дослідження є створення науково обґрунтованої програми індивідуального програмування виникнення ризику ЗПСШ серед молоді, що дозволить проводити більш ефективну діяльність закладів охорони здоровя та освіти, спрямовану на первинну профілактику серед хворих цієї групи при врахуванні конкретних властивостей особистості.

Для реалізації поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:

  • визначити теоретичні засади досліджуваної проблеми;
  • здійснити аналіз проблеми, що розглядається у даному дослідженні, з урахуванням вікових особливостей підлітків та молоді;
  • розробити науково обґрунтовану програму індивідуального програмування виникнення ризику ЗПСШ серед молоді.

В ході даного дослідження ми дійшли висновку, що вся робота з даної проблеми має бути підпорядкованою основній меті: виховання у підлітків і молоді почуття відповідальності за стан власного здоров’я і власну поведінку.

 

 

Вплив центральну нервову систему

Черватюк М. учень 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця,

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1

НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Людину здавна цікавили методи впливу на нервову систему. Дехто прагнув за допомогою різних засобів зняти біль, а дехто отримати особливі відчуття. Але насамперед це питання цікавило лікарів. Саме вони шукали різні методи впливу на відчуття. Лікарі прагнули створити сприятливі умови для пацієнтів і для себе під час проведення операцій та інших маніпуляцій. Але тільки за останні декілька десятиліть людина змогла досягти успіхів у цьому напряму. Н а даному етапі дослідження й удосконалення ведуться досить активно, що дає нам підстави що наука не стоїть на місті та прогресує. Отже на даному етапі ми будемо розглядати препарати для створення наркозу, тобто анестетики та їхній вплив на організм.

 

 

Тактика регенеративної терапії при лікуванні пошкоджень кісток стопи у хворих із множинною та поєднаною травмою з використанням методики культивування стромальних клітин кісткового мозку щура на хітозанових мембранах, модифікованих волокнами целюлози та кератину

Черненко Б. учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного у ніверситету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник : к.б.н., Інститут біохімії ім. О.В.   Палладіна Назаренко В. І.

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1

НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Мета:Розробка методики культивування стромальних клітин кісткового мозку щура на хітозанових мембранах, модифікованих волокнами целюлози та кератину, застосування методики при регенеративній терапії при лікуванні пошкоджень кісток стопи у хворих із множинною та поєднаною травмою.

Об’єкти та матеріали дослідження:

У дослідженнях було використано 10 білих лабораторних щурів кластеру Вістар віком 5-7 міс., вагою 110- 150 г, без жодних ознак захворювання, яких утримували в умовах віварію Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України на стандартному харчовому раціоні. Матеріалом для дослідження був кістковий мозок щурів, який вилучали зі стегнової кістки. Отриманий кістковий мозок культивували in vitro у середовищах з використанням трьох типів мембран, а саме тривимірних (3D) хітозанових матрицях, модифікованих целюлозою та кератином, та двовимірному (2D) культуральному пластику. Всі маніпуляції із тваринами проводили відповідно до вимог біоетики та міжнародних принципів Європейської конвенції про захист тварин і національного законодавства з гуманного поводження із тваринами, що використовуються для експериментальних та інших наукових цілей. Застосування методики при регенеративній терапії при лікуванні пошкоджень кісток стопи у хворих із множинною та поєднаною травмою.

Результати: Відкриття стовбурових клітин вважається третім за значимістю відкриттям у біології і є революційним для регенеративної медицини та клітинної трансплантації, оскільки ці клітини мають здатність до міграції в пошкоджені тканини, необмеженої проліферації та диференціювання, а також виділення великої кількості біологічно активних речовин, які стимулюють відновлення пошкоджених тканин.

1. Вперше було розроблено методику культивування стромальних клітин кісткового мозку щура на хітозанових мембранах, модифікованих волокнами целюлози та кератину.

2. Показано, що в результаті культивування клітин на хітозановій мембрані, модифікованій целюлозою, підтримується проліферація значно більшої кількості клітин в порівнянні з контролем – у 2,45 раз більше, що становило в середньому 84,5 ? 10 5 клітин.

3. Встановлено, що матриця, модифікована волокнами кератину, підтримує найбільший ступінь проліферації культивованих клітин кісткового мозку, що у порівнянні з контролем було у 7,64 раз більше і в середньому становило 263,5 ? 10 5 клітин.

4. З’ясовано, що використання тривимірних мембран, з додаванням волокон кератину та целюлози є доцільним для експансії на субстраті культивованих стромальних клітин кісткового мозку, оскільки вони підтримують адгезію та значну проліферацію.

 

 

 

 

 

Вплив алкоголю на організм людини

Шепель К. учень 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О. Богомольця, Дідківська Л. А.

 

Проблема вжитку алкоголю дуже актуальна у наші дні. Зараз споживання спиртних напоїв у світі характеризується величезними цифрами. Від цього страждає все суспільство, але в першу чергу під загрозу ставиться підростаюче покоління: діти, підлітки, молодь, а також здоров'я майбутніх матерів. Адже алкоголь особливо активно впливає на організм , що не сформувався, поступово руйнуючи його.

Шкода алкоголю очевидна. Доведено, що при попаданні алкоголю усередину організму, він розноситься по крові до всіх органів і шкідливо діє на них аж до руйнації.

При систематичному вжитку алкоголю розвивається небезпечна хвороба - алкоголізм. Алкоголізм небезпечний для здоров'я людини, але він виліковний, як і інші хвороби.

Але головна проблема складається в тому, що велика частина алкогольної продукції, що випускається недержавними підприємствами, містить велику кількість отруйних речовин. Недоброякісна продукція нерідко призводить до отруєнь і навіть смертей. Все це завдає великої шкоди суспільству, його культурним цінностям.

Ви і самі нерідко могли бачити учня, з пляшкою пива. А отже зараз нависла загроза руйнації нашої нації. Адже алкоголь у підлітковому віці шкодить здоров’ю набагато сильніше ніж у дорослих. А отже буде проходити руйнація генів, і почнуть народжуватися дуже багато дітей з різними вадами. Наприклад: вадами зору, слуху, серця, інших внутрішніх органів. Можуть проходити, через вплив алкоголю, різні види мутації.

Отже, метою моєї теми, було провести досліди наскільки зараз молодь схильна до пиятства. І нажаль, це була більшість, це доволі небезпечно.

Я сподіваюсь, що моя робота пройшла не безуспішно, і ви замислитеся перед тим як пити у наступний раз. І можливо це збереже здоров’я, як і вам, так і вашим дітям.

 

 

Профілактика та лікування дисбактеріозу у дітей та дорослих

 

Шкуренко Т. учениця 10-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Актуальність роботи: На мою думку, моя робота актуальна в наш час, адже дисбактеріоз – це проблема, яка може виникнути в кожного з нас. Вчасно не помітивши її прояви, можна довести свій організм до критичного стану.

Мета: Довести важливість проблеми дисбактеріозу.

Будь хто може спокійно собі жити і навіть не підозрювати , що в нього дисбактеріоз. Для цього, щоб виявити причину потрібну просто обстежитись у лікаря, або дуже уважно прислухатись до свого організму і він підкаже. Симптоми, які може виявити кожна людина самостійно:

  • Кожен день в животі повторюване бурчання;
  • Проноси, закрепи або і те, і інше по черзі;
  • Кілька разів на тиждень здуття живота або болі в животі;
  • Цілий день не хочеться їсти;
  • Відчувається неприємний запах з рота.

По-перше треба слідкувати, щоб харчування було здоровим, вживати більше вітамінів, овочів, фруктів. Ще дисбактеріоз може бути викликаний стресом, тому потрібно уникати таких ситуацій, які можуть на це вплинути. Напевно, що ця робота ніколи не втратить своєї актуальності, адже, що далі, тим більше з`являється факторів для розвитку цього стану організму.

 

 

Депресія

 

Штепа А. учень 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету

Науковий керівник: к.м.н, доц. кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 НМУ імені О.О. Богомольця Дідківська Л.А.

 

Депресія (якщо дуже просто) - це знижений, пригнічений настрій, коли нічого не хочеться і думаєш тільки про те, як все погано. Депресії бувають: набуті, сезонні, спадкові .

Основні причини розвитку депресії: :

- Гострий або хронічний стрес; .

- Генетичні фактори; .

- Старіння мозку; .

- Захворювання мозку; .

- Важкі тілесні захворювання; .

- Зловживання психоактивними речовинами.

 

Для лікування депресії використовуються різні види психотерапії:

- когнітивно-поведінкова психотерапія;

- психоаналіз;

- гештальт-терапія, гуманістична та ін.;

- психологічне консультування.

Багатьма дослідниками відзначена ефективність психотерапії в поєднанні із застосуванням препаратів.

Також для лікування депресії застосовуються антидепресанти, які умовно можна розділити на дві великі групи:

- трициклічні антидепресанти;

- селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.

Об’єктом дослідження моєї роботи є група людей, що складається з 60 осіб різної вікової категорії (14 –50 років). Їм було запропоновано пройти тест (додаток 1), який виявляє психічний стан людини. Метою роботи є виявлення справжнього числа хворих на депресію, та встановлення причини отриманих результатів.

За цими цими данними можна зробити висновок, що майже кожен шостий май діагноз – депресія. Кожен третій має переддепресивний стан, який у більшості випадків, якщо не буде виконане втручання лікарів, закінчиться депресією.

МІКРОБІОЛОГІЯ

 

Резистентність мікроорганізмів до антибіотиків

Бурцева Л. учениця 10-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: викладач мікробіології Карєва М. О.

 

  • Антибіотики (грец. ???? — проти, грец. ???????? — життєвий), органічні речовини, що синтезуються мікроорганізмами в природі для захисту від інтервенції інших видів мікроорганізмів, та володіють здатністю пригнічувати розвиток, або вбивати цих мікробів. Історія.
  • Механізм дії антибіотиків на різноманітні структури клітин мікроорганізмів, викликаючи цим різні ефекти та маючи різну клінічну ефективність. Саме механізм дії антибіотиків визначає їх ефективність щодо деяких груп мікроорганізмів і неефективність щодо інших груп.
  • У медичній практиці знайшла застосування ще одна група антибіотичних речовин – похідні тетрацикліну. Ці з'єднання вибірково діють на ряд таких мікроорганізмів, що до цього не піддавалися або майже не піддавалися впливу відомих антибіотиків, як, наприклад, багато вірусів і рікетсії. Тетрацикліни затримують ріст грампозитивних і грамнегативних видів бактерій, у тому числі і пеніциліновитривалих формах стафілококів.
  • Пеніцилін ефективний антибіотик відноситься до групи бета-лактамних, використовувані для лікування бактеріальних інфекцій. Пеніцилін ефективний проти більшості грампозитивних бактерій. Пеніцилін є першим у світі антибіотик, отриманий із грибів називається Penicillium. Сер Олександр Флемінг, шотландський вчений відкрив пеніцилін в 1928 році.
  • Однією із найбільш гострих проблем сучасної охорони здоров’я залишаються внутрішньолікарняні інфекції, які навіть в економічно розвинутих країнах реєструються у 4,5-9 % госпіталізованих хворих. Внутрішньолікарняні інфекції об’єднують найрізноманітніші інфекційні захворювання, що виникають у хворих під час діагностичного обстеження або лікування у лікувально-профілактичних закладах. Саме тому для аналізу резистентності до антибіотиків обрана мікрофлора Хірургічного стаціонару.
  • В результаті порівняльного дослідження чутливості виділених з об’єктів внутрішньолікарняного середовища штамів умовно-патогенних мікроорганізмів до дії певних антибіотиків, було визначено, що госпітальні штами мікроорганізмів не відрізняються особливою стійкістю до їх дії: мікроорганізми, що були виділені з операційної мали найбільшу стійкість, а з приймальної – найменшу.
  • Дослідницьким методом доведено, що резистентність мікрофлори лікарняних закладів, на прикладі хірургічного стаціонару, до сучасних антибіотиків слабка.

 

 

Бактерії. Будова та значення бактерій для організму людини

 

Волинець В. учень 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т.М.

 

Бактерії – найпростіші організми, форма та будова яких дуже різноманітна в залежності від виду бактерій. Наприклад: Коки мають клясту форму, Бацили – паличкоподібну, Спірили – спіралеподібну форму.

Форма бактерій обумовлюється оболонкою. У свою чергу оболонка бактерій поділяется на два шари: зовнішній та внутрішній. За допомогою оболонки в бактеріальній клітині можна розрізнити ектоплазму та ендоплазму. Багато видів бактерій мають джгутики, які є виростами протоплазми клітин бактерій. Їх розрізняють за характером розташування та кількістю.

Форми з одним полярним джгутиком називають монотрихами, форми з полярним пучком джгутиків лофотрихами, форми з двома полярними джгутиками амфітрихами, форми, у яких джгутики розташовані по всій поверхні називають перитрихами. Рухаються бактерії за допомогою джгутиків и можуть досягати відстань за секунду вдвічі більшу за довжину бактерій. Крім джгутиків у бактерій присутні фімбрії, які є виростами як у рухомих так і у нерухомих бактерій. Ці органоїди прикріплюють бактерії до інших клітин субстрату. Вони є органами прикріплення у бактерій.

Ядра у бактерій немає, вони є прокаріотами. Але у них присутня незначна кількість дезоксирибонуклеїнової кислоти, яка присутня у складі ядра. Спори у бактерій служать не для розмноження, а для збереження виду в несприятливих умовах існування. Тобто вони є ніби захистом бактерій для пристосування їх в несприятливих умовах існування. Також вони здатні заломлювати світло. Потрапляючи у сприятливі умови існування спора починає проростати. Потім її оболонка лопається і з неї виростає бактеріальна клітина. Розмножуються клітини шляхом поділу, і поділяються на дві однакові половини. Але існують випадки коли одна половина більша за іншу.

Такий нерівномірний розподіл називається гетероморфним. Також відомий спосіб розмноження бактерій утворення гонідій. Щоб починати рости бактерії пристосовуються до умов середовища у яких вони знаходяться. Цей процес називається лаг-фазою.

Бактерії виконують дуже важливу роль у житті людини. Вони є як носіями різних хвороб так і ліками для запобіганню багатьом хворобам.

 

 

Визначення санітарно-гігієнічного стану

поверхневих водойм

 

Воробйова Л. учениця 10-Г класу

Українського медичного ліцей

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: завідувач лабораторії експериментальної біології КПДЮ Карєва М. О.

 

Вода морів, океанів, річок, озер, як і грунт, є природнім середовищем для існування багатьох видів бактерій, грибів, найпростіших а також мікроскопічних водоростей. У ґрунтових водах містяться поодинокі мікроорганізми. Основний фактор, який визначає кількість мікробів у воді, наявність у ній необхідних живильних субстратів. Чим більше вода забруднена органічними речовинами, чим більше в неї потрапляє відходів і нечистот, тим більше в ній бактерій. Отже, вода рік, які протікають через населені пункти і вбирають масу стоків і каналізаційних вод, містять величезну кількість мікроорганізмів.

У моїй роботі я досліджувала стан поверхневих водойм, ЗМЧ (загальне мікробне число), методом розведення. Дивилася вміст розведеного кисню у воді, проводила біотестування за допомогою біологічних індикаторів пшениці та крессалату). Моєю метою було визначення наскільки забруднені на даний момент часу обрані мною річки. Я визначала ступінь сапробності.

- Моніторинг вод – це система спостережень, збору, обробки, збереження й аналізу інформації про стан водних об’єктів.

- Сапробністоь – це ступінь забруднення води органічними речовинами.

- ЗМЧ це кількість сапрофітних бактерій в 1 мл води( КУО/мл), які виросли за температури 28С на середовищі МПА двох діб.

- Екологічне тестування – оцінка дії токсиканта за відповідними реакціями організму.

 

 

ТУБЕРКУЛЬОЗ

 

Гурова А. ученця 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т. М.

 

  • Туберкульоз є одним з найпоширеніших захворювань у всьому світі, яке завдає значних економічних збитків тваринництву і становить загрозу для людини.
  • Збудник туберкульозу належить до роду Mycobacterium. Видову належність збудника туберкульозу визначають на основі культурально-морфологічних властивостей та вірулентності для різних тварин і людини.
  • 2010 року збільшено фінансування заходів Загальнодержавної програми на 35 млн для розширення обсягів закупівель протитуберкульозних препаратів ІІ ряду
  • Сьогодні обстеження на туберкульоз шляхом мікроскопії мазка мокротиння проводять у кожній районній лікарні.
  • Значною проблемою є збільшення кількості хворих на хіміорезистентний туберкульоз.
  • Оптимізація мережі протитуберкульозних закладів є нагальним завданням фтизіатрії.
  • Постійною проблемою фтизіатричної галузі є недофінансування заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз.
  • У світлі реалізації програми реформ в охороні здоров’я у першу чергу потрібно змінювати форму фінансування протитуберкульозних закладів.
  • 2010 року захворюваність на туберкульоз становила 68,4 випадку на 100 тис. населення (31 295 осіб), що на 6,4% менше, ніж 2009 року і на 21% менше порівняно з 2005 роком, коли відзначали максимальний рівень цього показника.

 

 

 

 

 

 

ТОПОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДСТАВНИКІВ НОРМОФЛОРИ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ СЕРЕД РОДУ CANDIDA

 

Джабара М. учениця 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університетту ім. О.О. Богомольця

Науковий керівник: асистент кафедри мікробіології,

вірусології та імунології НМУ ім. О.О. Богомольця Матвійчук Н. О.

Педагогічний керівник: викладач біології Стронова Т.М.

 

Актуальність моєї роботи полягає в дослідженні топографічних особливостей умовно-патогенних дріжджеподібних грибів роду Candida в ротовій порожнині.

Головною метою і завданням дослідження моєї роботи була проблема, що в Україні не наведені точні дані, щодо кандидозу в ротовій порожнині, так як офіційно його не реєструють, а тому в літературі рідко зустрічається інформація про захворювання. Завданням першого етапу дослідження є вивчення нормофлори ротової порожнини серед представників роду Candida та встановлення їх топографічних особливостей.

Матеріали та методи, які я використовувала у роботі були: бактеріоскопічний, бактеріологічний та біохімічний методи досліджень, обстеження провели у 50-ти пацієнтів, що не мали скарг на кандидоз ротової порожнини.

Результати можна вивести такі, що представників роду Candida було виявлено у 40% пацієнтів. Серед виявлених грибів: 21,43% локалізовано на язиці, 19,5% на щоках, 4,76% куті рота, 26,19% в зубо-ясневій борозні, 23,43% на контактних пломбах, 5,14% міжзубний простір. Було встановлено, що основними представниками нормофлори ротової порожнини людини є: C. albicans, C. tropicalis, C. krusei, які найчастіше локалізуються на язиці та щоках.

Отже, як свідчать дані дослідження, спостерігаються кількісні і видові відмінності в розміщенні представників роду Candida в різних біотопах ротової порожнини, а отже існує потреба в подальших дослідженнях.

 

 

Антимікробна дія сукулентів

Ковалевська Є. учениця 10-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: викладач мікробіології Карєва М. О

 

Тема моєї роботи – “Антимікробна дія сукулентів”.

Я вважаю цю тему актуальною, бо в сучасному світі ліки не завжди натурального походження, а завдяки своїм результатам, я змогла зробити висновки щодо ефективності використання соку алое та каланхое з лікувальною метою. Для дослідження було обрано такі сукуленти, як алое та каланхое, а також їх фармакологічні препарати. Усім нам багато відомо про їхню лікувальну дію, саме її я вирішила перевірити за допомогою моєї наукової роботи.

Початком було зібрання листків, їх очищення та подрібнення. Для того, щоб експеримент мав значення, необхідно робити все стерильно, тому протягом усієї роботи ми використовували стерильні чашки Петрі, стерильні ступки та пестики, пробірки, скальпелі, циліндри та піпетки, а також спирт, стерильну водогінну і дистильовану воду та стерильну вату. Після подрібнення необхідно процентригувати сік, після цього центрифугат вилити у стерильні пробірки та поставили у холодильник. Згодом необхідно зробити розведення, ми зробили такі – 1:10, 1:20, 1:30, 1:40. Їх ми робили для того, щоб виявити у яких розведеннях сік має більшу антимікробну активність.

Також необхідно зробити посіви – суцільні газони мікробів на твердому та рідкому середовищі. Для виявлення активності, обраних нами, антибіотиків ми використовували тест-культури. Взагалі, для виявлення антибіотичних властивостей використовують методи, засновані на можливості антибіотика виконувати дифузію у товщу агару і затримувати ріст або вбивати мікроорганізми, що знаходяться в зоні дифузії антибіотика. Саме такий метод я використовувала у своїй роботі. При посіві суцільного газону я поклала на агар диски, просочені розведеннями соків та фармакологічних препаратів. Активність розведень стала бути чітко видною через кілька днів, коли мікроби почали рости.

Після свого дослідження я можу зробити такі висновки:

1. Сік алое та каланхое дійсно має лікувальні та антибіотичні властивості;

2. Активність фармакологічних препаратів соків алое та каланхое більша, ніж соків, які ми зробили власноруч;

3. Соки алое та каланхое мають більшу активність у менших концентраціях.

 

 

Аналіз та вивчення санітарно-гігієнічного стану окремих закладів швидкого харчування у м . Києві

 

Мельничук О. учениця 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Науковий керівник: доктор ветеринарних наук, зав., відділом мікробіології та бактеріології Української лабораторії якості та безпеки продукції АПК Волосянко О. В.

 

Життя людини в мегаполісі вимагає від неї активної форми життєдіяльності протягом всієї доби, що передбачає збільшення кількості її звернень до закладів швидкого харчування. Кафе та їдальні відрізняються місцем розташування – у приміщенні або на вулиці, а також рівнем санітарно-гігієнічного стану, використанням одноразового посуду з різних матеріалів – папір, пластик, харчова фольга тощо. Усі ці фактори відіграють значну роль в питаннях якості та безпеки вживання харчових продуктів людиною.

Тому сьогодні контроль мікробіологічних показників харчових продуктів є таким важливим, і знаходиться в центрі уваги санітарно-епідеміологічної служби в будь-якій країні. Людина все більше і більше купує у супермаркетах готові до вживання продукти та напівфабрикати, зазвичай харчується на вулицях в системах швидкого харчування (фаст-фуд). Тому, метою роботи було – дослідити санітарно-гігєнічні показники харчових продуктів, які були виготовлені із напівфабрикатів, одноразовий посуд (папір, пластик, харчова фольга) в якому їжа пропонується споживачеві та умови її споживання (у приміщенні або на вулиці) в деяких закладах швидкого харчування міста Києва.

Отже, на якість санітарно-гігієнічних показників закладів швидкого харчування впливає місце розташування. Столи, розташовані на вулиці, поблизу транспортних розв’язок не відповідають нормам СанГі («МакДональдз», «Гофре»). Одноразовий посуд з паперу (листи реклами до підносів, стакани для картоплі) містить на своїй поверхні кокову мікрофлору, яка може контамінувати продукти які в ній зберігаються («Швидко»). З салату з куркою, свіжими капустою та огірками («Смачна картопля»), який зберігався у пластиковій коробці виділено: E.coli, Proteus vulgaris, що свідчить про використання продуктів з порушеним терміном вживання. З поверхні столів студентської їдальні виділено дріжджі, що свідчить про недостатнє використання миючих засобів антибактеріальної дії.

 

 

 

 

 

УКРАЇНСЬКА МОВА

 

Мова і суспільство

 

Андрієвська А. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: викладач української мови та літератури Заєць Н.В.

 

“Найбільше і найдорожче добро у кожного народу – це його мова”, – писав Панас Мирний. Знання рідної мови є найпершою ознакою культурної людини. Проблема “мова і суспільство” належить до однієї з найскладніших у загальному мовознавстві. Розвиток і стан мови значною мірою залежать від стану суспільства. Мова забезпечує нормальне функціонування національного організму в усіх його виявах – політичному, економічному, культурному тощо, бо саме мова – головна ознака нації, вона як відомо є не лише засобом спілкування. Це також спосіб сприймання світу, відтворення його в свідомості людини. Кожен народ сприймає світ не зовсім так, як інші народи, тому в усіх мовах є щось неповторне, орігінальне.

Проблема “мова і суспільство” належить до однієї з найскладніших у загальному мовознавстві , що зумовлено значною мірою її багатоаспектністю. Серед найважливіших питань цієї проблеми такі:

  • Соціальна природа мови;
  • Соціальна зумовленість мовних явищ;
  • Залежність стану мови від стану суспільства;
  • Соціальні спільності людей і соціальні типи мов;
  • Можливість свідомого впливу суспільства на мову;
  • Взаємовідношення мов у багатомовному суспільстві;
  • Залежність суспільства від мови;
  • Мова і суспільно – технічний прогрес та ін.

Функціональне призначення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства, культури народу, літератури. Літературна мова – це вища форма національної мови, яка характеризується багатим лексичним складом, упорядкованою граматичною будовою і розвиненою системою стилів.

Українська літературна мова, що належить до найбільш розвинених мов світу, існує і в усній і писемній формі. Система сучасної української літературної мови неоднорідна за її використанням у різних сферах життя суспільства. Розвиток української літературної мови нерозривно пов’язаний з розвитком культури українського народу, зокрема художньої літератури. Кращі майстри художнього слова І.П. Котляревський, Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко, Леся Українка та інші.

 

 

Використання архаїзмів у сучасній українській мові

 

Ганченко Я. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

НМУ ім. О. О. Богомольця

Науковий керівник: к.п.н., викладач української мови Переймибіда Л.В.

 

Застарілими слова стають внаслідок постійного процесу старіння, архаїзації якоїсь частини словникового складу.

Склад застарілої лексики неоднорідний. Насамперед у ньому розрізняють слова за ступенем їх архаїзації. Одну групу застарілих слів становлять ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують у сучасній українській мові: братана – дочка брата; судець – музикант… Ці слова незрозумілі носіям мови без відповідних пояснень і довідок.

До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в сучасній українській мові вживаються рідко, наприклад: боярин, воістину, мушкет… Ці слова здебільшого зрозумілі носіям української мови.

Одні слова переходять з активної лексики до пасивної у зв'язку з тим, що зникають з побуту й життя людського суспільства позначувані ними предмети, події, явища. Тут діють позамовні фактори. Цю групу застарілих слів називають матеріальними архаїзмами інша назва, якою ми будемо користуватись історизми (чернь, тисячник, осаул, ратище, чинш…).

Інші слова переходять з активного словника у пасивний через витіснення їх рівнозначними словами, що з тих чи інших причин виявилися більш сприйнятливими для називання тих самих явищ, подій, предметів… Процес цей зумовлений дією внутрішніх факторів мови. Це є стилістичні архаїзми (або власне архаїзми: зигзиця - зозуля, ректи - говорити, рать - військо…).

Стилістичні архаїзми можна поділити на лексичні, тобто такі, до яких є сучасні синоніми (десниця - права рука; перст - палець), і на семантичні - слова, в яких поряд з активно вживаними в сучасній українській мові значеннями є значення застарілі (колода - 1) великий кусок зрубаного дерева; 2) (заст.) вулик; живіт - 1) частина тіла; 2) (заст.) життя.

Архаїзми, введені авторами до словників, стилістично різнорідні та виконують різні стилістичні функції, які тісно пов'язані зі стилістичною забарвленістю цих слів.

Часто архаїчне значення слів набуває в сучасній українській мові новацій, що дає їй змогу виразити нові поняття сучасної дійсності й ожити заново, одержавши нову сполучуваність і нові зв'язки у мові.

З появою нових значень застарілі архаїчні значення слова можуть надавати слову нової емоційної або нової функціонально-стильової забарвленості. Тоді вживання архаїчних форм слова у мові зумовлене не тільки семантичною, а й стилістичною парадигматикою.

Можливість використання архаїчних слів залежить від їх експресивності, внаслідок рідшої вживаності вони вносять у мову деяку незвичайність, виразність, дозволяють подати нові тлумачення слова.

Головною причиною звернення авторів до архаїчного значення слів, або архаїчних форм зумовлено здатністю цих слів набувати у контексті мовленнєвої стилістичної забарвленості, а також здатність сполучатися у деяких випадках з нейтральними лексемами різних функціональних стилів.

Це викликає певний стилістичний ефект, внаслідок того що їх стилістична забарвленість у синтагматичному плані не збігається зі стилістичним забарвленням у плані парадигматики, тобто в мовленні вони мають зовсім інше стилістичне значення.

У випадках використання архаїчного значення слів з метафоричним переосмисленням вони служать для реалізації таких рис наукового стилю як зрозумілість. Головне завдання таких слів - пояснити семантику слів користувачам словників.

 

 

Чому ми так говоримо? У фразеологічному «зоопарку»

 

Давиденко Л. учениця 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Педагогічний керівник: к.ф.н., викладач української мови Поліщук Г.Я.

 

У процесі багатовікового розвитку українська, як і кожна мова, створила свою оригінальну систему лексично неподільних стійких сполучень слів до образного називання об’єктів навколишньої дійсності. Фразеологічний фонд української мови багатий і різноманітний за своїм складом.

Актуальність теми: саме фразеологізми найвиразніше передають дух і нев’янучу красу мови, яку витворив народ упродовж віків для потреб спілкування в усній та писемній формах. Оскільки мова, як і кожне суспільне явище, безперервно розвивається, разом з нею в постійному русі перебуває і її фразеологічний фонд.

Мета роботи: виявлення закономірностей і характерних особливостей вживання фразеологізмів. Об'єктом дослідження є походження фразеологічного «зоопарку». Предмет дослідження: походження, класифікація, вживання та прийоми використання фразеологізмів.

Основні методи дослідження: теоретичний аналіз літератури; критичний аналіз досліджень з даної проблеми; системний аналіз; метод типологічного зіставлення.

Основним, невичерпним джерелом української фразеоідеології є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метаморфічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою.

Вони постійно оновлюються і чимось нагадують світ людей. І як у людей, у них є своя історія: кожний період життя суспільства залишає в мові свої фразеологічні сліди.

 

Синоніми в поетичній спадщині Ліни Костенко

Качкан Г. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Педагогічний керівник: к.п.н. викладач української мови Переймибіда Л.В.

 

Використання синонімічних багатств у мовній практиці має величезне значення. Синонімами користуються у всіх сферах мовного життя, усного чи писемного. У лексиці існують різні класифікації синонімів, від узагальнених до більш детальних.

Треба зауважити, що будь-яка класифікація синонімів, тобто поділ синонімів на групи, є умовною. Часом стилістичне їх розрізнення з'ясовується з соціальним сприйняттям та оцінкою дійсності.

Синоніми є одним з найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови. Стилістику цікавлять реальні можливості вибору, що їх дає мовцеві мова для вираження думки. Для стилістики важлива не більша або менша близькість словникових значень двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.

Синонімія найповніше й найвиразніше виявляється в лексиці, що пояснюється індивідуальнішим, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовних значень, і, відповідно, їх більшою кількістю і різноманітністю.

Як відомо, використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних широкий простір для синоніміки, в інших цей простір набагато вужчий. Офіційно-діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову, використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мов/іення зміни відтінків значення. У художньому стилі синоніми використовуються для урізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторень. їх функція тут, в першу чергу, естетично-зображальна. Таким чином, у художній мові найпоширеніші емоційно-експресивні синоніми.

Сукупність синонімів певної мови або діалекту, окремого мовного рівня, мови письменника тощо все це синонімія.

Як відомо, синоніміка широко використовується в художніх творах.

 

УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

 

Клименко Д. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.п.н., викладач української мови Переймибіда Л.В.

 

Оскільки терміносистема будь-якої мови є потужним та важливим лексичним шаром, темою запропонованого дослідження є проблематика української медичної термінології, її розвиток та сучасний стан. Метою дослідження є аналіз проблем функціонування й упорядкування українських медичних термінів на сучасному етапі. Було з астосовано порівняльно-історичний та описовий методи, частково використано класифікаційний, статистичний методи.

В роботі описується сучасний стан медичної термінології, окреслюються проблеми та завдання, котрі стоять перед науковцями у галузі медичної термінології. Оскільки термінологія пов’язана, з одного боку, з лінгвістикою, а з другого боку, з освітою та наукою, розглядається також питання вживання та користування українською мовою взагалі та медичною термінологією зокрема у освітніх закладах України, котрі займаються підготовкою фахівців. Як основні проблеми приводяться недостатня унормованість та недостатня уніфікація термінології для того, щоб нею можна було користуватися як при укладенні лексикографічних праць, так і протягом навчального процесу. Процес українського медичного термінотворення повинен бути централізовано координованим та систематичним. Це означає, що після унормування та систематизації української медичної термінології наступним практичним завданням є введення цієї термінології до вживання – за допомогою укладення відповідних словників, довідкових та навчальних видань.

Таким чином, основними проблемами сучасної медичної термінології є неунормованість та несистематизованість внаслідок нерівномірного розвитку, котрий призвів до існування явищ синонімії та варіантності. Крім того, існування двох різних течій серед лінгвістів, що намагаються запровадити дві різні тенденції до остаточного унормування термінології, виходячи зі своїх переконань, спричиняє відсутність термінолексики, котрою можна користуватись на всіх рівнях: спеціалізованому, освітньому та загальному.

 

Мовне питання

Крапивка О. учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

Науковий керівник: к.п.н., викладач української мови Переймибіда Л.В.

 

Мовна ситуація в Україні складна. Немає жодної іншої європейської країни, де мова етнічної меншини набула б такого ж поширення, що й державна мова, – а державна була б на певних територіях мовою меншості населення. Причину цього можна знайти в історії України. Від середини XVII ст. схід України, що був частиною Російської імперії, зазнавав русифікації. За часів СРСР цей процес поширився на всю територію України.

Наслідком цього є нинішня двомовність країни, хоча в деяких регіонах говорять і кількома іншими мовами. Українська мова є єдиною державною.

Подальший національний духовний розвиток України, наслідуючи вимозі слов’янської культури, має передбачати сприяння та державне заохочення громадян, особливо дітей, молоді, у оволодінні якомога більшою кількістю мов світу, в першу чергу народів слов’янського споріднення.

З метою забезпечення умов такого розвитку треба використовувати можливості дитячо-юнацького туризму, літні відпочинки дітей тощо.

З огляду на все це, основою для формування стрижневої, конститутивної мовної культури в Україні може бути тільки українська мова. Тільки в цьому випадку буде створено насправді сприятливе мовне середовище для духовного очищення та розвитку всіх громадян України, як українців, так і для представників інших національностей. Українська національна традиція Слова має бути основою будь-якого спілкування та виховання, яке має статус державного значення.

Українсько-російська колективна двомовність зумовлюється кількома взаємопов’язаними чинниками: функціонально-стилістичним, територіальним, територіально-соціальним, віковим, конфесійним.

Функціонально-стилістичний розподіл між російською та українською мовами, “зрежисований” імперською мовною політикою, дістався молодій українській державі у спадок. 2009-2010 рр. За даними Нацради з питань телебачення та радіомовлення

Дані засвідчують і ряд фактів, які окреслюються в малопозитивну, з погляду на державну мову як одного з атрибутів держави, тенденцію. Зокрема, чим молодші люди, тим більше серед них представлені ті, хто спілкується із близькими російською (54% у віковій групі до 30 років, 51,5% – у групі від 30 до 54 років, 39,6% – у групі понад 55 років).

 

Використання Онімім в українській мові

 

Кузнєцов А. учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.п.н., викладач української мови Переймибіда Л.В.

 

Власні назви, оніми - індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів. Власні назви з'являються тоді, коли індивідуальне розрізнення набуває суспільної значущості. За денотатами розрізняють такі класи власних назв: особові імена людей (антропоніми); назви географічних об'єктів (топоніми); назви космічних об'єктів (космоніми); найменування божеств, міфічних істот (теоніми, міфоніми); клички тварин (зооніми); назви організацій, виробничих і громадських об'єднань (ця група власних назв позначається терміном ергонімія і включає величезну кількість найменувань - від партій, товариств, заводів, вузів до кінотеатрів, кооперативів, магазинів, фірм тощо); назви відрізків часу, подій (це хрононімія); назви окремих предметів (хрематонімія, що включає власні назви матеріальних предметів - кораблів, ураганів, алмазів тощо та витворів духовної культури - заголовки творів, назви музичних п'єс, творів живопису, кінофільмів та ін.

Динаміку образного функціонування онімного слова в текстовій структурі нерідко визначає авторське бачення персонажа у стосунках з іншими героями, у зв'язку з характером учинків героя затих чи тих обставин.

Одним із граматичних засобів реалізації переносно-образної функції оніма є множинна форма іменника. Імена відомих осіб, міфологічних і літературних героїв, назви країн і міст, рік і гір, космічних об'єктів, творів мистецтва тощо, вжиті в множинній формі, здатні виражати узагальнену оцінну семантику, нести найрізноманітніші конотації.

Спираючись на здобутки попередників та сучасників, Володимир Винниченко знаходить в олюдненні та подальшій онімізації абстрактної лексики могутній засіб передачі в динаміці та образах думок і почувань свого героя.

У художніх текстах досить поширені різноманітні прикладкові конструкції, де за власне онімом постають історія, природа, духовні багатства краю, народу, характеристика окремих особистостей.

 

 

 

Граматичні категорії дієслова

 

Снігир В. учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

Науковий керівник: к.п.н., викладач української мови Переймибіда Л.В.

 

Приступаючи до висвітлення даної теми, потрібно зауважити, що проблема граматичної категорії стану дієслова тривалий час цікавила лінгвістів та мовознавців. Ця проблема ще перебуває в допрацюванні, тому існує декілька варіантів щодо кількості станів дієслова.

Дієслово – повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм – роду й числа.

Процесуальність властива всім дієсловам незалежно від їхнього лексичного значення. Дієслово як процес виражає динамічну змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання (будують заводи, вирощують хліб, люблять працю, славлять Вітчизну), чим відрізняється від прикметника й прислівника, які переда­ють статичну ознаку (пор.: сміливий вчинок – сміливо діяти – сміливішати з кожним днем; дорогий час – дорого коштує – дорожчає поступово), як видно з прикладів.

Граматичні категорії, що характеризують дієслово, тісно пов'язані з його значенням і синтаксичною функцією. Категорія виду й стану властива всім дієслівним формам. Категорія способу характерна для відмінюваних дієслів (читає, читай, читав би), категорія часу – дієсловам дійсного способу (читає – читав – читатиме), категорія особи – дієсловам дійсного й наказового способів (читаєш, читаєте, читай, читайте), категорія числа всім відмінюваним дієслівним формам.

Вид (у міжнародній термінології – аспект) – граматична категорія дієслова, що вказує на те, «як проходить у часі або як розподіляється в часі» (А.М. Пешковський) вказана дієсловом дія. В українській мові та інших слов’янських мовах граматично протиставлені доконаний та недоконаний вид (завершена та незавершена дія, або перфектив та імперфектив).

Спосіб – граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсности з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану). Семантична суть категорії способу полягає у протиставленні реальних дій ірреальним (модальним). Спосіб дієслова є основним засобом оформлення об'єктивної модальності – граматичної ознаки будь-якого речення, що виражає відношення висловлення до дійсності у плані реальності-нереальності.

Дієслова дійсного способу можуть вживатися в минулому, теперішньому і минулому часі. Дієслова минулого часу означають дію, яка колись відбувалася або відбулася, дієслова теперішнього часу – дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення, а дієслова майбутнього часу – дію, яка відбуватиметься в майбутньому. Дієслова минулого часу змінюються за числами, а в однині – й за родами. Дієслова теперішнього і майбутнього часу змінюються за числами та особами. Дієслова недоконаного виду мають складну і складену форми майбутнього часу. Категорія стану знаходить свій вияв у способах діє­слівного керування, тісно пов'язуючись з категорією перехідності неперехідності. Так, усі перехідні дієслова можуть виражати значення активної дії, а неперехідні ніколи не виражають.

 

 

Культура ведення дискусії

 

Шваб Д. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця,

Науковий керівник: викладач української літератури Артюшенко З.В.

 

Проблема культури спілкування актуальна як на міжособистісному так і на загальнонародному та державному рівнях.

Від уміння висловити свою позицію, довести свою точку зору під час ведення дискусії, від уміння переконати співрозмовника, часто залежить успіх у навчанні, роботі, особистих стосунках.

Розмова, диспут, полеміка, дискусія передбачають безпосереднє спілкування між учасниками, що відбувається в усній мові.

Мета будь-якої дискусії – досягнення максимально можливого, у певних умовах, ступеня згоди між учасниками з приводу проблеми, що обговорюється.

Результати дискусії не зводяться до суми висловлених точок зору стосовно обговорюваного предмету, результат дискусії повинен виражатися у об’єктивному судженні, підтримуваному всіма учасниками дискусії чи більшістю.

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура її ведення. Культура ведення дискусії передбачає дотримання певних правил та загальнокультурних норм поведінки і мовлення під час ведення дискусії:

Всі відкрито висловлюють свої думки.

Всі точки зору повинні поважатися.

Слухати інших не перебиваючи.

Усі мають однаковий час на виступ.

Обговорювати точки зору й погляди, а не людей і особистостей.

Не змінювати тему дискусії.

Повідомлення має містити інформацію тільки по темі та інші.

Важливе місце має культура мовлення під час ведення дискусії. Це насамперед стосується використання дипломатичних формулювань, вміння висловлювати свою думку, не припускатися двозначного трактування своїх висловлювань та позицій тощо. Бути ввічливими й коректними у своїх висловлюваннях, з повагою ставитися один до одного.

Виразність мовлення – не менш важлива його якість, ніж інші. Але ця якість найбільше залежить від особи мовця, його ерудиції, знання мов, мовленнєвих умов і навичок. Виразність включає в себе й образність мовлення.

Слід звернути увагу на все: не тільки на те, що співрозмовник говорить, а й на його настрій, інтонацію, міміку, жести, поставу.

Мета участі людини у дискусії – не перемогти суперника, а домогтися його прихильності, пояснити свою точку зору, довести, що вона має право на існування, а в кращому випадку переконати, що саме вона є правильною. В цьому нам повинні допомагати знання з правил ведення дискусії та дотримування норм культури ведення дискусії.

 

 

Українське весілля на Вінниччині у ХХ ст.

 

Шевчук Б. учениці 10-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця,

Науковий керівник: викладач української мови та літератури Заєць Н.В.

 

Одним із найважливіших подій у житті людини є укладання шлюбу – створення сім`ї. Шлюб концентрує в собі всю сукупність соціальних відносин, поєднуючи біологічне й соціальне, матеріальне й духовне, громадське та особисте.

У розмаїтті регіональних звичаєвих норм існувала й усталена основа, притаманна населенню всіх регіонів України. Одним з її складників була система цінностей сімейного життя. Українці підготовку до нього ніколи не сприймали лише як особисту справу тих, хто укладав шлюб, або їхніх батьків та родичів; воно було і справою громадськості. Винятковою подією для кожної дівчини, яка виходила заміж, парубка, який одружувався, здавна було весілля.

Таке українське весілля умовно можна поділити на три етапи: передвесільний, власне весільний та після весільний. Кожен з етапів, в свою чергу, поділяється на підетапи. Передвесільний етап включає сватання, заручини, випікання короваю, запросини, вінкоплетини. Власне весілля складається із зустрічі наречених, укладання громадянського шлюбу, вінчання, пригощання гостей, покривання нареченої, розплітання коси та зав’язування , перевезення до нареченого. У післявесільний етап відбувається складчина, під час якої молода сім’я вживається у роль господарів.Для весілля Вінниччини у 90-х роках ХХ століття був характерний неповторний колорит, різноманіття самобутніх звичаїв та обрядів. Навіть у межах однієї області у різних населених пунктах весільні обряди мали свої особливості.

З плином часом змінюються фасони весільних суконь та костюмів, з’являються нові страви, але ніколи не буде змінюватися сакральний зміст цієї події. Як правило, ці обряди залишаються найцікавішими фрагментами весіль для гостей та найяскравішими спогадами для наречених.

 

 

 

 

 

 

 

Історизми, архаїзми, неологізми і фразеологізми

у творі І. Багряного «Тигролови»

 

Юзвенко В. учениця 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.п.н., викладач української мови Переймибіда Л.В.

 

На мою думку роль неологізмів, фразеологізмів і схожих слів в українській творчості велика. Ці словосполучення залишили помітне місце в літературі. Русизми придають яскраві моменти, але водночас вони витісняють українську мову з ужитку.

Одна з причин відмирання «живої» української мови це те, що люди перестають користуватися рідною мовою в побуті та в повсякденному житті. У написанні наукових, публіцистичних та літературних творів рекомендується уникати русизмів (це, звичайно ж, не стосується русизмів, вжитих свідомо – для характеристики особи або персонажу чи для обґрунтованого розширення лексики, яке не порушувало б української стилістики). Це ж стосується й літературного мовлення. Необґрунтоване та надмірне вживання русизмів знижує літературну вартість та красу мови, зводячи її до рівня просторіччя.

У творі Івана Багряного «Тигролови» описується трагічна сторінка держави, коли людей відправляли «етапами» до Сибіру, людей невинних, бідних та хворих, до відбування багаторічних ув’язнень за нібито вчиненні злочини проти Радянської влади. Тисячі українців стали заручниками даної ситуації та завдяки якій перебували десятиріччями на далекій чужині вимушено всмоктуючи культуру та побут місць ув’язнення. З уст в уста передавалися нові слова, які ставали звичним через деякий час і люди до них привикали та користувалися ними. Ці слова, репліки придавали харизми у твір. Отже, потрібно відновлювати та вдосконалювати понівечену українську мову!

 

 

Вплив української мови на мовисвіту

Яремчук П. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

Науковий керівник: викладач української літератури Артюшенко З.В.

 

Значну частину лексичного складу кожної мови становлять запозичені слова. Вони з’являються завдяки мовним контактам. Оскільки Україна є активним учасником світових мовних процесів, майже у всіх європейських мовах (угорській, румунській, французькій, італійській, іспанській тощо) і навіть в англійській мові канадців українського походження, зустрічаються українізми – слова, фразеологізми, а також синтаксичні та граматичні конструкції української мови, які використовуються в іншій мові (літературній або розмовній). Таким чином, запозичення обмежуються не тільки лексикою, а й включають граматику і фонетику, зокрема у російській мові здійснено поділ українізмів на типи: синтаксичні, лексичні, фонетичні. Взагалі, найбільше українізми поширені у польській, російській, білоруській мовах, тому мною вирішено досліджувати роль української мови у становленні мов світу на основі проявів її впливу саме у цих мовах.

У даній роботі з’ясовано, що розвиток зв’язків з українською мовою зумовлений “сусідством” цих народів, схожістю історичної долі, культурними взаєминами. Вони склалися ще приблизно з 14-17 ст. Окрім того, висвітлено ще один важливий шлях запозичень із української мови в інші – завдяки сприянню двомовних або ж зацікавлених українською тематикою письменників.

Для того, щоб визначити інтенсивність українських мовних контактів, серед російськомовних мешканців України різних вікових категорій (14-16 років і старші за 30) проведено анкетування. Результати показали, що майже половиною слів мовлення опитуваних є українізми, зокрема, частіше вони вживаються дорослим населенням, ніж дітьми. На мою думку, це спричинено тим, що життя дорослого населення припало на межу століть, на розпад російськомовного СРСР і утворення незалежної України, тому мовлення набуло змішаних українсько-російських рис.

Отже, питання вивчення міжмовних контактів, безпосередньо впливу української мови на мови світу шляхом запозичень, є актуальним, бо це дає змогу спрогнозувати подальший перебіг мовних процесів, допоможе кожному у освоєнні іноземних мов, підвищенні загального інтелектуального розвитку.

 

 

ХІМІЯ

 

ВПЛИВ ХІМІЧНИХ РЕАГЕНТІВ НА ПОЛІМЕРИ ПОБУТОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ЇХ УТИЛІЗАЦІЯ

 

Овчинникова О. учениця 11-Г класу

Український медичний ліцей

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: викладач хімії гімназії № 315 м. Києва Бобрулько Н. Г.

Педагогічний керівник: к.х.н., доцент кафедри “Медичної та загальної хімії” Філіппова Л.В.

 

Мета роботи – вивчення властивостей капрону, полістиролу, поліпропилену та різних видів поліетилену, а також запропонування можливих способів утилізації полімерів побутового призначення. Досліджувані представники полімерів побутового призначення (3 види поліетилену, поліпропилен, полістирол, капрон) зазнавали утилізації (гниття, горіння, термічного розкладу, дії світла) та впливу на них хімічних реагентів (дія кислот, дія лугів, дія солей, дія органічних розчинників). Результати дослідження показали, що досліджувані нами полімери не руйнувались під дією мікроорганізмів, які знаходяться в ґрунті; поліетилен, поліпропилен, капрон горять не кіптявим блакитним полум'ям, а полістирол – помаранчевим кіптявим полум'ям; швидше згорає поліпропилен (4,25 с), а повільніше полістирол (17 с); час термічного розкладу поліетилена коливається в межах 47-50 с (це пояснюється властивостями різних видів поліетилена), капрон і поліпропилен розкладаються за 42 с, а полістирол – за 40 с. Розплавлені поліетилен та капрон – в'язкі, поліпропилен – середньої в'язкості, а полістирол – не в'язка речовина; дія світла не впливає на полімери; капрон реагує з усіма кислотами, крім вугільної, І поліетилен – з азотною та сірковою кислотами, а ІІІ – з хлористоводневою кислотою.

Полістирол не реагує ні з однією кислотою. Поліпропилен реагує з азотною кислотою при нагріванні; ні один з даних полімерів не реагує з їдким калієм та з хлоридом натрію; гранули капрону та речовини ІІ в етанолі злипаються; інші ж речовини не взаємодіють з етиловим спиртом. Поліетилен, речовина ІІ, полістирол і поліпропилен починають розчинятися в бензолі, але полістирол розчиняється швидше інших речовин, речовина ІІ та капрон в бензолі нерозчинні.

 

БІОФІЗИКА

 

Взаємодія електромагнітного поля з біологічними тканинами

Верес Г. учениця 10 - Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: Жук І.А.

Педагогічний керівник: Гриценко Н.Л.

 

  • Електромагнітне поле характеризується векторними величинами: напруженістю електричного поля E , вектором електричної індукції D , вектором магнітної індукцї B й напруженістю магнітного поля H .
  • Основні процеси, які характеризують дію ЕМП на біологічні тканини:
    • Іонні струми: у фізіотерапії використовуються: постійний електричний струм – виникає у тканинах при накладанні електродів, між якими підтримується постійна різниця потенціалів.

Методики: гальванізація - пропускання постійного струму малої величини через тканини організму; електрофорез – введення у тканини організму лікарських речовин, які продисоціювали на іони, шляхом пропускання постійного струму.

2.2. Змінний імпульсний струм іонного походження низької частоти. Методики: лектростимуляція; електроімпульсація; високочастотні струми провідності (діатермія, електротермія, електрокоагуліція).

    • Поляризація – процес, пов’язаний з орієнтацією зарядів у речовині при дії зовнішнього постійного електричного або магнітного полів. Розрізняють: орієнтаційну, електронну, іонну, об’ємну.

3. Специфічна дія ЕМП на біологічні тканини:

    • Нагрів тканин вище допустимої температури: резонансного поглинення енергії ЕМП і поляризації.
    • Зміна мембранних процесів за рахунок: зміни локальних концепцій іонів, дії зовнішнього ЕП.
    • Зміна швидкостей хімічних реакцій.

 

 

Клітинна мембрана і її роль у процесах транспорту та біотрансформації лікарських засобів в організмі

 

Дубовик В учениця 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Педагогічний керівник: доцент кафедри медичної та біологічної фізики Моргалич І. Ф.

Науковий керівник: к.м.н., старший науковий співробітник, експерт відділу номенклатури та інструкцій державного експертного центру МОЗ України Ліссова З. І.

 

В роботі розкрито будову та функції поверхневого апарату клітини – це життєво важлива структура клітини зі своїми універсальними властивостями. Її унікальна будова дає можливість проводити пасивний і активний транспорт, екзоцитоз та ендоцитоз речовин (розчинів та частинок), які необхідні для існування клітин.

Також показані шляхи введення лікарських засобів та їх розподілення в організмі, механізми проникнення ліків через біологічні мембрани, після чого вони біотрансформуються та піддаються екскреції. Дія лікарських засобів спрямована на втручання в різні механізми, усунення патологічного процесу на молекулярному і клітинному рівні, нормалізація відхилень, які характерні для певного захворювання.

Роль проникності плазматичної мембрани в життєдіяльності клітини перебільшити не можна. Дослідження біологічних мембран залишається актуальним питанням, оскільки знання про їхню структуру, функції та транспортні процеси є основними для розв'язання багатьох проблем сучасної медичної біології. Порушення транспортування речовин через біомембрани призводить до різних патологій. Лікування пов’язано з проникністю ліків через клітинні мембрани, оскільки ефективність лікарського препарату в значній мірі залежить від проникності для нього мембран, а саме поверхневого апарату клітини.

 

 

 

 

 

 

БІОХІМІЯ, МОЛЕКУЛЯРНА БІОЛОГІЯ, ГЕНЕТИКА ТА СЕЛЕКЦІЯ

 

Штучне розведення стерляді

Вдовенко І. учень 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця,

Науковий керівник: рибовод-технолог, спеціаліст по гідробіонтам Беза О.Б.

 

  • Для рибогосподарської галузі України надзвичайно актуальною є проблема збільшення масштабів штучного відтворення та виробництва товарної продукції осетрових риб в аквакультурі.
  • Стерлядь — єдиний прісноводний представник осетрових риб в іхтіофауні України. Зміни гідрологічного, хімічного та біологічного режимів річок спричинили різке скорочення чисельності стерляді, в результаті чого вона в Україні опинилась на межі вимирання і занесена до Червоної книги.
  • Перші роботи з відтворення стерляді розпочались з 1869 року, коли відомий російський фізіолог Ф. В. Овсянніков вперше здійснив експеримент зі штучного запліднення ікри волзької стерляді, а потім з іншими російськими зоологами виростив мальків гібридів стерляді з осетром та севрюгою в ставах, це дало початок новому напрямку в рибництві – осетрівництву.
  • У наш час не існує єдиної універсальної технології відтворення і вирощування рибопосадкового матеріалу стерляді. Умови та методи вирощування обираються в залежності від наявності матеріальної бази, а також від використання різних інтенсифікаційних заходів.
  • Сучасне промислове осетрівництво включає декілька основних процесів розведення осетрових риб. В роботі розглянута наступна схема технологічного процесу:
  • Підготовка виробничої бази до нового сезону
  • Завезення, переднерестове утримання і бонітування плідників
  • Отримання зрілих статевих продуктів стерляді
  • Осіменіння та знеклеювання ікри
  • Інкубація
  • Утримання вільних ембріонів та підрощування молоді до життєздатних стадій.
  • Вирощування молоді стерляді у лотоках
  • Передача мальків стерляді в товарне господарство
  • Ремонт і консервація технологічного обладнання і місткостей до наступного сезону.
  • Успішне вирощування стерляді залежить від багатьох факторів та їх влучного використання. До них належать освітлення, температура повітря, температури води, концентрація розчиненого у воді кисню, визначення правильної тривалості фаз розвитку стерляді, своєчасне ін'єктування поголів’я, добовий раціон годівлі, характеристики кормів.

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСІВ ОКИСНОЇ ДЕСТРУКЦІЇ ЛІПІДІВ, БІЛКІВ ТА АКТИВНІСТЬ ФЕРМЕНТІВ АНТИОКСИДАНТНОГО ЗАХИСТУ В УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ АЕС У ВІДДАЛЕНОМУ ПЕРІОДІ

 

Козак А. учениця 10 класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.б.н., ДУ "НЦРМ АМН України" Кубашко А. В.

 

Питання ролі радіаційного фактору у формуванні стійких клінічних проявів, в опроміненому організмі людини, підґрунтям яких є метаболічні розлади в системі окисного гомеостазу (ОГ) на сьогодні є дискусійним. Тому метою було вивчення особливостей змін рівнів продуктів окисної деструкції ліпідів – первинних, проміжних та вторинних продуктів ліпопероксидації (ПОЛ), карбонільних білків, активності ферментів антиоксидантної системи (АОС) – супероксиддисмутази (Zn/CuСОД ) та каталази (КАТ) та рівня інтегрального фактору АОС (Ф АОС) в учасників ліквідації наслідків аварії (УЛНА) на Чорнобильській АЕС 1986 рр. у віддаленому періоді, опромінених у дозі (0,1-6,0) Гр та визначити інформативні показники для оцінки стану ОГ.

Виявлено, що у всіх опромінених осіб, та у тих, у яких доза була >0,25 Гр спостерігались ознаки активації ПОЛ та карбоніляції білків, що є факторами процесів раннього ураження тканин та передчасного старіння. В УЛНА на ЧАЕС, опромінених у дозі >2,00 Гр відбувалось зниження активності Zn/CuСОД, Е–КАТ та рівня інтегрального показнику стану АОС (Ф АОС), що свідчить про розвиток декомпенсації з боку ферментативної АОС, характерного для хронічного окисного стресу. Рівні карбонільних білків, активність ферментів АОС та Ф АОС кореляційно залежали від отриманої дози у віддаленому періоді. Це визначає досліджені показники як інформативні при оцінці стійких розладів у системі ОГ та можуть бути запропоновані як додаткові при обстежені осіб, що мали контакт з іонізуючим випроміненням.

 

 

ВИВЧЕННЯ АКТИВНОСТІ АМІЛАЗИ У РІЗНИХ ФІЗІОЛОГІЧНИХ СТАНАХ

Коршевнюк М. учениця 10-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Педагогічний керівник: к.п.н., старший науковий співробітник Інституту педагогіки НАПН України Коршевнюк Т. В.

Науковий керівник: керівник гуртка експериментальної біології Київського міського Палацу дітей та юнацтва Соляник О. В.

 

В останній час спостерігається порушення харчування, яке посилюється бажанням багатьох людей, в тому числі підлітків, з різних причин (мода, релігія тощо) відповідати деяким авангардним рекомендаціям у харчуванні, зокрема знижувати калорійність раціону шляхом зменшення кількості споживаної їжі. Наслідками таких дій є порушення процесів обміну речовин і енергії, що призводить до розвитку хвороб органів і систем організму людини, а редукція раціону здатна спричинити розлад харчової поведінки – анорексії. Такі стани позначаються на властивостях біологічно важливих органічних речовин, в тому числі ферментів. Зважаючи на роль ферментів у функціонуванні організму людини видається актуальним вивчення зміни їх активності у різних фізіологічних станах, зокрема у стані харчової депривації, створеної шляхом нетривалого голодування. Об’єктом дослідження був амілолітичний фермент амілаза.

В експерименті взяли участь здорові підлітки віком 15-16 років, тимчасову харчову депривацію створювали шляхом нетривалого голодування упродовж 8 годин. Забір матеріалу для дослідження здійснювали кожні дві години. Визначення активності амілази слини ґрунтувалось на якісному аналізі за методом Вольгемута.

Отримані результати дають підстави для висновку, що в умовах нетривалого голодування активність слинної амілази зменшується. Зниження активності амілази відбувалося у кожного учасника експерименту. Разом з тим мала місце різна величина зміни активності цього ферменту у досліджуваних осіб, зумовлена індивідуальними фізіологічними особливостями учасників експерименту.

 

МЕДОНОСНІ РОСЛИНИ УКРАЇНИ

 

Піший Д. учень 11-Гкласу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету іменні О.О.Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Броварської ЗОШ I III ступенів Бакал О. В.

 

Метою досліджень був аналіз вивчення медоносних рослин України, як однієї із груп рослин, що мають неабияке значення, як зокрема для бджільництва, так і для всенаціонального ставлення до медоносних рослин, також детальне вивчення їх застосування.

Розвиток галузі бджільництва залежить як від стану рослинного покриву в Україні, так і від території розміщення конкретної пасіки.

В межах України спостерігають досить нерівномірний розподіл культурних та природних медоносів, що зумовлює особливості й орієнтацію розвитку бджільництва.

Видовий склад медоносних рослин України є дуже різноманітним, за рахунок чого досягається рівномірний розподіл майже всіх видів медоносів.

Ландшафти України, невід’ємним елементом яких є бджоли, докорінно змінено. У результаті сільськогосподарської діяльності людини 70% територій зазнали антропогенних трансформацій.

Розораність сільськогосподарських угідь становить 81%, у деяких зонах вона досягає 90-95%.

Продукти бджільництва цікавили людей з давніх-давен. Мед і віск були першими продуктами бджільництва, які використовувались нашими предками і до сих пір вони не втратили свого значення.

Більшість продуктів бджільництва є незамінними та надзвичайно важливими у повсякденному житті людини, саме тому потрібно примножувати здобутки бджільництва та покращувати його стан.

Отже , зваживши на те , що бджолярство є досить прибутковою та має досить важливе значення для людства, потрібно створювати всі необхідні умови для її подальшого поліпшеного розвитку. Або хоча б не забруднювати навколишнє середовище, адже саме від його стану залежить, як будуть рости медоноси в тому чи іншому місці, і які з них можна буде зібрати врожаї.

 

ВПЛИВ ЧАСТКОВОГО ГОЛОДУВАННЯ НА БІОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ МОЛОДИХ ЩУРІВ

 

Тугаєнко Я. учениця 11-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету іменні О.О.Богомольця

Науковий керівник: психолог ліцею Гапонова Г.К.

 

Відомо, що обмеження енергетичної цінності раціону та маси їжі зменшує інтенсивність вільнорадикального окислення, ініціює адаптивну перебудову біохімічних і фізіологічних процесів, що підтримують його життєздатність на всіх етапах розвитку. Численні дослідження було проведено в основному на дорослих організмах. Метою нашої роботи було з’ясування впливу часткового голодування на біохімічні показники кісткової тканини (КТ) молодих щурів.

Досліди виконували у весняний період протягом 28 діб на 20 щурах-самцях лінії Вістар віком 3 міс. Контрольна група (І) із 10 щурів перебувала за стандартних умов віварію. Для ІІ групи щурів застосували режим обмеження калорійності кормів на 40 % відносно повноцінного раціону ( 20 г корму на добу) для тварин цієї вікової групи. Вони мали вільний доступ до води.

Матеріалом для дослідження стали свіжовидалені стегнові кістки щурів та сироватка крові, які одержували від декапітованих під рауш-наркозом тварин. Біохімічні показники КТ визначали за допомогою спектрофотометричних та імуноферментних методів. У сироватці крові визначали: концентрацію мелатоніну; у КТ та сироватці крові – показники формування КТ: активність лужної фосфатази (ЛФ; КФ 3.1.3.1) та її кістковий ізофермент; показники резорбції КТ: загальну каталітичну активність кислої фосфатази (КФ; КФ 3.1.3.2) та тартратрезистентної кислої фосфатази, концентрацію глікозаміногліканів (ГАГ) у сироватці крові.

Після 28-добової аліментарної депривації у сироватці крові щурів ІІ групи концентрація мелатоніну вірогідно зростає у 1,2 рази відносно контрольних значень. Активність ЛФ у сироватці крові досліджуваних щурів вірогідно підвищується на 20%, а в КТ – на 40% порівняно з вихідними даними. Активність КФ у сироватці крові та у КТ вірогідно не змінювалась порівняно з контрольними значеннями. Рівень активності ТРКФ також залишався стабільним. Підрахунок співвідношення активності ЛФ/КФ та ЛФ/ТРКФ у сироватці крові контрольних молодих щурів дорівнює 3,96 та 6,05 відповідно. При моделюванні аліментарної депривації це співвідношення змінюється - ЛФ/КФ = 5,14, тобто коефіцієнт збільшується в 1,3 рази, ЛФ/ТРКФ = 8,22 підвищується в 1,4 рази. У проведених експериментах ми спостерігали вірогідне підвищення концентрації ГАГ у сироватці крові щурів ІІ групи в 2,4 рази.

Таким чином, підвищення рівня мелатоніну та ЛФ – показників формування КТ у молодих щурів при обмеженому раціоні харчування може бути одним із чинників активації темпів фізіологічного ремоделювання. Високий рівень ГАГ та незмінний рівень ТРКФ і КФ у сироватці крові тварин в умовах аліментарної депривації, може свідчити про одночасну інтенсифікацію деструкції колагену. Часткове голодування в ранньому онтогенезі гальмує розвиток ремоделювання КТ, що підтверджуються змінами концентрації мелатоніну, ГАГ, активності ЛФ.

 

 

Теорія гена. Генетичні закони

 

Чижова Ю. учениця 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Зародження генетики можна прослідкувати ще у доісторичні часи. Вже на Вавілонських глиняних плитках указувалися можливі риси при схрещуванні коней. Але основи сучасних уявлень про механізми спадковості були закладені тільки у середині 19 століття. Ген — інформаційна структура, яка складається з ДНК, рідше РНК, і визначає синтез молекул РНК одного з типів: іРНК або рРНК, за допомогою яких здійснюється метаболізм, який зрештою приводить до розвитку ознаки. Мінімальні за розміром гени складаються з кількох десятків нуклеотидів. Гени синтезу великих макромолекул включають кілька сот і навіть тисяч нуклеотидів. Незважаючи на великі їх розміри, вони залишаються невидимими. Наявність генів виявляється за наявністю ознак організму, за їх проявом. Загальну схему будови генетичного апарату прокаріот запропонували французькі генетики Ф. Жакоб і Ж. Моно (1961р.)

Згідно з законом М.І.   Вавилова, аналогічні спадковим хворобам людини фенотипи мають зустрічатися і у тварин. Дійсно, багато патологічних станів, які виявлені у тварин, можуть бути моделями спадкових хвороб людини. Так, у собак спостерігається гемофілія, яка зчеплена із статтю. Альбінізм зареєстрований у багатьох видів гризунів, кішок, собак, у ряду птахів, Для вивчення м'язової дистрофії використовуються миші, велика рогата худоба, коні; епілепсії — кролі, пацюки, миші; аномалій у будові ока — багато видів гризунів, собаки, свині та інші тварини. Спадкова глухота існує у, гвінейських свинок, мишей і собак. Вади будови обличчя людини, що гомологічні заячій губі (розщілині верхньої губи) та вовчій пащі (розщілині верхньої щелепи і твердого піднебіння), спостерігаються у лицьовому відділі черепа мишей, собак, свиней. Спадко­вими хворобами обміну, такими як ожиріння і цукровий діабет, хворіють миші.

 

 

 

 

НІТРАТИ У ПРОДУКТАХ ХАРЧУВАННЯ

 

Шпонька Л. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: старший викладач кафедри хімії Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця Мірошниченко А.Г.

 

Я ознайомилась з найважливішою інформацією щодо правильного вживання продуктів рослинного походження за сучасних умов їх вирощування та об ґрунтувала наслідки вживання продуктів з підвищеним вмістом нітратів в деяких овочах.

Сучасне людство усвідомлює, якого глибокого розвитку воно набуло щодо правильного та ефективного застосування мінеральних добрив та отрутохімікатів при вирощуванні продуктів харчування. Нітратна проблема народжена у XX ст. Збільшення випуску азотних добрив, їх неконтрольоване використання в сільському господарстві спричинило зменшення родючості ґрунтів, підвищення вмісту нітратів в кормових культурах, у продуктах харчування та навколишньому середовищі.

Вживання продуктів з підвищеним вмістом нітратів призводить до багатьох порушень у життєдіяльності організму. При щоденному вживанні цих продуктів люди частіше хворіють, у них збільшується кількість метгемоглобіну в крові. Найбільш чутливі до токсичної дії нітратів і нітритів є діти перших місяців життя, особи похилого віку, хворі на анемію, люди з захворюваннями дихальної та серцево–судинної систем.

На інтенсивність поглинання рослинами нітратів впливають ґрунтово–екологічні, спадкові чинники, інтенсивність та кількість введення добрив. Вміст нітратів у рослинах залежить від періоду їх розвитку. У I період, коли насіння лише проростає, нітрати містяться у мінімальних кількостях. У II період – період цвітіння, нітратів у рослині максимальна кількість. У III період – період цвітіння та запліднення – надмірний запас нітратів у рослині скорочується. Накопичення нітратів різне у різних частинах рослин ( у серцевині, на верхніх листках і на стеблах).

Моїм завданням було дослідити деякі овочі на якісний вміст нітратів в них. У своєму досліді я використала ривональний метод дослідження. Контрольний розчин, який містив максимально допустиму дозу нітратів дав позитивну реакцію на Риванол, тобто, рожеве забарвлення розчину підтвердило наявність у ньому нітрат–йонів. Контрольний розчин при взаємодії з Аскорбіновою кислотою дав негативну реакцію на Риванол, тому що ця кислота має здатність пригнічувати реакцію з Риванолом. Вміст нітратів в досліджуваних мною продуктах не перевищив ГДК.

Якщо обраний вами продукт викликає сумніви щодо вмісту нітратів в ньому, то можна провести його попередню обробку перед вживанням. Первинна обробка полягає у тривалому вимочуванні овочів у воді ( 1-2 години). Зберігання овочів в холодильнику не збільшує концентрації нітритів, а при зберіганні при кімнатній температурі – концентрація зростає. Протягом варіння овочі до 80% нітратів і нітритів вимивається у відвар, який опісля зливають.

Ця тема є актуальною у всьому світі, адже питання про негативний вплив нітратів на здоров ’ я людини на сьогоднішній день набуло глобальних масштабів.

 

 

Застосування лікарських рослин при захворюванні верхніх дихальних шляхів

 

Давиденко Л. учениця 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: асистент кафедри біології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Гресько К. В.

 

Лікарські рослини — одне з основних джерел одержання лікувальних і профілактичних засобів сучасної медицини. Актуальність теми у міжсезоння багатьох долають затяжні застуди. Що робити? Як позбутися від залишкових проявів бронхіту, гострих респіраторних захворювань? Благо, природа обдарувала нас лікарськими рослинами, які чудово допоможуть полегшити дихання. У разі гострого запалення верхніх дихальних шляхів застосовуються рослини, що містять слизові речовини. Водні екстракти таких рослин мають заспокійливу дію на роздратовану запальним процесом слизову оболонку.

Мета роботи полягала у встановленні видового складу лікарських рослин, що виявляють фітотерапевтичний ефект, при лікуванні органів дихання. В роботі були досліджені наступні завдання: методика збору, сушіння та зберігання лікарських рослин; встановлення видового складу рослин, що виявляють дію при лікуванні хвороб дихальної системи й виділення декілька з них, які найбільш часто використовуються для цих цілей, а також проаналізована їх біологічна особливість, хімічний склад та специфіка застосування; наведені приклади застосування в домашніх умовах лікарських рослин при запаленні верхніх дихальних шляхів. Зелена аптека лісів і лугів ще довго служитиме людству. Адже не секрет, що такі рослини у багатьох випадках ефективні при лікувальні різних недуг. Лікарські рослини вживають у вигляді настоїв, відварів, чаїв, зборів, сиропів, соків та у свіжому вигляді.

Об’єктом дослідження виступають лікарські рослин, які застосовуються при лікуванні захворювань дихальних шляхів.

 

 

Лікарські рослини, що використовуються для лікування органів дихання у флорі Київської області, їх використання та охорона

 

Корнієнко Н. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця,

Науковий керівник: викладач біології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця Янко В. І.

 

1. Незважаючи на бурхливий розвиток хімії та зростання кількості нових, досить ефективних, синтетичних лікарських препаратів, лікарські рослини й надалі залишаються одним з основних джерел одержання лікувальних й профілактичних засобів при захворюваннях різних систем людського організму, зокрема, дихальної системи.

2. Застосування рослин для лікування численних недуг людини почалося із незапам'ятної давнини. Фітотерапія (лікування рослинами) така ж давня, як і історія людської цивілізації. Ще на світанку своєї історії людина збирала і використовувала для лікування деякі рослини. Знання про них поступово нагромаджувалися і передавались усно з покоління в покоління.

На сьогодні в світі для профілактики і лікування використовується близько 3000 речовин, суспензій та препаратів. З яких виробляється з лікарської рослинної сировини.

У Київської області зростає близько 800 видів вищих судинних рослин й серед них лише близько 40 видів у даний час заготовлюється для потреб фармацевтичної галузі, близько 100 видів відомо з джерел народної медицини. Проте, враховуючи тисячолітню історію траволікування на цій території та сприятливість клімату, рельєфу, збереження природних угруповань рослин, можна стверджувати, що рослин з лікувальними властивостями на Рівненщині набагато більше, в тому числі видів, які могли б успішно й ефективно використовуватись для профілактики та лікування хвороб дихальної системи поряд з тими, які вже давно й успішно застосовуються.

3. Правильно організована і раціонально проведена заготівля дикоростучих лікарських рослин забезпечує зберігання на відповідному рівні запасів їх сировини і в ніякому випадку не повинна вести до зменшення кількості й, тим більше, знищення цінних видів рослин. Лише глибокі знання правил збирання, сушіння та зберігання лікарської сировини можуть забезпечити цей бажаний ефект.

4. У Київської області зростає понад 40 видів рослин, які згідно літературних даних виявляють ту чи іншу фітотерапевтичну дію при лікуванні ними захворювань дихальної системи. Нами було виокремлено 8 найбільш широко вживаних із них в офіційній та народній медицині й проаналізовано їх біологічні особливості, та найбільш ефективні періоди заготівлі лікарської сировини. Серед таких рослин: аніс звичайний - Anisum vulgare Gaertn., бузина чорна - Sambucus nigra L., дивина густоквіткова - Verbascum densiflorum BertoL, копитняк європейський -Asarum europaeum L., липа серцелиста - Tilia cordata Mill., малина – Rubus idaeus L., материнка звичайна - Origanum vulgare L., осика - Populus tremula L.

5. Стан, використання та охорона природних ресурсів у цілому і рослинних ресурсів, зокрема, є одним з головних показників рівня розвитку держави. Україна володіє унікальними природними рослинними ресурсами, однак на порядку денному все гостріше постає питання збалансування використання та відтворення їх природного потенціалу.

Стратегія охорони національних фіторесурсів в Україні базується на дослідженні стану, динаміки ресурсів основних сировинних видів в умовах трансформації природних угруповань в різних регіонах нашої держави, аналізі використання цих ресурсів та удосконаленні системи державного контролю за використанням та охороною фіторесурсів, розробці наукових засад їх використання і відтворення.

В період становлення нормативно-правового регулювання використання національних фіторесурсів при їх експлуатації слід дотримуватись Правил використання та охорони лікарських рослин України.

6. Додатковими та дієвими заходами, щодо охорони видів лікарських рослин в цілому, й тих, котрі виявляють фітотерапевтичний ефект при лікуванні ними органів дихання можна вважати наступні:

- суворо дотримуватися всіх правил й строків заготівлі лікарської рослинної сировини, причому, під контролем досвідчених спеціалістів;

- для розширення сировинної бази організувати заповідні ділянки лікарських рослин у всіх лісництвах області з тим, щоб вони могли пізніше стати масивами експлуатації;

- заборонити масове сінокосіння, випасання овець, худоби, зривання квітів на букети на територіях, де поширені регіонально-рідкісні види лікарських рослин;

- організовувати підсів лікарських рослин (на пустирях, вигонах, балках);

- комітетам з екобезпеки заборонити торгівлю весняними ефемероїдами та лікарськими рослинами на ринках без спеціальних дозволів;

- для збереження запасів лікарських рослин у природних біотопах слід рекомендувати їх до введення у культуру, наприклад, на лікарських городах, у спеціалізованих господарствах, на пришкільних ділянках

 

ХМЕЛЯРСТВО

 

Луцко А. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри біології НМУ імені О.О.Богомольця Погоріла І. О.

 

У шишках хмелю міститься близько 400 різних з’єднань, які у переважній більшості мають лікувальні властивості, до 90 полефенолів та близько 250 ароматичних речовин.

Завдяки своїм властивостям хміль здавна використовується у медицині. Застосовують його як протизапальний і сечогінний та як засіб, що заспокоює нервову систему. Ефірна олія хмелю йде на виготовлення валокордину та мілокордину. Стародавні лікарі рекомендували пиво при недоїданні, розладі травлення, від хвороб нирок та сечового міхура. Вони радили також втомленим у дорозі підігріте пиво до ніг прикладати.

Шишки хмелю мiстять гiркi речовини, холiн, аспарагiн, ефiрну олiю, органiчнi смоли, кислоти, жовтий пiгмент, алкалоїдоподiбнi речовини з наркотичною дією. Застосовують вегетосудиннiй дистонiї, хворобах печiнки, селезiнки, мiокардитi, гiпертонiчнiй хворобi, збудженнях, виразках, лишаї, ревматизмi.

Як стимулюючий і дезінфікуючий засіб екстракту хмелю разом з деякими іншими речовинами входять до складу «Березової води», яку використовують для догляду за волоссям, сприяючи його росту та нормалізації функції жирових залоз, знищення лупи тощо.

Використання у народному господарстві:

Хміль разом з деякими іншими речовинами використовують як антисептик при зберіганні плодів та овочів, що швидко псуються, наприклад, груш, винограду, слив, абрикос, листя хмелю та віджатого з усієї рослини соку можна одержати червоно-коричневу фарбу доброї якості для потреб друкарського та обгорткового паперу.

Хмельові стебла разом з лозою придатні для виготовлення досить міцних і легких кошиків.

Волокно з хмельових стебел придатне для виготовлення грубих тарних і кручених виробів, але за якістю воно значно поступається перед льняним або конопляним.

Досліди Українського науково-дослідного інституту кормів (м. Вінниця), свідчать, що по загальному вмісту поживних речовин вегетативна маса хмелю прирівнюється до гіллячкового корму листяних порід. Проте вона ще не використаний резерв у кормовиробництві.

Виявилося, що рослина ця може давати олію, яку одержують із суцвіть. Його стебла придатні для виготовлення паперу низьких сортів, а також грубої пряжі, з якої роблять мішковину й мотузки.

Отже, як шишки, так і інші частини хмелю широко використовуються і мають реальні перспективи до ще більш широкого застосування у різних галузях народного господарства. Цьому буде сприяти дальше вивчення властивостей окремих речовин, що входять до складу хмелюсиків та томатів.

Дані досліджень можуть бути використані при розробці рекомендацій, для господарств, що займаються вирощуванням хмелю, для керівників шкільних гуртків з хмелезнавства, для вчителів біології.

 

 

Проблема вирубування ялинок

 

Подобінська Ю. учениця 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: викладач географії Можаровська Н.І.

 

Мене довгий час турбує проблема вирубування ялинок. Вже безліч разів я перебирала в голові аргументи противників масового вирубування ялинок до Нового року та прибічників цієї традиції. Любителі зелених новорічних красунь першим своїм аргументом висувають твердження, що ялинки спеціально висаджують для того, щоб зрубати на продаж.

Величезні плантації пухнастих зелених дерев висаджують навмисне, щоб зрубати і продати, плекають, доглядають і самі ж знищують.

Якщо лісівники вирубують ліс під суворим контролем інспекторів по охороні природи, щоб не завдати шкоди довкіллю, то ялинкові грабіжники не шкодують ялинок навіть в молодняках і то найкращих.

В 2003 році рішенням сесії Львівської обласної Ради народних депутатів заборонено вирубувати Ялину білу на новорічні ялинки у лісових насадженнях нашої області терміном на 10 років.

Вже з 10 грудня кожного року на постах ДАІ ведеться цілодобове чергування працівників лісу і міліції. Аж до Святого вечора ведуться щоденні рейди - перевірки з виявлення порушників лісового законодавства, перевіряються електровози, вилучаються зрубані ялинки і накладаються штрафи. В лісництвах продаються хвойні, але лише сосни і смереки. Щоб і ці вічнозелені дерева не валялися після новорічних і різдвяних свят на подвір'ях і смітниках аж до весни, засмічуючи довкілля, варто запозичити досвід у господарників Волині. Там діє комбінат, де використані новорічні деревця подрібнюють і гранулюють. Із 3 тонн подрібненої сировини одержують 1 тонну гранул. Одержані гранули за добрі гроші продають за кордон як паливо.

Істинні сини і дочки України мали би віддати перевагу ялинковим букетам і штучним деревцям. Не забираймо собі чистого повітря, не потьмарюємо красу нашої дивовижної землі.

 

 

ВПЛИВ КОМПЮТЕРА НА ФІЗИЧНЕ ТА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ Я ЛЮДИНИ

 

Баштанюк А. учениця 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т.М.

 

Питання про вплив комп’ютера на людину, її психічний та фізичний стан є одним із найактуальніших для нинішнього суспільства. Інтернет – адикція (інтернет – залежність) є дуже розповсюдженою хворобою, особливо серед молоді. Кількість залежних від комп’ютерних ігор зростає щомісяця. Прив’язаність сучасної людини до комп’ютера коштує багатьом здоров’я, а інколи навіть життя. Вчені ставлять дану хворобу на ряду з алкоголізмом та наркоманією, адже вона сильно впливає на психіку людини, викликаючи психічну та фізичну залежність. Метою цієї роботи було – більш поглиблено вивчити вплив комп’ютера на людину, вивчення проблеми залежності від комп’ютерних ігор, розглянути причини виникнення інтернет – адикції, ознаки цього захворювання та можливості його попередження, вивчення наукових праць по цій темі, думок вчених та компетентних у цій сфері людей, вивчення статистики за останній час.

Також важливим аспектом цієї роботи є вивчення того, яким чином різні країни намагаються боротися з «комп’ютерними хворобами»; що в свою чергу роблять вчені, лікарі та науковці. Дослідження цієї теми допомагає краще пізнати саму її суть, адже чим краще вивчена проблема, тим легше з нею буде боротися в подальшому. З огляду на цю роботу можна сказати, що за останні кілька років становище в світі значно погіршилось і продовжує погіршуватись і на сьогоднішній день, це виражається зростанням кількості комп’ютер та інтернет-залежних, зростання захворювань через вплив комп’ютера. Але на сьогодні не все так погано, тому що, багато вчених та урядовців зацікавилося цією проблемою і спільними зусиллями намагаються зробити все для її подолання та запобігання подальшому розвитку.

 

 

ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ПІДЛІТКІВ ЗАПОРУКА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЇХ РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВ Я

 

З ахарченко М . учениця 11 класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Мета роботи: визначення та аналіз взаємозв’язку між репродуктивним здоров’ям підлітків та здоровим способом життя. Відповідно до мети були поставлені завдання:

1. Дослідити вплив здорового способу життя на репродуктивне здоров’я підлітків.

2. Визначити основні проблеми у сфері репродуктивного здоров’я.

3. Проаналізувати причини незадовільного стану репродуктивного здоров’я.

4. Визначити оптимальні шляхи розв’язання проблем.

5. Висвітлити роль здорового способу життя у підлітків.

Проблема збереження репродуктивного здоров’я за своєю значущістю, масштабністю, перспективністю, стратегічним характером на сьогодні є однією з найбільш актуальних. Провідна роль у її вивченні належить не тільки медицині, а й іншим галузям, що стосуються репродуктивного формування, перш за все психології, соціології, освіті, іншим відомствам та службам, науково-теоретичний здобуток яких стає генератором нових профілактичних, корекційних і терапевтичних технологій.

Значимість проблеми здоров’я особливо зросла за останні 10-15 років, протягом яких стан здоров’я людей суттєво змінився: на сьогодні спостерігається низка нових закономірностей в поширеності і характері патології населення, по іншому здійснюються демографічні процеси.

Збереження репродуктивного здоров’я тісно пов’язане зі здоровим способом життя і є невід’ємною частиною гострих проблем материнства і дитинства, що реалізується через утвердження відповідних важливих законів, Наказів Президента країни та виконання пріоритетних Національних програм.

У період дорослішання підлітки часто опиняються в ситуаціях ризику. Ці ситуації допомагають їм визначити, чи здатні вони вирішувати проблеми, з якими стикаються. Тому проблему покращення здоров’я населення неможливо вирішувати без сумісних зусиль лікарів, педагогів, психологів та батьків.

Підлітки можуть помилково вважати свою поведінку, особливо якщо вона аналогічна поведінці дорослих людей, як позбавлену якого б то не було ризику. Іноді підлітки вважають, що найпростішим способом досягнення статусу дорослих для них є сексуальні відносини, вагітність та народження дітей. Проте ранній початок статевого життя і пов'язаний з цим ризик небажаної вагітності поєднується з іншими ризиками, такими як куріння, споживання алкоголю і наркотиків, які знижують здатність людей приймати обґрунтовані рішення, в результаті чого їх поведінка стає більш ризикованою. У тих випадках, коли в результаті чвар у родині, соціальних змін, цивільних заворушень чи війн порушені сімейні зв’язки або системи соціального забезпечення, положення підлітків стає ще гіршим.

Існує серйозна небезпека для підлітків у зв’язку з раннім початком статевого життя. В останні десятиліття знизився досягнення дівчатами фізичної статевої зрілості. У результаті цього збільшився період, коли молоді люди стикаються з ризиками пов’язаними зі статевим життям, включаючи: ранню вагітність та зараження ІПСШ, у тому числі ВІЛ/СНІДом.

Молоді люди цінують своє особисте життя, самобутність і право приймати рішення, що стосуються їх, на основі правильної інформації. Молодь достатньо чітко уявляє собі, яку інформацію і які послуги вони хочуть отримувати від працівників охорони здоров’я. Тому можна зробити висновок, що молодь і сама намагається покращити стан свого репродуктивного здоров’я. Та існує низка проблем у цій сфері (мала поінформованість, недостатнє фінансування, недостатня соціальна та правова захищеність, т.д.). Виявлено основні причини незадовільного стану репродуктивного здоров’я до вирішення яких повинні приділити увагу і держава, і медичні працівники, і вчителі, батьки підлітків, і звичайно ж сама молодь.

 

 

 

 

Здоровий спосіб життя

 

Олійник О. учень 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т. М.

 

Метою моєї роботи було вивчення знань та умінь про здоровий спосіб життя людьми починаючи з стародавніх часів по сьогоднішній день. Про роль, яку в нашому житті відіграють раціональне та збалансоване харчування, адже воно сприятливо впливає на фізичний та нервово-психічний розвиток, підвищує опірність організму до хвороб. Також враховувати норми і режим харчування, дотримуватися оптимального рухового режиму та режиму праці і відпочинку. Дотримання режиму – це та основа біоритмів у діяльності організму, яка сприяє нормальному функціонуванню внутрішніх органів. Негативно ставитися до шкідливих звичок, а саме про їх згубну дію як паління так і алкоголю на організм людини в достатньо молодому віці. Важливу роль також відіграє сім’я тому, що турбота про розвиток та здоров’я дитини починається з прийняття нею здорового способу життя. Це і бажання займатися фізкультурою, спортом, загартовуватися, дбати про своє здоров’я, дбайливо ставитися до свого тіла та організму. Найкращим прикладом можуть стати саме батьки або дорослі.

Здоров’я людини залежить від самої неї, від її відношення до свого організму, як єдиного цілого, при цьому враховуючи всі фактори, які можуть вплинути навіть в невеликій кількості на здоров’я.

Тому, хочеться ще раз підкреслити , що здоров’я людини в її ж руках, і здоров’я – це найцінніше надбання цивілізованого суспільства.

 

 

 

Профілактика СНІД у

як термінальноЇ стадії ВІЛ-інфекції

 

Переймибіда Д. учень 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 НМУ імені О.О. Богомольця Дідківська Л.А.

 

Україна займає одне з перших місць у Європі по темпах поширення СНІДу. СНІД — синдром набутого імунодефіциту — найбільш грізне захворювання з групи хвороб, що передаються статевим шляхом, є лише кінцевою стадією клінічних проявів ВІЛ-інфекції Хвороба вражає імунну систему людини, що є своєрідним охоронним бар'єром організму від інфекцій і хвороб. Тому хворі СНІДом можуть загинути від будь-якої мало небезпечної для здорової людини інфекції.

На кінець 2010 року у порівнянні з 2000 роком число нових випадків інфікування ВІЛ зросло майже вдвічі, захворюваність на СНІД - майже у 4 рази, а смертність від СНІДу у 3,8 рази. У такій ситуації досить важливим є попередження ВІЛ-інфікування.

Необхідно визнати, що проблемі СНІДу в усьому світі приділяється значна увага. Основною складовою профілактики є інформування населення щодо цієї проблеми. В багатьох країнах значна частка населення дотепер погано проінформована про це небезпечне захворювання або взагалі не чула про нього. У цих країнах рівень інфікування ВІЛ і темпи поширення епідемії, як свідчать дані епідеміологічного нагляду, є досить високими. І навпаки, країни з невисоким рівнем економічного розвитку, які проводили активну просвітницьку діяльність як на локальному рівні, так і в національних мас-медіа, змогли переломити загрозливі тенденції, знизити кількість нових випадків інфікування. Саме тому, метою нашої роботи стала розробка комплексу медико-соціальних напрямків профілактики і лікування СНІДу в Україні з урахуванням сучасного перебігу захворювання.

 

 

 

Стоматологічна гігієна дітей та підлітків

 

Писаренко Є. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: Кирпач Ю.В.

 

Проблема карієсу зубів та захворювань пародонту має багатовікову історію. Такий інтерес і постійна увага фахівців пов'язана з широким розповсюдженням цих захворювань серед більшості населення, особливо у дітей.

Основною метою профілактики є усунення причин виникнення і розвитку захворювань, а також створення умов для підвищення стійкості організму до впливу несприятливих факторів навколишнього середовища.

До розвитку карієсу схильні діти з малозабезпечених прошарків суспільства, з низьким освітнім рівнем батьків, недоношені, часто хворіючих, з системними патологічними процесами, які отримують багато лікарських препаратів з підсолоджувачами на основі сахарози, що вживають кислі соки, з поганою гігієною порожнини рота, вже сформованого карієсу (тим більше множинного), з ортодонтичними шинами, що заважають чищенню зубів.

За даними літератури, місцеві методи профілактики карієсу зубів у дітей з застосуванням лікувально-профілактичних зубних паст, гелів, еліксирів, реминерализующих розчинів, ополіскувачів і лаків приводили до зниження приросту карієсу на 20-35% і дещо підвищували стійкість до кислот емалі зубів.

Профілактика карієсу у дитини – це в першу чергу правильне харчування і контроль надходження фтору в організм майбутньої мами з водою і - при необхідності - зі спеціальними вітамінними комплексами і харчовими добавками.

Фтор - мінерал, що знаходиться в природному стані в їжі й у воді. Вже давно фтор є первинною зброєю в боротьбі з карієсом зубів. В даний час найбільш важливими механізмами, за допомогою яких він контролює каріозний процес, вважають уповільнення демінералізації і ремінералізації емалі.

Герметизація фісур виконує дві основні функції:

1.) Створює на поверхні зуба фізичний бар'єр для каріесогенних чинників.

2.) При наявності в складі герметика активних іонів надає ремінералізуючу дію на емаль в області фісури.

За даними Хоменко Л.О., поширеність карієсу молочних зубів у 6-річних дітей становить 73%. Середня інтенсивність карієсу молочних зубів (кпв) по країні дорівнює 4,76, при цьому компонент "до" становить 3,47; "п" - 1,15; "в" - 0,14.

У всі періоди історії людства здоров'я зубів і ясен не заперечно пов'язувалося з гігієною порожнини рота. Саме вона з давніх часів була першою і ведучою ланкою місцевої профілактики стоматологічних захворювань. Про профілактику багато говорять. Але практично, крім реклами окремих гігієнічних засобів, профілактика не увійшла міцно в життя і свідомість народу.

За усмішкою зустрічають. Посмішка осяює все життя людини. Так давайте піклуватися про неї з дитинства!

 

 

РОЗВИТОК НЕЙРОХІРУРГІЇ ДО X І X СТОЛІТТЯ

 

Скляр А. 11 - В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

  • Дуже багато важливих операцій для людини проводяться завдяки нейрохірургам.
  • Нейрохірургія – самостійна спеціальність і галузь медичної науки, яка займається питаннями діагностики та лікування захворювань і пошкоджень нервової системи.
  • Хірургія стара, як і людство. З найдавніших часів людина мусила давати собі раду у разі пошкоджень, які виникали в неї у боротьбі з супротивником або дикими звірами, повинна була вміти загоювати і зашивати рани, видаляти з них стріли чи кінці списів, управляти вивихи і лікувати переломи. У музеях можна побачити черепи з кам'яної епохи, знайдені під час розкопок у Єгипті, Південно-Західній Європі, Скандинавії, Перу, Полінезії, зі слідами трепанації, які свідчать про те, що від опе­рації до смерті минув тривалий час.  
  • Дуже багато наукових праць було написано в цей період про нейрохірургію.
  • Жан-Жак Руссо, Ріхтер, Гіппократ їх можна сміло назвати засновниками нейрохірургії
  • До 19 століття нейрохірургія розвивалася емпірично без врахування знань неврології, септики та антисептики.

 

 

Здоров’я людини

 

Янчік Ф. 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Здоров’я – це функціональний стан організму людини, який забезпечує тривалість життя, фізичну та розумову працездатність, достатньо високий рівень самопочуття, а також відтворення здорового потомства. Стан здоров'я не є чимось статичним. Це динамічний процес, а, отже, стан здоров'я може покращуватись або погіршуватись. Кожна людина являє собою відкриту динамічну систему, тому існує широкий діапазон поняття «здоров'я» — від абсолютного здоров'я до граничних із хворобою станів. Показниками фізичного здоров'я є індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, досконале (за нормою) фізіологічне функціонування організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівень фізичного розвитку органів і систем організму. Показники психічного здоров’я є індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад, збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з цілей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, уяви, почуттів тощо.

З документів ВООЗ відомо, що здоров’я людини на 50% залежить від його індивідуальних схильностей; на 20% від спадковості, на 20% від стану навколишнього середовища і лише на 10% від діяльності медицини!

Негативний вплив людини на своє власне здоров’я величезний. Різноманітність засобів, якими вона руйнує своє здоров’я й генофонд, не може не вражати: отрутохімікати й побутова хімія, важкі метали й пластмаси, наркотики й тютюн, шум та електромагнітні поля, радіація й кислотні дощі, біологічна й хімічна зброя, промислові відходи, нафта й багато іншого. Проблема здоров’я людини існувала завжди, в усі історичні соціальне-економічні формації. Вона виникла з появою людини та видозмінюється відповідно до розвитку культури людського суспільства. Сьогодні люди живуть у ритмі виробничого циклу однаково в будь-яку пору року. Вирішення проблеми здоров’я людини закладено в самій людині, у знанні та розумінні нею низки проблем (формування, збереження, зміцнення і відновлення свого здоров’я), а також в умінні дотримуватись правил здорового способу життя.

 

ГЕОГРАФІЯ, ІСТОРІЯ

 

 

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ТА ЧИНИКИ

РОЗМІЩЕННЯ І ГУСТОТИ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ,

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, смт. КОЦЮБИНСЬКЕ

 

Багірова А. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: вчитель Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів №18 Писаренко І.А.

 

На 1 серпня 2011 року на території України мешкало 45,7 млн. осіб. У порівнянні з 2005 роком, населення країни зменшилось на 2 млн. 291 тисяч чоловік. Головним джерелом відомостей про кількість населення здавна вважалися переписи населення.

Кількість і густота населення має територіальні відмінності. Найбільша густота населення в Донецькій області (майже 4,8 млн. осіб), Київській (разом із Києвом – понад 4,4 млн.). Найменше заселена Чернігівська область (38 чол./км 2). Середня густота населення в Україні становить на 1 січня 2000 року 82 чоловіка/км 2 . Чисельність сільського населення і його густота поступово скорочується за 1996 – 2000 років кількість сільських жителів скоротилося на 3,8 млн. чоловік, а його густота на 7 чол./км 2. Більшість населення України проживає у міських поселеннях, а 1/3 його – в сільських.

Україна належить до країн з високим рівнем негативних економічних наслідків виробничої діяльності, у зв’язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних.

З екологію тісно пов’язана демографічна криза. Свідченням цього є те, що з 1991 року в Україні вперше зафіксовано перевищення смертності над народжуваністю.

Потужні промислові центри України (Донбас, Придніпров’я) мають високу концентрацію населення та промислового виробництва яке значно впливає на навколишнє середовище. Чорне та Азовське моря дуже забруднені внаслідок викидів неочищених вод, рядом великих підприємств чорної металургії, хімії, нафтохімії та ін.

Україна належить до держав з першим типом відтворення населення (низькі показники смертності, народжуваності, і незначний природній приріст населення). В Україні відзначається низький рівень народжуваності (нижче, ніж у середньому в Європі). Головні причини цього явища – соціальна криза, падіння рівня життя, дорожнеча утримання дітей, невпевненість у завтрашньому дні та ін. Природний рух населення формують також показники його смертності. В державі відбувається зменшення природного приросту населення, тобто процес депопуляцій (показник якого становить 5%).

Співвідношення між жінками і чоловіками в різних вікових групах відображає статевовікова структура населення. Більшість населення України становлять жінки 53%, чоловіки лише 47% усього населення.

Розселення населення має регіональні відмінності щодо його густоти, кількості та людності населення пунктів, їхньої географії, територіальних особливостей виникнення і розвитку міст, сільських поселень тощо. Розселення є міським і сільським. Основним чинником розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил), природні та демографічні. А чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується. Переважна більшість сільського населення проживає у середніх і великих селах. Внаслідок цього виникла незворотна міграція в міста. Сільське населення на сучасному етапі деградує.

Однією з важливих проблем зайнятості трудових ресурсів вважається безробіття. Проблема безробіття найгострішою є в Західних, Північних і Центральних областях України. На жаль, за прогнозами, безробіття зростатиме й далі. Попит на робочому силу в 10 разів нижчий, ніж кількість вивільнених працівників.

Населення Київської області становить 1830,5 тис. чоловік (2004 р.), в Коцюбинському 14,023 тис чоловік, в Україні (в цілому) 49 291,2 млн. чоловік. Цей показник, поступово знижується протягом останнього часу. Все це свідчить про низький природний приріст населення, а в окремих районах Київської області, рівень смертності населення перевищує рівень народжуваності. Показники рівня смертності в смт. Коцюбинське перевищують показники рівня народжуваності. Населення Київщини, починаючи з 1979 року, практично не збільшувалось. Така ситуація притаманна і для смт. Коцюбинського. Головною причиною відсутності приросту населення є низька народжуваність і високий рівень смертності. На приріст населення також впливають захворювання. Так по Україні має місце зростання смертності населення від інфекційних хвороб, стала реальною загроза епідемії туберкульозу – більш як 600 тис. громадян України хворіють сьогодні на цю хворобу. А також спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІДу.

На густоту населення дуже впливають міграції, що досить поширені в приміських зонах Києва і Білої Церкви. Зовнішні міграції мають таке співвідношення: прибулих – 1,6 тис. осіб за рік, вибулих – 1,8 тис. осіб. Міграційне сальдо від'ємне. Для Коцюбинського притаманна маятникова і сезонна міграція, тому що селище розташовано поблизу міста Києва, і гарне транспортне сполучення дозволяє мати роботу та навчатися у столиці. Густота населення також залежить від співвідношення міських і сільських жителів. Міське населення переважає над сільським і становить 58%.

Київська область завжди була однією з найрозвинутіших областей України завдяки вигідному географічному положенню, щедрості землі, таланту і праці людей.

 

 

АНГЛІЙСЬКА МОВА

 

Використання фразеологізмів у романі Дж.Селінджера

«Над прірвою у житі»

 

Ганченко Я. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Педагогічний керівник: викладач англійської мови Преподобна О.В.

 

Досвід людства у пізнанні емоцій закріплюється в мовних одиницях. Емоції універсальні, а структура емотивної лексики не співпадає в різних мовах, має національну специфіку. В англійській мові розвивається особливий шар експресивно-емоційної лексики, який в сучасному мовознавстві окреслюється поняттям ненормованої лексики. Слід відмітити, що не існує єдиного загальноприйнятого визначення терміну ненормованої лексики. Під цей термін ми підводимо жаргон, арго, просторіччя, вульгаризми, сленг, що мають певні функціонально-стилістичні характеристики.

Для вітчизняної лінгвістики характерним є ототожнення понять просторіччя і сленгу на позначення експресивно-емоційного вокабуляру. Ми цілком поділяємо думку окремих науковців, що термін “просторіччя” більш притаманний для російської лексикографії, а поняття “сленг” – для англістики. Яскраво виражений емоційний, оціночний і експресивний характер в англійській мові має особливий, генетично досить неоднорідний шар лексики і фразеології, який називають сленгом, що широко використовується в розмовній мові і знаходиться поза межами літературної норми, але і контактує з нею. Він відрізняється більшою різноманітністю відтінків (жартівливий, глузливий, презирливий, грубий і навіть вульгарний). Емоційність сленгу виражається на всіх рівнях мови (словотвір, фонетика, граматика).

Окрім цього, слід відмітити, що почуття та емоції практично неможливо виразити за допомогою тільки одного мовного засобу, тому зазвичай емоційність в мовленні виражається сукупністю мовних засобів різних рівнів. Цікавим явищем в американській повоєнній літературі ХХ століття виступає сленг, поява і функціонування якого є історично–обумовленим.

Молоді герої американських романів 50–60-х років подаються здебільшого в опозиції до суспільства й усталених суспільних норм та ідеалів. Проблема відчуження людини гостро актуальна для американського суспільства. Тому показовим для зображення думок і почуттів героя-одинака, самотнього у своїх пошуках, який мучиться і бунтує проти фальші реального світу, є використання експресивно-емоційної лексики. За допомогою сленгу розкриваються справжні почуття та емоції героя. Головний герой роману Дж.Д.Селінджера Холден Колфілд говорить шкільним жаргоном, постійно вживає вульгаризми, не добирає вишуканих слів. Це дозволяє не тільки поглибити портрет оповідача, але й мовними засобами характеризувати його думки і вчинки. Стилю мови роману Дж.Д.Селінджера “Над прірвою у житі”, що здається таким індивідуальним, своєрідним властива та універсальність, яка дає нам можливість скласти уявлення про мовну характеристику усього покоління.

Мову літературного героя характеризує невимушена “розмовність” його стилю, що досягається деякими прийомами: вживання паразитичних слів та словосполучень, розмовних повторень, відхилення від граматичної, фонетичної норм; вживання сленгових виразів, оціночних епітетів, вульгаризмів, великої кількістю вигуків тощо. Ненормована лексика відіграє значну роль у мовній характеристиці Х.Колфілда, вона відображає специфіку характеру героя та американської молоді загалом. Для перекладів американської літератури ХХ століття актуальним є прагнення адекватної передачі ненормованої лексики, що широко вводилася в текст багатьма американськими авторами, зокрема Дж.Д.Селінджером.

Переклад одиниць ненормованої лексики виявляється особливо складним, оскільки питання про те, що складає специфіку ненормованої лексики є й досі в лінгвістичній літературі дискусійним. Проаналізувавши ряд стилістично маркованих лексичних одиниць в романі Дж.Д.Селінджера “Над прірвою у житі” та способів передачі на українську і російську мови, ми можемо зробити висновок про те, що кожна мова має специфічні прийоми передачі емоційних значень, які походять від спільності психологічних реакцій людей.

В своєму перекладі О.Логвиненко користується розмовно-просторічною лексикою, деякими застарілими словами, діалектизмами, словами з суфіксами зі значенням зменшеності, збільшеності, зі зменшено-пестливим значенням, виразами, що були утворені як шумонаслідувальні. Відмітимо, що в ряді випадків перекладач справедливо уникає просторіччя, оскільки роль просторіччя і вульгаризмів в цільовій мові не така значна, як в англійській. Потрібно відмітити також, що тільки при зіставному аналізі можна розкрити нові факти, що свідчать про спільність і відмінність порівнюваних мов.

Хоча заміна ненормативної лексики розмовно-просторічною лексикою і збіднює яскравий колорит оригінальних творів, втім, цей засіб здається єдино можливим. Кожний окремий випадок вимагає від перекладача почуття міри, тонкого відчуття стилю, вірної художньої оцінки тієї ролі, яку відіграють у творі ті чи інші відхилення від загальної мовної норми.

 

 

УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

 

Начеса Я. учень 10-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Педагогічний керівник: викладач історії Матічина Н.А.

Науковий керівник: спеціаліст з богослов’я Гарчук Д.М.

 

Актуальність проблеми: в Україні як поліконфесіфній державі співіснує значна кількість релігійних об’єднань, які згідно з законом, формально рівні перед між собою. Кожна із конфесій відрізняється одна від одної не тільки релігійними ідеями, а й ставленням до суспільних проблем. Виходячи з цього доцільним видається розглянути не абстрактну “церкву” або “релігію”, а конкретно визначену конфесію.

Мета дослідження:дослідити історію утвердження та сучасне канонічне положення Української Церкви.

Українська Православна Церква(УПЦ) — самоврядна Православна Церква з правами широкої автономії, самостійна частина Руської Православної Церкви на території України. Єдина конфесія в державі, що є частиною Вселенської Православної Церкви, перебуваючи у євхаристичному спілкуванні з усіма помісними Православними Церквами світу. Реальні права і канонічний статус УПЦ фактично наближають її до повноти прав і статусу Помісної Церкви, без формального визначення останньої Помісним Собором РПЦ.

 

 

 

Альтернативний путівник Києвом

 

Новиченко Я. учень 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: викладач історії Матічина Н.А.

 

Мета:"відкрити" ті сторони міста, які не ще є дуже відомими, проте дуже цікавими. Популяризувати нові напрямки. Створити артазанальний путівник.

Київ описаний у багатьох книгах, він став натхненником для багатьох відомих людей. Також було написано і багато путівників, видано альбомів.

Проте, час іде, обличчя міста змінюється. Молодим людям цікаво, куди можна сходити, щоб побачити щось нове, познайомитися з новими цікавими людьми.

У роботі я систематизував власний досвід, інтерактивні путівники та статті з періодичних друкованих та Інтернет видань у три маршрути.

Уся робота ділиться на 2 основні частини – історію Києва, та частину, де описані самі маршрути. Наше місто має багато та неперевершену історію. Я вважаю, що пер ніж шукати нові напрями треба роздивитися старі, протоптані стежки. Цими стежками і є сама історія міста. Багато людей навіть можуть не здогадуватися, що ходять по вулицях, де творилася історія.

2 частина роботи – практичні маршрути. Вони відобразять 3 маршруті, що були умовно названі мною «Модним», «Романтичним», «Чарівним».

У кожному з них йдеться про те, я провести час з користю, побачивши нові місця.

Так «Модний» описує модні «бутіки», за дверима яких криється не просто купа одягу, а певна історія людини, що вкладала туди не тільки гроші, а й душу. Також тут розповідатиметься про певні хитрощі.

«Романтичний» повідає про місця, де дуже затишно. Проте за затишністю скриватимуться багато дат та подій.

«Чарівний» маршрут проведе подорожуючого по місцям з дивною історією. Ці місця несуть за собою багато хорошого, доброго, проте подекуди – дивного.

Цю робота буде цікавою як для туристів, що відвідають місто під час чемпіонату, так і для киян, що хочуть знайти щось нове.

 

Вплив української мови на мови світу

 

Яремчук П . учениця 10 -Д клас у

Українськ ого медичн ого ліце ю

Національного медичного університету ім ені О.О. Богомольця,

Н ауковий керівник: викладач української мови Артюшенко З . В .

 

Значну частину лексичного складу кожної мови становлять запозичені слова. Вони з’являються завдяки мовним контактам. Оскільки Україна є активним учасником світових мовних процесів, майже у всіх європейських мовах (угорській, румунській, французькій, італійській, іспанській тощо) і навіть в англійській мові канадців українського походження, зустрічаються українізми – слова, фразеологізми, а також синтаксичні та граматичні конструкції української мови, які використовуються в іншій мові (літературній або розмовній). Таким чином, запозичення обмежуються не тільки лексикою, а й включають граматику і фонетику, зокрема у російській мові здійснено поділ українізмів на типи: синтаксичні, лексичні, фонетичні. Взагалі, найбільше українізми поширені у польській, російській, білоруській мовах, тому мною вирішено досліджувати роль української мови у становленні мов світу на основі проявів її впливу саме у цих мовах.

У даній роботі з’ясовано, що розвиток зв’язків з українською мовою зумовлений “сусідством” цих народів, схожістю історичної долі, культурними взаєминами. Вони склалися ще приблизно з 14-17 ст. Окрім того, висвітлено ще один важливий шлях запозичень із української мови в інші – завдяки сприянню двомовних або ж зацікавлених українською тематикою письменників.

Для того, щоб визначити інтенсивність українських мовних контактів, серед російськомовних мешканців України різних вікових категорій (14-16 років і старші за 30) проведено анкетування. Результати показали, що майже половиною слів мовлення опитуваних є українізми, зокрема, частіше вони вживаються дорослим населенням, ніж дітьми. На мою думку, це спричинено тим, що життя дорослого населення припало на межу століть, на розпад російськомовного СРСР і утворення незалежної України, тому мовлення набуло змішаних українсько-російських рис.

Отже, питання вивчення міжмовних контактів, безпосередньо впливу української мови на мови світу шляхом запозичень, є актуальним, бо це дає змогу спрогнозувати подальший перебіг мовних процесів, допоможе кожному у освоєнні іноземних мов, підвищенні загального інтелектуального розвитку.

 

 

ГІДРОЕКОЛОГІЯ

 

Промислова іхтіофауна Дніпровських водосховищ

 

Бабін М. учень 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Педагогічний керівник: викладач біології Стронова Т.М.;

Науковий керівник: к.б.н., старший науковий співробітник, завідувач відділу вивчення біоресурсів водосховищ

Інституту рибного господарства НААНУ Бузевич І. Ю.

 

Всі внутрішні водойми загальнодержавного значення відносяться до категорії промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів, що передбачає їх особливий статус у частині забезпечення сприятливих умов існування іхтіофауни. Разом з тим, як при створенні так подальшій експлуатації, великі водосховища були де-факто водоймами комплексного призначення, господарське використання яких є потужним фактором, який визначає спрямованість та інтенсивність сукцесійних процесів в них. Іхтіофауна, як найважливіший компонент водної екосистеми, з одного боку є об'єктом безпосереднього антропогенного впливу, а з іншого – може слугувати індикатором внутрішньо-екосистемних процесів, тобто показники стану та динаміки іхтіоценозу є основними компонентами екологічного моніторингу водосховищ.

На базі опрацьованих даних описані основні характеристики гідрологічного, гідрохімічного, гідробіологічного режиму акваторії, гідробіонтів і промислової іхтіофауни Дніпровських водосховищ.

Робота виконана із залученням фахівців та архівних матеріалів профільних установ та організацій і являє собою детальне дослідження уловів основних представників промислової іхтіофауни Дніпровських водосховищ завдяки яким було проаналізувати і оцінено динаміку уловів таких видів риб як щука (Esox lucius), окунь (Perca fluviatilis), судак (Sander lucioperca), лящ (Abramis brama), плоскирка (Blicca bjorkna), плітка (Rutilus rutilus)та сріблястий карась (Carassius gibelio). Динаміка промислових уловів на каскаді дніпровських водосховищ за останні 5 років має тенденцію до зростання – з 7,9 тис. т у 2006р. до 9,2 тис. т у 2010р., при цьому відмічається помітне покращення якісного складу промислових уловів.

Було з’ясовано, що динаміка промислових уловів на каскаді дніпровських водосховищ за останні 5 років має тенденцію до зростання – з 7,9 тис. т у 2006 р. до 9,2 тис. т у 2010 р., при цьому відмічається помітне покращення якісного складу промислових уловів. Основу промислового вилову водних біоресурсів на каскаді (біля 50 %) стабільно формує Кременчуцьке водосховище, промислова рибопродуктивність якого в період 2006-2010 рр. становила в середньому 18,7 кг/га. Середньо-багаторічна (2006-2010 рр.) промислова рибопродуктивність по каскаду становила 13,3 кг/га (у 2001-2005 рр. – 12,4 кг/га).

 

 

 

 

 

 

Економія води у побуті

 

Мороз М. учень 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця,

науковий керівник: д.м.н., провідний науковий співробітник ДУ «Інститут ортопедії та травматології» Мороз М. Ф.

 

Вода відіграє надзвичайно важливу роль в технологічних процесах різноманітних виробництв, в повсякденному житті людини. Щорічна нестача питної води в Україні становить 400 000 000 кубічних метрів прісної води.

У зв’язку з тим, що запаси прісної води невеликі в різних видах діяльності людини витрачається велика кількість води, постало питання проаналізувати на фактичних даних втрати води в побуті у межах однієї родини і можливості її економії.

Для виконання даного дослідження досліджувалися витрати водопровідної води в побуті як холодної, так і гарячої в межах сім`ї з 3-х осіб. Досліджувалось як економне, так і неекономне витрачення води холодної та гарячої води членами сім`ї під час чищення зубів 2 рази на добу.

В результаті проведеного дослідження було виявлено значну втрату чистої води і можливості її економії в межах родини, під’їзду, будинку. Витрати води при економному витрачанні води становлять: за добу 35 л., за місяць1050 л., за рік 12600 л., а економія коштів при економному витрачанні води становить: за добу 1,25 грн., за місяць 35,15 грн., за рік 421,99 грн.

 

 

 

 

 

 

ЕКОЛОГІЯ

 

Чорнобиль та його наслідки

 

Кобець К. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця,

Науковий керівник: Єгорова Н. В.

 

Минуло 25 років від трагедії на Чорнобильській АЕС. Що ми сьогодні знаємо про цю страшну трагедію? Можна сказати, що знаємо достатньо. Знаємо як нічну темряву розірвало велетенське полум’я, відбувся вибух на четвертому енергоблоці, знаємо про мужність перших годин жахливої квітневої ночі, коли люди, не жаліючи себе, йшли у вогонь і були наскрізь прошиті смертоносною дозою радіації.

Вже Чорнобиль йде в минуле, але пам'ять його не відпускає. Будемо пам’ятати про нього постійно. Вшануємо хвилиною мовчання пам'ять про тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Світла пам'ять про них залишається в серцях українського народу.

Моя мета роботи така: розширити світогляд людей і коло проблеми, які хвилюють людство після катастрофи на ЧАЕС та теоретично обґрунтувати вплив радіації на зміни здоров’я людини.

Актуальність проявляється в тому, що вже пройшло 25 років після аварії на ЧАЕС, але питання про вплив радіації на здоров’я людини стоїть ще дуже гостро.

Основні завдання: ознайомитися з дослідженнями вчених, вплив радіації на здоров’я людини.

Методи дослідження: теоретичний, індуктивний, практичний, картографічний.

Практичне значення дослідження в тому, що дані матеріалу можуть бути використані на уроках екології, біології, в загальноосвітніх школах, гімназіях, коледжах та ліцеях, під час підготовки уроків.

Вплив радіації на живий організм викликає в ньому різні оборотні і необоротні біологічні зміни. Важкість впливу радіації на організм залежить від того, як відбувається цей вплив – відразу чи порціями.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що наслідок дії природних фізичних, геохімічних і біохімічних процесів має постійну тенденція до поступового поліпшення, а радіаційні ризики для населення зменшуються.

Зустрівшись з Василенко Галиною Дмитрівною та Василенко Віктором Івановичем, хочу сказати що у Віктора Івановича, ліквідатора аварії на ЧАЕС гіпертонічна хвороба II - III -ї степені, грижа хребта, артоз та артрит, хвороба щитовидної залози, також як і у Галини Дмитрівни, проблеми з щитовидною залозою, артоз та багато інших хвороб. До цього всього у чорнобильців украли пільги. Кабінет Міністрів майже в двічі скоротив список чорнобильських пільговиків. Я категорично проти цього, невже постраждалі не заслуговують цих, хай навіть і сміхотворних, пільг?!

Отже, в ході дослідження залишається сказати тільки одне: бережіть своє здоров’я своїх дітей та внуків.

 

 

ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

 

Павленко М. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.   Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т. М.

 

Актуальність теми «Забруднення атмосферного повітря» полягає у тому, що в процесі господарської діяльності людини відбувається розбалансування екосистеми «Людина-природа». Наслідки впливу людини на біосферу викликають екологічну кризу. Тому знання джерел забруднення навколишнього середовища та шляхи вирішення екологічних проблем можуть бути використані для покращення взаємозв’язків Людина – Природа.

Мета дослідження. Виявлення наслідків діяльності людини, а саме забруднення повітря територій міста, яке веде до знищення певних біологічних об’єктів, та порівняння їх з менш забрудненими ділянками та пошук розв’язання екологічних проблем.

Методи дослідження. Під час роботи було узагальнено та систематизовано матеріал науково-популярної літератури, довідкової інформації та наукових праць фахівців. Також велося спостереження за рівнем забруднення повітря та його впливу на живі організми (лишайники) Використовувалися також методи: пошуковий, систематичний та узагальнений.

Тема роботи має перспективу розвитку, щодо покращення екологічної безпеки в рідному місті. Проаналізувати залежність стану здоров’я людини від екології.

Різні механізми впливу на організм людини, особливо хворої, природа здійснює не ізольовано, а разом, одночасно та у різних комбінаціях. У зв'язку з вищевикладеним виникає необхідність у різнобічних дослідженнях поєднаного впливу геліогеофізичних, метеорологічних та антропогенних (фізичних, хімічних, біологічних, психогенних) компонентів навколишнього середовища на стан здоров'я хворих з ХОД, що дозволить розробити відповідні класифікації погоди та здійснювати профілактику геліометеотропних реакцій, як частину перманентної профілактики цих захворювань.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає в можливості використовувати зібраний матеріал в роботі екологічних патрулів, на заняттях по охороні здоров’я та медичної справи в школах, на виховних годинах.

 

 

ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНЦА КАНЦЕРОГЕННОЇ НЕБЕЗПЕКИ ПРОДУКТІВ КУРІННЯ ТА ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

 

Присяжнюк Є. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: д.м.н., професор, завідувач лабораторії канцерогенних факторів ДУ Інституту гігієни та медичної екології імені

О. М. Марзеєва НАМН України Черниченко І. О.

 

Атмосферне повітря – життєво важливий компонент навколишнього природного середовища. Забруднення атмосфери в залежності від його характеру впливає на людину та умови її життєдіяльності, де особливу тривогу викликають канцерогенно-небезпечні речовини, що формують рівень онкологічних патологій серед людей.

У тютюновому димі присутні близько 75 металів, включаючи важкі – кадмій, миш’як, нікель, свинець, хром. Вони переходять у дим з тютюнового листа, де присутні внаслідок застосування добрив, умов вирощування, забруднення ґрунту тощо.

Згоряння тютюну при курінні проходить, як відомо, з утворенням головного та бічного потоків диму. Головний потік утворюється під час затяжки, проходить через сигарету і надходить в організм курця; бічний – між затяжками і, виділяючись із сигарети, яка тліє, йде у навколишнє середовище.

Різниця між основним і бічним тютюновим димом може бути суттєвою. Обидва види диму містять одні й ті ж самі сполуки, у тому числі канцерогенні і токсичні, але в різних пропорціях. Бічний дим може містити у декілька разів більше нікотину, ніж основний, а в деяких випадках ця різниця може бути іще більшою. Наприклад, вміст у бічному димі 4-амінобіфенілу, який зумовлює розвиток раку сечового міхура, майже у 30 разів більший, ніж в основному. На сьогодні НТД є єдиним зовнішнім джерелом цього канцерогена; у цьому димі у десятки разів більше фенолу, оксидів азоту, БП, НДМА, аміаку.

 

 

ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНА ФІЗИКА

 

 

Рентгенівські промені, або промені Івана Пулюя

 

Трач А . , учениця 10 клас у

Українськ ого медич ного ліце ю

Національного медичного університету ім ені О.О.Богомольця

Н ауковий керівник: к . т . н . , доцент кафедри фізики Національного медичного університету ім ені О.О.   Богомольця Мурашко М . І .

 

Мета роботидослідити рентгенівське випромінювання та його вплив на людський організм; Рентгенівські промені – це короткі електромагнітні хвилі з довжиною хвилі від 10 нм . до 0.01 нм ., які діють на живий організм. Кожен рік завдяки рентгенодіагностиці діагностують та лікують онкологічні захворювання, викривлення відділів хребта та інші. За допомогою рентгенівського випромінювання можна обстежити будь-який орган людського організму та вчасно знайти в ньому запалення, або пухлини та вилікувати хворого.

В роботі викладені фізична природа, властивості рентгенівського випромінювання, методи медичної діагностики і аналізу з використанням рентгенівських променів. Розглянуто дію малих доз рентгенівського випромінювання на організм, а також променеві навантаження на медичний персонал при рентгенодіагностичних дослідженнях.

Існують декілька методів рентгенодіагностики:

  • Рентгеноскопія;
  • Флюорографія;
  • Рентгенографія;
  • Електрорентгенографія;
  • Рентгенотелебачення;
  • Рентгенотомографія;

Завдяки цим методам лікарі-рентгенологи рятують щорічно тисячі хворих вчасно виявленими порушеннями у роботі певної ділянки або організму в цілому.

За останні 40 років рівень онкологічних захворювань збільшився більше ніж утричі. Але завдяки сучасним методам рентгенодіагностики можна розпізнати пухлину на ранній стадії та вилучити її, тобто вилікувати хворого.

У рентгенологічних досліджень є лише один недолік – це доза, яку поглинає пацієнт під час процедури. Але дотримання правил техніки безпеки та сучасне рентгенологічне обладнання спроможне захистити хворого та медичний персонал від додаткового опромінення.

 

 

ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ

Дослiдження поширюваностi гельмінтозу по Україні на прикладі трьох представникiв круглих червiв

 

Iщенко В. учениця 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.п.н., доцент кафедри біології НМУ iм. О.О. Богомольця Погорiла I. О.

 

Не завжди ми знаємо, де підстерігає нас небезпека. І дуже часто нехтуємо елементарними правилами особистої гігієни. Наслідки цього можуть жити усередині нас, використовувати нас і ресурси нашого організму.

Мова йде про паразитів. Паразитизм широко розповсюджений у природі і дуже різноманітний. Прикладом такого є гельмiнти. Гельмінти, чи глисти, – це паразитичні черви, які поселяються в організмі людини і різних тварин. Саме тому, цього року, я вирішила присвятити свою науково-дослідницьку роботу такому найрiзноманiтнiшому типу живих істот та їхня роль у цьому свiтi.

Мета роботи – продемонструвати представників типу круглi черви та дослідити клiнiку захворювань, які вони викликають.

Проблематика цієї теми полягає у тому ,що сучасними уявленнями сам спосіб життя паразитів є крок вперед в їх еволюції. Але мати здатність до паразитизму, організм вступає в складні взаємини з господарем, результатом яких є втрата одних і придбання (або модифікація, зміна) інших властивостей. Виходячи з кінцевої мети будь-якого живої істоти (збереження себе як виду), гельмінти придбали здатність до тривалого існування в організмі людини. При цьому найчастіше глистова інвазія (зараження) не має яскравих проявів, особливо в перший час. Дійсно, навіщо вбивати курку (тобто, господаря), яка несе золоті яйця (тобто, забезпечує притулок і харчування)?

Саме тому, на сьогоднішній день гельмінтологiя є дуже актуальною, з огляду на те, що вони продовжують залишатися найбільш поширеними паразитарними хворобами людини і займають важливе місце в проблемах гастроентерології, особливо у дітей. Також вони здатні паразитувати не тільки в організмі певного господаря, а й вибірково локалізуватися в тому чи іншому органі, де вони знаходять оптимальні умови для існування і розмноження.

Отже, підсумувавши викладене, пропоную розглянути детальніше будови, функції та властивості представників круглих червів.

 

 

 

 

Аналіз показників периферичної крові у

ВІЛ-інфікованих дітей

 

Богадельнікова К. учениця 10-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця;

Науковий керівник: проф., зав. кафедрою дитячих інфекційних захворювань НМУ ім. О.О. Богомольця Крамарев С. О.

 

Актуальність проблеми ВІЛ/СНІДу на сучасному етапі визначається високою захворюваністю, що набула в Україні епідемічного характеру. Особливістю сучасного етапу епідемії ВІЛ/СНІД є суттєве збільшення випадків ВІЛ-інфекції серед жінок репродуктивного віку, і як наслідок цього – збільшення ВІЛ-інфікованих серед популяції дітей.Система крові та імунна система перебувають у тісних коопераційних взаємодіях. У зв'язку з цим вивчення кореляційних взаємозв'язків між показниками периферичної крові, імунологічними показниками є цікавим для визначення можливості використовувати показники периферичної крові.

Дослідження периферичної крові було проведено у 57 ВІЛ-інфікованих дітей у віці від 6 місяців до 10 років. У всіх обстежених пацієнтів передача ВІЛ-інфекції відбувалася тільки вертикальним шляхом.

В наслідок проведення власних досліджень було встановлено, що перебіг ВІЛ-інфекції у дітей супроводжується гематологічними порушеннями, характер і ступінь яких залежать не лише від клінічної стадії захворювання, але й від характеру суперінфекцій, що приєднуються. Підвищення рівня нейтрофілів і зниження рівня еозинофілів у динаміці, можуть буди додатковою ознакою прогресування ВІЛ-інфекції, а зниження концентрації гемоглобіну в динаміці може бути додатковою ознакою розвитку резистентності до антиретровірусних препаратів. У ВІЛ-інфікованих дітей у міру прогресування захворювання та приєднання суперінфекцій герпесвірусного або бактеріального характеру виявлені кількісні зміни показників периферичної крові, що проявлялися зниженням концентрації гемоглобіну, кількості еритроцитів, лімфоцитів, моноцитів, тромбоцитів, але збереженням кількості нейтрофілів і еозинофілів.

 

 

Опорно-рухова система. Особливості розвитку в молодшому шкільному віці (друге дитинство)

 

Голляк О. учениця 10-В класу

d cthtlbyt ktnf&

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: Чайковський В. М.

 

Оптимізація рухової активності молодших школярів є одним із важливих факторів здорового способу життя і дозволяє усунути негативні процеси і явища, які на сьогодні посідають значне місце.

До опорно-рухового апарату відносять скелет і м’язи, об’єднані в одну систему. Ця система забезпечує рух – необхідний фактор фізичного, психічного розвитку організму, розвитку мови, мислення, праці.

Кістково-сполучний апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. Крім того, розвивається м'язова система молодших школярів. Збільшується вага всіх м'язів відносно ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності.

Обмеження рухливості або перевантаження м’язів порушують розвиток дітей, сприяють розвитку багатьох захворювань.

Серед найпоширеніших захворювань ОРС молодших школярів є наступні: остеохондропатії (деформації різних ділянок кісткової системи), сколіози (бічні викривлення хребта) і деформації грудної клітки, артрози (ураження суглобів) і остеохондрози.

В більшості випадків захворювання опорно-рухового апарату є наслідками інших захворювань, тобто вони вторинні. Тому гостро стоїть питання встановлення основної причини захворювання опорно-рухового апарату. Адже лікування симптому замість справжньої причини хвороби здатне дати лише тимчасовий, нестійкий ефект.

Різні захворювання вимагають різного лікування. Деякі з них вимагають терапії не лише джерела болю, але й усього організму, в тому числі й опорно-рухового апарату.

 

 

 

ЗАГАДКИ СВІТІННЯ ЖИВИХ ОРГАНІЗМІВ

 

Дудін В. учень 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т.М.

 

Біолюмінесценція – це світіння живих організмів, видиме простим оком. Спроможність до біолюмінесценції мають організми, які належать до різних систематичних груп: бактерії, гриби, молюски, комахи. Механізми реакцій, що супроводжуються світінням, дуже різні в різних видів; проте зазвичай включає у собі хімічне перетворення певного низько-молекулярного субстрату, званого люциферином, який каталізується ферментом, званим люциферазою.

Біолюмінесценція виконує наступні біологічні функції:

  • залучення партнерів;
  • комунікація;
  • попередження або загроза;
  • відлякування або відволікання;
  • маскування на фоні природних джерел світла.

У багатьох випадках функція біолюмінесценції в житті окремих організмів, що світяться, з'ясована не до кінця, або взагалі не вивчена.

Метою нашої роботи було проаналізувати дані літератури щодо явища біолюмінесценції.

Для досягнення поставленої мети, були поставлені задачі дослідити:

1) що собою являє явище біолюмінесценції;

2) як виникла біолюмінесценція і для чого;

3) для яких організмів характерна;

4) яким чином людство може використовувати явище біолюмінесценції.

 

 

СНІД-проблема сьогодення в овруцькому районі

 

Залізко М. учениця 11-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця,

Науковий керівник: аспірант інституту біології КНУ імені Т.Шевченка Радченко Н.В.

 

«Кобра кусає, навіть якщо і ввічливо розмовляти з нею»

(Індійська приказка)

Про таке страшне захворювання як СНІД ми чуємо все частіше й частіше, починаючи з 1981р. Вірус, який спричинює СНІД , убиває імунні клітини й позбавляє організм засобів захисту – людина втрачає імунітет і може загинути від звичайної інфекції. Тому цей вірус дістав назву ВІЛ - вірус імунодефіциту людини.

Значна частина ВІЛ – інфікованих (понад 50%) – це споживачі ін'єкційних наркотиків, які заражаються через використання спільних шприців, майже 90% – наркозалежних людей, які вживають наркотики понад 5 років, мають у крові ВІЛ або хворі на СНІД .

Він може поширюватись статевим шляхом (майже 50% ВІЛ-інфікованих заразились через незахищений випадковий статевий акт). Вірус також може передаватися плоду під час вагітності та при вигодовуванні дитини грудним молоком.

Нині кількість ВІЛ-інфікованих в Україні перевищує 100 тис. осіб, зокрема в Овруцькому районі їх 22, з них 6 людей – наркозалежні. Але це занижені дані, оскільки ВІЛ-інфіковані не хочуть повторно реєструватись.

Профілактика інфікування ВІЛ – це насамперед спосіб життя, в якому немає місця наркотикам, алкоголю та випадковим статевим зв'язкам. Безпечна поведінка – причина інфікування ВІЛ. Немає ліків, які могли б повністю вилікувати від СНІД у.

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ЗМІН ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЛЕЙКОЦИТІВ ПРИ ОПІКОВІЙ ХВОРОБІ

 

Іванов А . учень 10 клас у

Українськ ого медичн ого ліце ю

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., старший науковий співробітник ДУ «Інститут гематології та трансфузіології АМНУ» Боярська Г. М.

 

Актуальність проблеми термічних уражень визначається їх високою частотою, тяжкістю травми, складністю і тривалістю лікування хворих з опіками. Опікова патологія не обмежується місцевими порушеннями, значні опіки викликають функціонально-морфологічні зміни внутрішніх органів та систем організму. Метою даного дослідження стало вивчення функціонального стану лейкоцитів та ранових відбитків у хворих з опіками для прогнозу розвитку патологічного процесу.

Для досягнення вказаної мети поставлені наступні завдання: вивчити склад формули венозної та капілярної крові зони опіку, охарактеризувати морфологічні особливості лейкоцитів; вивчити функціональний стан нейтрофільних гранулоцитів в НСТ-тесті; вивчити динамику змін ранових відбитків зони опіку. В результаті аналізу проведеної роботи встановлено, що динаміка змін функціональної активності лейкоцитів периферичної та капілярної крові зони опіку є діагностичним критерієм перебігу ранового процесу при опіковій хворобі.

Також доведено, що формування клітинної фази запалення повністю залежить від функціональної активності лейкоцитів. Використання методу ранових відбитків дозволяє об’єктивно характеризувати клітинний склад поверхневих шарів рани та адекватно відображає динаміку заживлення рани. Тому зміна типу ранових відбитків у хворих з обмеженими опіками з дегенеративно-запального на запально-регенераторний відображає оптимізацію перебігу ранового процесу. А збереження запального типу цитограм на фоні генералізації запального процесу є несприятливою ознакою.

Визначено, що при опіковій хворобі розвивається парадоксальна відповідь нейтрофільних гранулоцитів на додаткову стимуляцію мікробними пірогенами, яка зумовлена потенційними можливостями клітин, рівнем первинної їх активації та ступенем інтоксикації організму.

 

 

ФІЗІОЛОГІЯ ВЗАЄМОДІЇ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ У СТАНІ СНУ

 

Кравчук А. учень 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: інженер, аспірант відділу Молекулярних механізмів регуляції метаболізму клітини Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії

Національної академії наук України Калачова Т. А.

 

Актуальність роботи: Сон є невід’ємною складовою нормального функціонування людського організму. Порушення сну викликають втому, слабкість, збудливість, гальмування моторних функцій, порушення здатності концентруватися та потребують корекції та лікування, зокрема медикаментозного. На сьогоднішній день спектр препаратів для лікування розладів сну є широким, однак підбір терапії в кожному конкретному випадку залишається емпіричним та потребує об’єктивних критеріїв та принципів, що обумовило мету даних досліджень

Мета досліджень: Розробити критерії та методичні рекомендації для медикаментозної терапії інсомній різної етіології.

Об’єкт дослідження: розлади сну різної етіології.

Наукова новизна:В роботі проаналізовано основні фізіолого-біохімічні аспекти розладів сну та розроблено принципи їх фармакотерапії

Методи дослідження: В роботі використані сучасні дані та підходи щодо досліджень природи та проявів розладів сну, зокрема інсомній.

Результати досліджень:розроблено систему критеріїв, що може бути використана для ефективного підбору фармакотерапії розладів сну, зокрема інсомній .

 

 

ЗЕМНОВОДНІ ТА ПЛАЗУНИ, ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ІНТЕНСИВНОСТІ ВПЛИВУ АНТРОПОГЕННИХ ЧИНИКІВ НА ЕКОСИСТЕМИ УКРАЇНИ

 

Лозицький О . учень 9 класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Н ауковий керівник: в икладач біології Стронова Т.М.

 

Земноводні – це тварини, які в дорослому стані здебільшого поширені на суходолі, проте їхнє розмноження і розвиток відбувається у воді. Значення земноводних: 1) проміжні ланки в ланцюгах живлення; 2) у деяких країнах вживаються у їжу; 3) чутливі до забруднення, тому їхня відсутність-одна з ознак негараздів у водоймі.

Клас плазуни – перші справжні наземні тварини, здатні жити далеко від води. Їх значення майже співпадає зі значенням земноводних.

На сьогоднішній день кількість амфібій та плазунів в Україні внаслідок інтенсивного природокористування катастрофічно зменшується. Багато із них занесено в Червону книгу України.

На сучасному стані земноводних та плазунів негативно позначається ціла низка факторів: забруднення навколишнього природного середовища, нераціональне добування ресурсів, повальна вирубка лісів, пересихання водойм, повені. Земноводні та плазуни здатні адаптовуватись до різного роду антропогених навантажень, проте ці навантаження призводять до виникнення морфологічних аномалій і нетипових явищ. Тобто, можливо говорити про те, що екологи можуть визначати рівень антропогенного навантаження на конкретні екосистеми України, придатність біотопів для існування земноводних і плазунів та планувати відповідні заходи за показниками фізіологічного стану, чисельністю та деякими іншими характеристиками популяції, мікропопуляції, груп амфібій та рептилій.

 

 

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ СХІДНО-АЗІАТСЬКОГО

ПОХОДЖЕННЯ НА ПІВНОЧІ УКРАЇНИ

 

Максимець А. учениця 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т. М.

 

Мета даної роботи: вивчення застосування лікарських рослин, взагалі, та вивчення інтродукції східно-азіатських видів; визначення систематичного положення об’єктів дослідження; ознайомлення з лікарськими властивостями об’єктів дослідження та вирощування в умовах північної частини України; визначення результатів та оцінка інтродукції східно-азіатських видів на Півночі України.

Лікарські рослини – одне з основних джерел одержання лікувальних і профілактичних засобів сучасної медицини. Зокрема, при лікуванні захворювань серцево-судинної системи, печінки, шлунково-кишкового тракту і системи кровообігу вони займають домінуючу позицію.

Інтродукція рослин – це введення видів або сортів рослин в місця, області, де вони раніше не зустрічались.

Акліматизація – це процес пристосування рослин до нових грунтово-кліматичних умов в результаті мінливості і створення нової спадковості організму, тобто докорінної перебудови природи організму шляхом ліквідації старої спадковості і створення нової під впливом умов зовнішнього середовища.

Натуралізація означає перенесення рослин з однієї країни в іншу, екологічні умови яких тотожні або досить близькі між собою, внаслідок – властивості не змінюється.

Використання репродукції насіння з ботанічних садів Східної Азії дозволить випробувати ряд видів східно-азіатської флори не тільки в районах субтропічного рослинництва, а й в більш північних районах України.

 

 

Шкіра. Функції шкіри. Захворювання спричинені кліщами

 

Приймак М. учень 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник : кп.н., доцент кафедри біології НМУ імені О.О. Богомольця Погоріла І. О.

 

Вивчити будову шкіри, її похідні, визначити функції які виконує вона та похідні. Визначити можливі захворювання шкіри, причини їх виникнення. Більш детально розглянути хвороби викликані мікроскопічними кліщами (короста, демодекоз). Розглянути будову тіла кліща, можливі наслідки їх укусів, методи надання першої допомоги при укусі та методи захисту від кліщів. На досліді визначити частоту захворювання на ці хвороби по всій Україні, порівняти кількість хворих між її областями.

Шкіра – це перший бар’єр нашого організму від проникнення вірусів, бактерій, інфекцій та чужорідних організмів у його середину. При порушені її цілісності чи захворюванні шкіри виникають захворювання інших органів організму. Також у шарах шкіри знаходиться велика кількість кровоносних та лімфатичних судин, при пошкоджені яких можливі великі втрати крові та можливість зараження її.

Велика кількість захворювань шкіри передаються побутовим шляхом. Таким шляхом поширюються хвороби викликані мікроскопічними кліщами такі як короста та демодекоз.

Окрім цих хвороб кліщі переносять багато інших захворювань (вірусний енцефаліт й кліщовий системний бореліоз). Типовим представником кліщів у наших широтах є лісовий кліщ. Кожного року велика кількість людей страждає від його укусів, також багато з постраждалих через те що вчасно не звернули до лікаря чи самотужки намагалися витягти кліща захворюють на хворобу яку переносить кліщ. Саме тому потрібно дотримуватися правил першої допомоги для запобігання цього та заходів які захищають від можливих

Визначити рівень захворюваності на коросту окремо по кожному регіону в загалом серед населення та серед дітей, порівняти кожні показники захворюваності по областях з загальним показником по Україні за допомогою таблиць.

Порівнявши отримані результати під час проведення практичної роботи отримав результати згідно яких: найбільший рівень захворюваності на 100 тис. осіб населення 2010 - 2011 роках(додаток Г) – у Луганській області як в загальному (72-61) так і серед дітей (139-226), найнижчий у Чернігівській області серед загального населення (11-12.3), а серед дітей у Сумській (36-78).

За абсолютною кількістю захворювання населення(додаток В) найвищий показник має Чернігівська область (в загальному та Луганська (серед дітей), найнижчий – у Сумській (як в загальному так і серед дітей).

Загальний показник (додаток В) збільшення захворювання на коросту серед населення за 2010-2011 роки має Луганська область -60%, найнижчий – у Чернігівській області.

Провівши попередні дослідження по будові та функціям шкіри та захворюванням, що виникають прийшов до висновку:

        • шкіра є основним бар’єром нашого організму проти вірусі, інфекцій та чужорідних тіл . що можуть потрапити у наш організму;
        • усі функції які вона виконує спрямовані також на захист організму та забезпечення його нормального функціонування у будь яких ситуаціях;
        • для дотримання нормального функціонування та стану шкіри необхідно дотримуватися правих особистої гігієни, так як більшість хвороб спричинені паразитами виникають саме через не дотримання їх;
        • при ураженнях шкіри необхідно знезаразити місце ураження так як у шкірі знаходиться велика кількість кровоносних судин і пошкодження їх може призвести до зараження крові;
        • найпоширеніший шлях зараження на коросту та демодекоз є побутовий, і вказує на те , що ризик захворюваності на нього є досить високим;
        • при захворюванні на коросту чи демодекоз необхідно як найшвидше звернутися до лікаря;
        • рівень захворюваності на коросту значно виріс порівняно з попередніми роками як в загалом по Україні так і в окремих регіонах країни;
        • частіше всього на коросту та демодекоз хворіють діти віком від 1 до 14 років;

 

СЬОМА ПАНДЕМІЯ - ХОЛЕРА

Цвєткович М . учениця 1 1 клас у

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім ені О.О.  Богомольця,

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т. М.

 

У своїй роботі я провела дослідження з питань розповсюдження та лікування хвороби спричиненої вібріоном біовару ельтор. Метою роботи є розповсюдження знань про актуальність, а надто про небезпеку, спричинену такою хворобою як холера. У 1961р. холера сьомий раз охопила світову територію і не залишає її уже понад 40 років. За цей період пандемія проявилася на всіх континентах світу крім Антарктиди. Холера належить до переліку інфекцій, які мають міжнародне значення, а Всесвітня організація охорони здоров’я внесла холеру до списку хвороб, що підлягають глобальній програмі боротьби з епідеміями. Незважаючи на постійне удосконалення профілактичних та протиепідемічних заходів, спалахи холери щорічно реєструються у країнах Африки та Азії, а з 1991р. і в Південній Америці.

Територіальна розрізненість охоплених холерою країн припускає наявність особливостей розповсюдження даного вірусу в кожному регіоні, що обумовлені кліматичними факторами, а також соціально-економічним та культурним розвитком, проте наявні й інші фактори. Україна також залучена до пандемічного процесу. На території південних регіонів держави неодноразово фіксувались спалахи холери, у вигляді щорічної циркуляції різних за епідемічною значущістю холерних вібріонів біовару ельтор. Встановлення неоднорідності популяції холерних вібріонів за ступенем епідемічної небезпеки відкриває нові напрямки для вивчення епідемічного потенціалу збудників, які циркулюють в Україні. Вищезазначена інформація підтверджує актуальність даної роботи.

 

 

Зміни біологічних ритмів та їх роль у життєдіяльності організмів

 

Чекменьов О. учень 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., старший науковий співробітник

Академії Сухопутних військ м. Львова Пилипенко Ю. О.

 

В процесі історичного розвитку людина і всі інші живі істоти, що населяють нашу планету, засвоїли певний ритм життя, який обумовлений ритмічними змінами геофізичних параметрів середовища, динамікою обмінних процесів. Всі живі організми починаючи від найпростіших одноклітинних і закінчуючи такими високоорганізованими, як людина, мають біологічні ритми, які виявляються у періодичних змінах життєдіяльності та, як самий точний годинник, відміряють час. Кожний рік вчені відкривають нові внутрішні ритми. Інтерес до повторення фізіологічних процесів організму людини відстежується протягом багатьох століть. Проблема біологічних ритмів посідає один із провідних напрямів у сучасній медико-біологічній науці.

Саме тому, у XX столітті – на початку XXI століття розпочала швидко розвиватися біоритмологія – наука, що вивчає циклічні біологічні процеси, які є на всіх рівнях організації живої системи. Справа у тому, що будь-яка жива система постійно перебуває у стані обміну речовин з оточуючим середовищем і має складну динаміку процесів, є системою, яка саморегулюється та самовідтворюється. «Біологічний годинник» в організмі – це віддзеркалення добових, сезонних, річних та інших ритмів фізіологічних процесів.

Учіння про біологічні ритми в останні роки викликає великий інтерес спеціалістів різноманітних профілів – не тільки біологів, але й хіміків, фізиків, математиків, імунологів та генетиків. Таким чином, вивчення проблеми біологічних ритмів істотно поширюють наші знання про людину та оточуюче середовище, допомагають оволодіти сучасними досягненнями біології та медицини.

 

 

Репродуктивне здоров’я – наукова та практична проблема

 

Чередніченко К. учениця 10-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: дитячий гінеколог Кабанець Т. М.

 

Я вперше займаюсь вивченням особливостей взаємин у підлітків з протилежною статтю, тому що вважаю це найактуальнішою проблемою сучасності. Спостерігаючи за відносинами між підлітками я помітила, що навчальна діяльність в цьому віці втрачає першочергове значення. Водночас виникає конфлікт між бажанням привернути увагу до себе і відсутністю елементарної культури поводження з протилежною статтю. Не володіючи основами цієї культури підлітки вступають в статеві відносини можуть навіть нанести шкоду здоров’ю один одному.

Предметом вивчення є статеві відносини та їх наслідки за допомогою анкетування учнів, систематизації і узагальнення фактів відповідної наукової літератури та матеріалів спеціальних періодичних видань про кількісний аналіз рівня ранніх вагітностей та показники частоти абортів у дівчат-підлітків в Київській області.

Підґрунтям даної роботи є результати власних досліджень, опитування школярів Українського медичного ліцею щодо їх відношення до ранніх статевих відносин.

Статеві стосунки у юнацькому віці не проходить без наслідків. Українське суспільство зіткнулось із чисельними наслідками ранньої сексуальної активності, які призводять до:

  • збільшення чисельності занадто ранньої вагітності;
  • стрімкого зростання кількості абортів серед неповнолітніх;
  • збільшення венеричних хворих підліткового віку.

За останнє десятиріччя у всьому світі збільшилася кількість незапланованих вагітностей у неповнолітніх . Ранній початок статевого життя збільшують ризик настання небажаної вагітності й приводять до росту числа штучних абортів або пологів у підлітків в умовах їх біологічної, психологічної й соціальної незрілості.

Дефіцит інформованості підлітків з питань статевого виховання сприяє зросту запальних захворювань статевих органів, в тому числі інфекцій, що передаються статевим шляхом.

З метою профілактики ранніх статевих стосунків пропонується запровадити спеціальну роз’яснювальну програму серед школярів, якою передбачити:

- проведення тематичних факультативних занять та семінарів медичними працівниками;

- внесення змін до діючих програм навчання стосовно включення спеціального предмету “Психологічне, соціальне та статеве виховання підлітків” де обов’язково розглядати питання негативного впливу ранніх статевих відносин на формування сучасної молодої людини;

- заходи щодо адаптації та психологічної підтримки підлітків у випадку негативних наслідків ранніх статевих відносин;

- заходи роз’яснювальної роботи з батьками школярів стосовно статевого виховання підлітків у сім’ї.

 

 

Проблема гельмінтозних захворювань в Україні

 

Шведенко М. учениця 11-Д класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

Науковий керівник: викладач кафедри біології НМУ імені О.О. Богомольця Гресько К. В.

 

Гельмінти – це одні з найдавніших істот на білому світі, тому ступінь виживання у них дуже високий. Дорослі особини чудово почуваються без кисню та світла, до того ж мають "залізні" нерви, яким людина може тільки позаздрити. Найбільші особини сягають до 20 м довжини, найменші – всього кілька міліметрів. Гельмінтозами вражена чверть людей на планеті. Найбільше потерпають діти. Вони не сприймають правил особистої гігієни, а тому систематично ковтають забруднений ґрунт і воду, тягнуть руки та різні речі до рота. Клінічна картина при гельмінтозах дуже різноманітна. Залежно від збудника та стадії розвитку, хвороба протікає під маскою гострих респіраторних захворювань, пневмоній, гепатитів. Деякі паразити, прижившись у жовчовивідних шляхах, іноді повністю блокують відтік жовчі. Такі пацієнти потрапляють до інфекційних стаціонарів з діагнозом «гепатит» чи до хірургічних з підозрою на жовчнокам’яну хворобу. Токсокари (гельмінти собак і кішок), потрапляючи в сітківку ока, можуть стати причиною втрати зору. Продукти обміну всіх без винятку гельмінтів призводять до алергізації організму, порушують вітамінний та мінеральний обмін.

В Україні щороку офіційно реєструють понад 600 випадків гельмінтозів на 100 тис. населення, 80% яких припадають на дітей. Але справжня кількість хворих на гельмінтози в значно більша! В Україні 75% виявлених паразитозів становить ентеробіоз, 20% - аскаридоз. Тими чи іншими гельмінтами уражена п'ята частина дітей, які відвідують дитячі заклади.

 

 

Порівняльна дія природних ферментів та ферментних препаратів

Юревич А. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного ліцею імені О.О Богомольця

Науковий керівник: викладач біології Стронова Т. М.

 

Мета роботи: порівняти дію природних ферментів та ферментних препаратів.

Ферментні препарати – речовини, що використовуються у харчовій промисловості з метою інтенсифікації технологічних процесів і підвищення якості харчових продуктів. Це препарати мікробіологічного синтезу, отримані з культур бактерій, дріжджів мікроскопічних і пліснявих грибів.

Природні антибіотики – органічні кислоти, дубильні речовини, ефірні масла. Це речовини, що знищують "поганих" гнильних мікробів, які з'являються в нашім кишечнику разом із гниючою їжею. Всі відомі нам синтетичні (аптечні) антибіотики, пеніцилін і інші, які застосовує медицина, дуже шкідливі для організму: їхній вплив повністю порушує процес травлення. Це проявляється насамперед у розвитку хронічних запорів.

Щоб переварювання їжі йшло благополучно від початку до кінця, у тонкому й товстому кишечнику повинні працювати гарні, тобто корисні, мікроби. В одному грамі тонкокишечного вмісту є 5-10 тисяч мікробів, а в товстій кишці в тім же кількості вмісту їх виявляється від 40 до 50 мільярдів. Це у здорових людей.

У тих же, хто хоча б один раз приймав антибіотики, може розвитися стан дисбактеріозу, що важко вилікувати. Наслідки дисбактеріозу – ь погана робота печінки, підшлункової залози, кишечника. При тривалому прийомі антибіотиків зрештою розвивається рак прямої кишки. Для чого нам потрібні корисні мікроби й бактерії? Їхнє завдання, крім інших – інактивувати ті травні соки, які були використані в процесі травлення, тобто зробити їх неактивними. Якщо це завдання не буде виконано, соки почнуть вести негативну роботу й будуть травмувати своєю дією слизувату оболонку тонкою й товстою кишкою. Природні антибіотики овочів, фруктів і ягід попереджають і лікують шлунково-кишкові захворювання, очищаючи травний тракт від хвороботворних мікробів і в той же час не торкаючи корисних мікробів. Так, у народі відоме застосування чорниці, груші, айви при розладах шлунку.

 

КЛІНІЧНА МЕДИЦИНА

 

ВПЛИВ ГЕННОЇ ТЕРАПІЇ З ВИКОРИСТАННЯМ ГЕНУ АПОЕ3 НА ЗМІНИ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ПОВЕДІНКИ Й ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ЩУРІВ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВІЙ ТРАВМІ

 

Білошицька М. учениця 11-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., старший науковий співробітник Інституту нейрохірургії імені акад. А.П. Ромоданова Білошицький В.В.

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Мета роботи – дослідження ступеню порушень дослідницької поведінки й емоційного стану щурів при тяжкій дифузній черепно-мозковій травмі (ЧМТ) в експерименті, а також можливостей корекції зазначених змін методом генної терапії, направленої на індукцію синтезу в нервовій тканині ізоформи ?3 аполіпопротеїну Е. Тяжка дифузна ЧМТ завдавалась щурам під загальною анестезією в результаті вільного падіння вантажу вагою 450 г. з висоти 1,5 м. Внутрішньошлуночкова інфузія катіонних ліпосом DOTAP , що несли 25 мкг. плазмідного вектору pCMV•SPORT6 з кДНК гену APOE3 виконувалась за допомогою осмотичних помп ALZET. Дослідницьку поведінку й емоційний стан щурів експериментальних та контрольних груп вивчали 7-ї доби після травми в тесті «відкрите поле».

Результати дослідження показали, що тяжка дифузна ЧМТ у щурів характеризується розвитком виразних порушень дослідницької поведінки й емоційного стану тварин, що відображає наявність у них підвищеного рівня стресу й тривожності. Ліпосомальна трансфекція головного мозку плазмідним вектором, що несе ген ізоформи e 3 аполіпопротеїну Е, сприяє регресові посттравматичних порушень дослідницької поведінки й емоційного стану та відновленню порушених функцій.

 

 

 

Алергія

Біляк А. учениця 11-Г класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Педагогічний керівник: асистент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб НМУ імені О.О.Богомольця Богдан І.С.,

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Алергія – одна з найбільш неприємних хвороб, яка тільки є на світі. Алергія – небезпечне захворювання. Приблизно кожна сьома людина відчуває підвищену чутливість до чогось, що зустрічається в повсякденному житті. На сьогодні алергія досить поширена. За статистикою, алергія зустрічається найчастіше в країнах з високим рівнем життя.

Головною метою моєї наукової роботи є висвітлити основні поняття стосовно алергії та алергічних реакцій, розглянути основні типи та причини алергічних реакцій, їх запобігання та усунення.

За даними дослідників, частота АЗ у різних країнах сягає 25-40% усього населення. Голова комісії EAACI (Європейської асоціації фахівців з алергії) професор Пол Ван Каувенберге (Бельгія) вважає, що нас очікує справжня епідемія алергії і до 2015 року половина мешканців Європи буде страждати від АЗ. Сотні тисяч людей вмирають від бронхіальної астми, анафілактичного шоку, мільйони стають інвалідами.

Алергія є глобальною медичною проблемою, тому що близько 25% населення деяких індустріальних районів страждає яким-небудь алергійним захворюванням.

Число випадків алергії неухильно зростає в усьому світі, збільшилося число не тільки алергійних реакцій, з'явилася велика кількість важких станів з ураженням органів дихання, шкірних і слизуватих покривів, суглобів, лімфатичної системи і т.д.

Генетики виявили приблизно 20 генів, відповідальних за схильність до астми, алергічного риніту або дерматиту, і зробили висновок: алергія передається у спадок. Але це зовсім не означає, що діти алергіків приречені – хвороба може і не розвинутися, якщо не створювати їй сприятливих умов.

Займаючись вивченням складного зв'язку між імунною і нервовою системою людини, вчені з'ясували, що алергія і поганий настрій підживлюють одне одного.

Імунітет людини повинен реагувати на чуже. Алергія – це неадекватна реакція імунітету.

Щоб розібратися з основними аспектами моєї роботи, я ознайомилася з джерелами, що стосуються даної теми, зокрема з тематичною медичною літературою, довідниками, сучасними публікаціями наукових статей в медичних журналах, інтернеті, визначила основні оцінки (погляди) науковців щодо цієї теми, порівняла їх, проаналізувала та дати оцінку алергічних захворювань шкіри працівників виробництва та користувачів продукцією парфюмерно-косметичної промисловості у практичній частині наукової роботи, опираючись на дослідження та публікації статей ФГУН Федерального навчального центру гігієни імені Ф.Ф.Ерісмана (Москва).

 

 

Туберкульоз у дітей та дорослих

 

Бордовська А. учениця 9-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Педагогічний керівник: викладач біології Стронова Т.М.

 

  • Туберкульоз – системне, інфекційно-гранульоматозне захворювання, що викликається мікобактерією туберкульозу і характеризується первинно-хронічною хвилеподібною течією, поліорганністью поразки і різноманітністю клінічних симптомів.
  • Основним досягненням у боротьбі з туберкульозом в 20 столітті стало відкриття французькими вченими Альбертом Кальметом і Камілем Гереном у 1919році протитуберкульозної вакцини , названої на їх честь – БЦЖ (BCG – Bacilles Calmette, Geurin). Вивчення туберкульозу триває і на сучасному етапі.
  • Різноманіття морфологічних і клінічних проявів туберкульозу примушувало шукати основні найбільш загальні ознаки, які дозволили б об'єднати хворих у певних групи. В 1902 запропонували класифікацію туберкульоз, за якою всі його прояви діляться на три стадії в залежності від зони ураження.
  • Часто туберкульоз перебігає під маскою таких інфекційних захворювань як грип, пневмонія, малярія, черевний тиф, хронічний бронхіт. Його початок здебільшого невиразний, у такому випадку на перший план виступають функціональні зміни, яких хворий не помічає.
  • Методами виявлення є:

1. Харкотиння;

2. Промивні води бронхів;

3. Промивні води шлунку;

4. Сеча;

5. Пунктати з закритих порожнин;

6. Гній із свищів, виділення ран, менструальна кров та виділення з відкритих порожнин.

  • Усі антимікобактеріальні препарати поділяються на три групи: Група А включає найактивніші до мікобактерій туберкульозу препарати: ізоніазид і рифампіцин. Група В — це препарати середньої активності: етамбутол, піразинамід, стрептоміцин, протіонамід, етіонамід, циклосерин, канаміцин, флориміцин. Сюди можна віднести морфазинамід, офлоксацин і капреоміцин. Група С включає препарати найменшої активності: ПАСК натрію, тіоацетазон.
  • В наші дні, як і раніше, туберкульоз залишається однією з причин смертності у світі. Ці цифри могли б бути в багато разів вищими, якби не винахід вакцин. Це дозволило медикам отримати перемогу над цією недугою. Для профілактики та виявлення використовують таку вакцину як туберкулін. Результати проби Манту з 2 ТО оцінюють через 48-72 год. після внутрішньо-шкіряного введення туберкуліну. Вони в першу чергу несуть інформацію про інфікованість і стан протитуберкульозного імунітету. Негативний і сумнівний результати проби (при розмірі папули менш 5 мм) можуть свідчити про відсутність зараження туберкульозом, або про важке пригнічення імунітету хворого з наявністю або відсутністю туберкульозу. Для лікування використовують антибіотики .

 

Проблеми вроджених вад серця у дорослих

 

Ганченко Я. учениця 1 1 -В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

  • Вроджені вади серця у дорослих і кількість пацієнтів, які перенесли операції у дитинстві, з кожним роком збільшується, і зараз у Європі та США нараховується біля 1 000 000 людей.
  • Особливої уваги і постійного довічного спостереження заслуговують дорослі пацієнти з ВВС генетично хромосомного дефекту, а також в супроводі з екстракардіальними аномаліями. Навіть після успішної корекції основаної вади, за ним тягнеться шлейф симптомів.
  • В підсумку необхідно поглянути вглиб і почати генетичне обслідування майбутнього подружжя ще до створення родини. Необхідно раннє внутрішньоутробне обслідування дитини і зразу же після народження. Це дає змогу попередити формування вад і оздоровити дитину.

Хірургія і агресивна кардіологія попереджають розвиток катастрофічних подій, але фон на якому розвиваються ці події – генетично-екологічний, моральний і професіональний діє сам по собі, незалежно від хірургії, ф процес іде сам по собі. Я не маю на увазі розвиток гіпертензії великого чи малого кола кровообігу, гіпертрофію міокарду та порушення ритму, а маю на увазі атеросклеротичний процес та порушення обмінних процесів.

 

 

Мігрень. Клініка, діагностика, лікування

Геля А. учень 10-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1

НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Метою даної роботи – дослідження клініки, діагностики та лікування мігрені. Мігрень є широко розповсюдженим захворюванням, яке нерідко порушує працездатність і соціальну адаптацію хворих. Оцінка якості життя у таких людей має більш низький показник в порівнянні з іншими хронічними захворюваннями. Негативно впливаючи на особистість, мігрень таким же чином впливає і на суспільство.

Діагностичні ознаки мігренозних цефалгій:

  • як правило, гемікранічна локалізація головного болю;
  • пульсуючий характер болі;
  • виражена інтенсивність больових відчуттів, яка поглиблюється при фізичній роботі, ході;
  • наявність усіх або одного-двох супутніх симптомів (нудота, блювота, світло-звукоострах);
  • тривалість атаки від 4 до 72 годин;
  • не менш п'яти атак в анамнезі, які відповідають вищенаведеним критеріям.

Лікування приступу мігрені можливо умовно розділити на специфічну та неспецифічну терапію. Таке розділення припускає можливість використання препаратів,які здібні призупинити розвиток приступу мігрені( специфічне лікування ) без прямої аналгезуючої дії, тоді як інша група препаратів (неспецифічне лікування)має своєю основною дією аналгезію.

Існує два основних методичних підходу для підбору лікування приступу мігрені: сходовий (step) та стратифікований.

Незважаючи на значний арсенал препаратів для купування приступів мігрені, високоефективна профілактика мігренозних приступів представляє на сьогоднішній день великі труднощі.

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПРОЯВУ НА ШКІРІ У ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ

 

Горбаченко З. учениця 10-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця,

Науковий керівник: д.м.н., професор кафедри шкірних та венеричних хвороб НМУ імені О.О. Богомольця Коляденко В. Г.

 

ВІЛ-інфекція – це одне з хронічних вірусних захворювань, викликане вірусом імунодефіциту людини, що призводить до глибокого порушення імунної системи, яке визначають медичним терміном «імунодефіцит».

Встановлено на основні шляхи інфікування ВІЛ, а саме: статевим шляхом, перентерально та перевальним шляхом від матері до дитини.

Нами було опрацьовано статистичні дані за весь період реєстрації випадків ВІЛ-інфекції в Україні, починаючи з липня 1987 року, Українським центром профілактики та боротьбі зі СНІДом на 1 грудня 2010 року офіційно зареєстровано 119 939 ВІЛ-інфікованих громадян України, у тому числі 18 070 дітей. За цей період епідеміологічного спостереження у 24 682 ВІЛ – інфікованих інфекція перейшла в стадію СНІДу, серед них 755 дітей, 12 901 – померли від СНІДу, в тому числі 348 дітей. Щомісяця в Україні виявляють понад 1000 нових випадків ВІЛ – інфекції, з них від 200 до 250 дітей до 14 років.

Незаперечний факт, що ВІЛ-інфекція є глобальною проблемою і загрожує здоров’ю і виживанню людства. Одним із напрямків боротьби із поширенням цієї пошесті є своєчасне виявлення ВІЛ-інфікованих і хворих га СНІД та вжиття відповідних заходів, щоб запобігти інфікуванню інших людей і медичного персоналу в тому числі.

Одним із ранніх і доступних для візуального спостереження і клінічної оцінки маркерів СНІДу є дерматологічна патологія, яка досить часто супроводжує СНІД, а надто особливості окремих дерматозів на тлі цієї інфекції , знання яких дає можливість запідозрити у хворих СНІД і провести відповідне лабораторне тестування.

 

 

ПОЗАМАТКОВА (ЕКТОПІЧНА) ВАГІТНІСТЬ

 

Грицуля М. учениця 11-Б класу,

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Позаматкова вагітність – достатньо розповсюджена і небезпечна патологія, яка має місце від 1% до 6% серед гінекологічних захворювань.

Я вважаю, що моя робота є актуальною тому, що репродуктивні втрати, пов’язані з ектопічною нідацією яйцеклітини, підвищуються за останні 15 років. На мою думку, це пов’язано з підвищеним впливом на жінок різних факторів, а саме: погіршення екології та індустріалізація, які призводять до послаблення імунітету та фізичної витривалості, хвороб ендокринної та інших систем організму; вплив сучасного способу життя.

Співвідношення між частотою позаматкової та нормальної вагітностей становить приблизно 1:100. Ризик смерті матері при ектопічній вагітності в 100 разів вищий ніж при спонтанних пологах, і в 50 разів – ніж при індукованому аборті.

Провівши опитування серед жіночого населення, я побачила, що 37% опитаних не знають, що таке позаматкова вагітність, та не усвідомлюють її трагічних для здоров’я та життя наслідків.

Основними факторами ризику настання ектопічної вагітності є перенесені запальні захворювання придатків матки (40-52%), ендокринологічні порушення (32-35%), поєднання органічної поразки маткових труб з ендокринологічною патологією (20-28%), сучасний спосіб життя.

Щоб уникнути радикальної операції – видалення маткової труби, яка призводить до розвитку безплідності в 70-80% хворих, жінка має прислухатися до будь-яких змін у своєму організмі, щоб вчасно виявити у себе підозру на будь-яке захворювання і звернутися до лікаря, адже наше здоров’я перш за все залежить від нас самих.

 

 

ЕПІДЕМІЧНИЙ ПРОЦЕС КРАСНУШНОЇ ІНФЕКЦІЇ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ПРОВЕДЕННЯ ВАКЦИНОПРОФІЛАКТИКИ

 

Губенко М. учень 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: зав. каф. епідеміології НМУ ім. О.О. Богомольця

професор Колеснікова І.П..

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

На підставі використання багатофакторного епідеміологічного аналізу сучасних характеристик епідемічного процесу краснушної інфекції та протикраснушного імунітету в Україні встановлено основні закономірності розповсюдження та перебігу цієї інфекції та отримано нові дані, що сприяють удосконаленню існуючої тактики вакцино-профілактики та розв’язанню важливої науково-практичної задачі – елімінації краснухи.

1. Виявлено, що інтенсивність змін рівня захворюваності на краснуху в цілому по Україні та в окремих областях зокрема, залежить від повноти охоплення щепленнями різних вікових категорій населення. Доведено наявність сильного зворотного кореляційного зв'язку між кількістю імунізованих осіб та рівнем захворюваності на краснуху: коефіцієнт кореляції дорівнює -0,76, а коефіцієнт регресії становить 1,84. Особливістю епідемічного процесу краснушної інфекції в сучасних умовах стало зниження показників захворюваності в усіх вікових групах населення та зміни у віковій структурі захворюваності. Новими віковими групами ризику в сучасних умовах є діти, які ще не досягли щеплювального віку, учні старших класів та доросле населення.

2. Визначено, що порівняно з довакцинальним періодом, у сучасних умовах зменшилася більше, ніж у 4 рази питома вага дитячих дошкільних закладів (ДДЗ) та шкіл з 10 і більше випадками захворюваності на краснуху, що підтверджує вакцинокерованість даної інфекції. Наявність значного прошарку незахищених проти краснушної інфекції осіб серед дітей 7-14 років та дорослих внаслідок недоліків вакцинопрофілактики минулих років зумовили збільшення чисельності захворілих учнів професійно-технічних училищ (ПТУ) і технікумів у 2,27 рази, та збільшення питомої ваги ПТУ з 10 випадками захворювання у 2,24 рази. Новими колективами ризику щодо краснухи є ПТУ та технікуми.

 

ІНДИВІДУАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКІВ НА ДІЮ ЕФІРНОЇ ОЛІЇ ЛИМОНУ

 

Данилевська М. учениця 11 класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

Науковий керівник: вчитель-методист Грищенко Н. О.

Педагогічний керівник: Вірченко О. В.

 

На сьогоднішній день тема розкриття функцій за різних патологій нюхового аналізатора є дуже актуальною. Бо нюх окрім функції дихання, виконує ще й роль розрізняння смакових відчуттів. Тому дуже важливо знати, які лікарські рослини впливають на покращення нюху і що може завадити розрізнянню запахів. Для того, щоб докладно вивчити цю проблему я провела деякі досліди, що допомогли мені зрозуміти вплив ефірної олії лимону на стимуляцію нервової системи у підлітків із різними групами здоров’я. Було з’ясовано, що характер реагування на запахи ефірної олії лимону визначається властивостями нервової системи обстежуваних. Збуджуючий вплив запаху ефірної олії лимону на нервову систему виявляється найбільше в осіб з низькою функціональною рухливістю нервових процесів та тривалою центральною затримкою.

Одорація ЕО лимону спричинювала зміни нейродинамічних функцій головного мозку, характерні для посилення процесів збудження та зростання швидкості обробки інформації в структурах ЦНС. Зовсім незначна кількість помилок у тестах у групі А ( підлітків, що ведуть здоровий спосіб життя) при одорації ЕО свідчить про вплив досліджуваних одорантів на процеси уваги і зокрема забезпеченні функціонально-фізіологічної системи діяльності. Увага групи В була більш розсіяною та менший коефіцієнт працездатності ЦНС. Тобто, якщо керуватися цими даними, то можна зазначити, що дія ефірної олії лимону не просто так була різною в обох групах. Якщо пригадати та зважити всі компоненти цитрусових та їх використання в медицині, то можна дійти висновку, що їх дія підсилюється тільки при неможливому використанні нікотину, смол та тютюну. Було підтверджено той факт, що при палінні нюховий аналізатор людини пригнічує свою роботу.

 

 

 

 

ВИКОРИСТАННЯ АНАЛІЗУ КРОВІ В КЛІНІЦІ.

ФЕРМЕНТИ ТА ІЗОФЕРМЕНТИ КРОВІ

 

Дідок Л. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

Педагогічний керівник: викладач біології Стронова Т. М.

 

Кров – це рідка тканина організму, яка може використовуватись в клініці для аналізу завдяки своїй відносній доступності. Кров складається з багатьох органічних і неорганічних компонентів.

Разом з лімфою і тканинною рідиною кров утворює внутрішнє середовище організму. Перебуваючи в постійному русі, кров постачає всі органи і тканини розчиненими в ній речовинами.

Склад крові змінюється в залежності від стану організму, тому результати аналізу крові можуть підтвердити клінічний діагноз, а інколи і прогнозувати течію захворювання.

Існують клітинні та позаклітинні (секреторні та екскреторні) ензими, зміни активності яких в крові мають різний характер при патології органів.

Визначення активності різних ферментів або ізоферментів в крові може підтвердити клінічний діагноз (інфаркт міокарду, гепатити та цироз печінки, тощо).

Ферменти або ензими – органічні каталізатори білкової або РНК природи.

Ізоферменти – це ферменти з однаковою каталітичною активністю, але з різною структурою.

 

 

 

ВИРАЗКОВА ХВОРОБА ШЛУНКА ТА ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ. АНТИХЕЛІКОБАКТЕРНА ТЕРАПІЯ

 

Дученко В. учень 10-Акласу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

Науковий керівник: к.м.н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 НМУ імені О.О. Богомольця Дідківська Л.А.

 

Лікування виразки – одна із найважливіших медичних проблем сьогодення.

При елімінації H.pylori спостерігалося значне зниження частоти рецидивів виразкової хвороби дванадцятипалої кишки і шлунка з 60-100% до 15%.

З метою діагностики хелікобактерної інфекції можуть бути використані гастродуоденоскопічні і неінвазивні методи.

Поєднання трьох препаратів: де-Нола, амоксициліну і метронідазолу (класична терапія) широко застосовується у всіх країнах світу. Проте класичній терапії властива велика кількість побічних ефектів.

Переміщення helicobacter pylоri антрального відділу в тіло і фундальний відділ шлунка є найважливіша властивість омепразолу.  В антральному відділі шлунка H. pyroli. просто гинуть, а в фундальному переходять у вегетативну форму і починають розмножуватися (що робить їх уразливими для антибіотиків) Частота ерадикації helicobacter pylоri при різних видах потрійних терапії з омепразолом: доходить до 88,7%

"Квадро" терапія: додавання омепразолу до класичної потрійної терапії істотно збільшує частоту ерадикації (96,4%)

На спостереженні знаходилося 17 людей, які мають виразкову хворобу. Антихелікобактерна терапія проводилася при загостренні виразкового процесу, при першому виявлені виразкової хвороби та з метою профілактики. Курс лікування 10 - 14 днів, індивідуальний. У всіх хворих після проведення 2 - 3 курсів антихелікобактерної терапії рецидиву або загострення захворювання не спостерігалося.

 

 

 

БРОНХІАЛЬНА АСТМА

 

Дяденко А. учениця 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Бронхіальна астма це хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, що проявляється нападами задишки, які часто супроводжуються кашлем і можуть переростати в приступи задухи. Запальна природа захворювання проявляється в морфологічних змінах стінки бронхів – деструкції епітеліальних клітин, інфільтрації клітинними елементами, дезорганізації основної речовини, гіперплазії й гіпертрофії слизових і бокаловидних клітин. У розвитку й підтримці запального процесу бере участь цілий ряд клітинних елементів. Це еозинофільні лейкоцити, гладкі клітини, макрофаги. Поряд з ними в розвитку й підтримці запалення в бронхіальній стінці мають значення епітеліальні клітини, фібробласти. Всі ці клітини в процесі активації виділяють цілий ряд біологічно активних речовин, що володіють запальною дією. Основним клінічним проявом бронхіальної астми є типовий приступ експіраторної ядухи, що характеризується пароксизмально виникаючою оборотною обструкцією бронхів. Хворі під час приступу займають характерне положення з нахилом тулуба вперед і упором на руки з фіксацією плечового пояса.

Під час приступу відзначається непродуктивний кашель і чутно свистячий подих з дистанційними хрипами. Під час приступу відзначаються ознаки емфізематозного здуття легенів, при перкусії – над легенями коробковий звук, нижні границі легенів опущені, рухливість легеневого краю різко зменшена, при аускультації на тлі твердого подиху вислуховуються сухі свистячі, що пищать (рідше дзижчать) хрипи, переважно на видиху, що свідчить про поразку дрібних бронхів.

Галотерапія (спелеотерапія) є одним з найбільш популярних методів альтернативної медицини при бронхіальній астмі. Галотерапія – метод лікування, заснований на застосуванні штучного мікроклімату, близького по параметрах до умов підземних карстових печер або соляних копалень.

 

 

Акупунктурна міорелаксація як метод лікування міофасциального больового синдрому

 

Згурський П. учень 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Відсутність хороших результатів при лікуванні таких захворювань як остеохондроз, сколіоз та радикуліти будь-якої локалізації в чому залежить від того, що майже всі лікарі їх виникнення пов'язують з дегенеративно дистрофічними змінами міжхребцевого диска. У той час як основною причиною цих, втім, як і більшості інших захворювань, є м'язовий спазм. Саме спазм є причиною болю, будь-то кишкова коліка, інфаркт або інсульт. Тим хто в цьому сумнівається, раджу згадати свої відчуття під час судом.

М'язовий спазм приводить до здавлювання кровоносних судин, утруднення кровообігу і, як наслідок, порушення обмінних процесів і накопичення в області спазму недоокислених продуктів, які, впливаючи на хеморецептори, призводять до відчуття болю і розвитку набряку. А останній ще більше здавлює судини і ще більше погіршує процес кровообігу в даній ділянці. І коли до цього приєднується інфекція, то, залежно від локалізації процесу, розвивається те чи інше запальне захворювання (апендицит, холецистит та ін.)

Міофасциальний больова дисфункція має чітку клінічну картину, яка полягає у виникненні м'язового спазму, наявності хворобливих м'язових ущільнень у напружених м'язах (тригерних точок), зниження обсягу рухів ураженої м'язи і наявності зон відображеної болю.

Спосіб лікування міофасціального больового синдрому шляхом подразнювального рефлекторного впливу на зону його локалізації або виникнення, який відрізняється тим, що у різних зонах виявляють м'язи з найбільш вираженим спазмом і вплив здійснюють почерговим зануренням голки в точки найбільшої напруги спазмованого м'яза, у кожній з яких проводять серію швидких зворотно-поступальних та/або обертальних переміщень до повного зняття напруги і зникнення болю.

Акупунктурна міорелаксація хоча і молодий метод, але дуже діючий. Саме він дозволяє знімати спазми м’язів, тим самим лікуючи міофасциальний больовий синдром.

 

 

БРОНХІАЛЬНА АСТМА У ВАГІТНИХ

Зурушової К. учениця 10-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Бронхіальна астма – хронічне запалене захворювання дихальних шляхів за участю різноманітних кліткових елементів. Головним центром являється бронхіальна обструкція (звуження просвіту бронхів), зумовлена специфічними імунологічними (сенсибілізація та алергія) або неспецифічними механізмами, виявляється повторними епізодами свистячих хрипів, задишки, почуття закладеності в грудях і кашлю.

На сьогодні бронхіальна астма (БА) розглядається як одна з найбільш важливих патологій, що може ускладнювати перебіг вагітності, як для матері, так і для плоду. Рік у рік збільшується кількість зареєстрованих випадків атопії, постійно зростає захворюваність БА, як серед дорослих, так і у дітей. Введення у пульмонологічну практику великої кількості лікарських препаратів різних фармакологічних груп при відсутності чітких показів щодо застосування їх під час вагітності (або в наслідок обмежених даних щодо безпечності, або в результаті недостатнього вивчення) сформувало неоднозначне ставлення до них багатьох спеціалістів. Період вагітності вимагає ретельного спостереження у зв’язку з можливими змінами перебігу БА на фоні вагітності, а також впливами захворювання на плід.

Вагітні з БА мають підвищений ризик розвитку: раннього токсикозу (37%), гестозу (43%), загрози переривання вагітності (26%), передчасних пологів (19%), фетоплацентарної недостатності (29%), також з більшою вірогідністю можливе народження дітей з малою масою, неврологічними розладами, вродженими вадами, асфіксією. Крім того, взаємодія плода з антигенами матері впливає на формування алергічної реактивності дитини. Ризик виникнення алергічних захворювань, в тому числі БА, у таких дітей – 45-58%. В сучасних умовах велике значення надається проведенню адекватного медикаментозного контролю БА. Відсутність повноцінної терапії захворювання веде до розвитку дихальної недостатності, артеріальної гіпоксемії організму матері, конструкції судин плаценти, та формування гіпоксії плоду. Висока частота фетоплацентарної недостатності (ФПН) і невиношування спостерігається на фоні ушкоджених судин матково-плацентарного комплексу циркулюючими імунними комплексами та пригнічення системи фібринолізу.

В цілому перинатальний прогноз для дітей, народжених від матерів з БА, що отримували адекватну терапію під час вагітності, не відрізняється від прогнозу дітей, що народжені здоровими матерями.

У зв’язку з високим ризиком розвитку ФПН необхідно регулярно оцінювати стан плоду і матково-плацентарного комплексу з застосуванням ультразвукової фетометрії та доплерометрії судин матки, плаценти і пуповини. Усунення та контроль тригерних факторів

Фармакотерапія жінок у період вагітності суттєво не відрізняється від лікування решти пацієнтів.

 

 

ПСИХОСОМАТИЧНІ ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПОЛІПШЕННЯ СТАНУ ХВОРИХ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

 

Ільіна М. учениця11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Серцево-судинна система – одна із найважливіших систем у нашому організмі, адже саме ця система забезпечує транспорт поживних речовин, які необхідні для життєдіяльності, до кожної клітини. Будь-які порушення роботи даної системи призводять до різноманітних розладів і патологічних процесів, отже підтримка серцево-судинної системи у гарному стані життєво необхідна кожній людині.

Метою моєї роботи є пошук і підсумування методів профілактики і лікування найбільш розповсюджених захворювань серцево-судинної системи, а також наголошення великої ролі психологічного аспекту у поліпшенні стану хворих на такі захворювання. Сучасна медицина розвивається і досягає нових вершин, але не усі досягнення приймаються до уваги. Тож я сподіваюся, що моя робота приверне увагу до деяких методів і позитивних чинників, здатних значно покращити стан хворих і прискорити їхнє одужання.

У лікуванні хвороб ССС медицина досягла великих успіхів, проте, тим не менш, люди не перестають хворіти, захворювання повертаються знову, а процес лікування досить важкий та тривалий. Тож у своїй роботі я також розглянула психосоматичні чинники, що значно полегшили б лікування і оздоровлення хворих, особливо із захворюваннями серцево-судинної системи.

Роботою серцево-судинної системи керує центральна нервова система. Без впливу на ЦНС неможливі довготривалі та ефективні зміни у ССС. Психіка людини поділяється на чотири сфери, котрі взаємодіють між собою: когнітивну, афективну, поведінкову та соматичну. Людина може розвивати та вдосконалювати свої саногенні навики і вміння саморегуляції, та зменшувати вплив патогенних навиків.

Психологічні методи корекції неправильних когнітивних стратегій хворих не лише сприяють поліпшенню їх стану, але й профілактиці рецидивів хвороби, попереджаючи дистреси, що ведуть до декомпенсації хворих.

Таким чином, введення психотерапії до стандартних методів лікування хвороб серцево-судинної системи набагато покращило б як швидкість, так і якість лікування та забезпечило б кращу профілактику рецидивів.

 

 

Клініко-функціональні особливості перебігу серцевої недостатності у хворих на ішемічну хворобу серця

 

Качкан Г. учениця 11-А класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

Головна мета лікування хворих на ІХС полягає у покращанні якості та збільшенні тривалості їхнього життя. За даними МОЗ України, захворювання серця і судин є найчастішою причиною смертності та інвалідності населення в Україні. Однією з найбільш поширених патології є ІХС. Основною причиною ішемічної хвороби серця є обструктивне ураження коронарних артерій, пов’язане з утворенням атеросклеротичної бляшки в просвіті судин. Раціональна система профілактичних заходів та сучасна комбінована медикаментозна терапія дозволяють сповільнити прогресування коронарного атеросклерозу та поліпшити прогноз захворювання.

Формування серцевої недостатності у хворих на ішемічну хворобу серця має розглядатись як загальний процес з системними проявами, які є відображенням численних адаптаційно-компенсаторних механізмів, що поступово втрачають пристосувальну скерованість та набувають патогенних властивостей.

Класифікація стадій серцевої недостатності згідно Українського товариства кардіологів:

СН І – поява задишки, тахікардії, втоми лише при фізичному навантаженні.

СН ІІА – ознаки застою в одному з кіл кровообігу (частіше малому), які можна усунути при проведенні відповідної терапії.

СН ІІБ – ознаки застою в обох колах кровообігу, які є постійними, повністю не зникають, незважаючи на лікування.

СН ІІІ – тяжкі розлади гемодинаміки з розвитком незворотніх змін в органах, загальною дистрофією,інколи виснаженням, повною втратою працездатності.

 

 

 

ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ УСКЛАДНЕНЬ ТА ВИБОРУ АДЕКВАТНОЇ ЛІКУВАЛЬНО-ДІАГНОСТИЧНОЇ ТАКТИКИ У ВИПАДКАХ ЗАКОВТУВАННЯ БАТАРЕЙОК ДІТЬМИ

 

Клименко Д. учениця 11-В класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: дитячий хірург НДСЛ “ОХМАТДИТ” Малінецька В. Т.

 

Впровадження нових електронних технологій зумовило створення відповідних елементів живлення різних за формою, розмірами, ємністю тощо. Сфера використання дискових батарейок надзвичайно широка, у тому числі й у дитячих іграшках, тому часте попадання цих небезпечних предметів до рук дітей, а потім до рота та травного тракту є закономірним.

У переважній більшості випадків заковтування дітьми батарейок не проходить безслідно. Анатомо-фізіологічні особливості організму дитини, такі як малий діаметр просвіту та незначна товщина стінок органів сприяють фіксації сторонніх тіл, переважно у місцях анатомо-фізіологічних звужень. Фіксація стороннього тіла призводить до розвитку запальних та деструктивних змін у стінці органу з подальшим розвитком важких ускладнень, які в свою чергу вимагають тривалого консервативного лікування, а часом і проведення відновлювальних оперативних втручань. Але є й поодинокі випадки проходження усього травного тракту без ускладнень.

За мету дослідження було поставлено визначити розвиток ускладнень у верхніх відділах травного тракту, діагностичну та лікувальну тактики на етапах обстеження, видалення стороннього тіла та подальшого лікування ускладнень у випадках заковтування батарейок дітьми.

У НДСЛ «ОХМАТДИТ» протягом 4 років (з 2005 по 2008 рік) на стаціонарному лікуванні знаходилось 19 дітей, котрі заковтнули батарейки. При надходженні до стаціонару усі хворі обстежені клінічно, рентгенологічно та ендоскопічно.

Скарги мали місце лише у чотирьох випадках(21%). У 16 випадках діти ковтали по 1 дисковій батарейці, по 1 випадку заковтування двох та трьох дискових батарейок. У одному спостереженні дитина ковтнула 2 пальчикові батарейки. Розгерметизації батарейок та витікання електроліту не спостерігалось лише у двох випадках.

У 11 дітей батарейки були видалені зі шлунку (58%), у 6 дітей – із стравоходу (31%) та у двох випадках сторонні тіла вийшли фізіологічним шляхом протягом 3-х діб ( 11%).

Більшість дітей (17 з 19) мали ускладнення різного ступеню від опіку слизових І ст. до появи трахео-стравохідних нориць, аспіраційних пневмоній та сепсису. Лише у 2 дітей сторонні тіла вийшли фізіологічним шляхом без будь-яких ускладнень.

Отже, батарейки – одні з найнебезпечніших сторонніх тіл шлунково-кишкового тракту у дітей; їх заковтування у 89% випадків призводить до розвитку ускладнень, з них ускладнення, котрі загрожують життю дитини складають 12%. Госпіталізація у кожному випадку заковтування батарейки має бути терміновою у якнайкоротші строки, у тому числі у тих випадках, коли немає будь-яких скарг.

 

 

ВПЛИВ ЗАХВОРЮВАНЬ С ИСТЕМ ОРГАНІЗМУ НА СТАН РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ЛЮДИНИ

 

Коваленко М. учень 11-Б класу

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Науковий керівник: к. м. н., доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 НМУ імені О.О.Богомольця Дідківська Л.А.

 

- Хворі зуби, як джерело інфекції, можуть стати причиною одних основних захворювань організму і посилити перебіг інших.

- Багато основних захворювань організму мають безпосередній вплив на стан самої ротової порожнини людини.

- Метою цієї роботи є аналіз специфічних проявів у ротовій порожнині людини, притаманних конкретним основним хворобам організму.

- Серцево-судинній недостатності притаманні катаральний гінгівіт та стоматит, що можуть переходити у виразково-некротичні ураження слизової оболонки.

- Найчастішим проявом ендокринних порушень у ротовій порожнині є катаральний стоматит та катаральний гінгівіт.

- Найбільш частим симптомом для всіх захворювань печінки є кровоточивість ясен і різні форми гінгівіту.

- При виразковій хворобі шлунка у 100% хворих спостерігається гінгівіт.

- Виявляються пошкодження слизової оболонки порожнини роту, специфічні для патології різних відділів шлунково-кишкового тракту.

- Запальні захворювання підшлункової залози часто супроводжуються змінами, що проявляються на слизовій оболонці порожнини рота

- Часто кровоточивість ясен є першою клінічною ознакою гострого лейкозу.

- Слід диференціювати зміни порожнини рота при захворюваннях різних систем організму від інших захворювань самої порожнини рота.

- Регулярне обстеження ротової порожнини стоматологом є однією з перших фаз діагностики основних захворювань організму, навіть за відсутності клінічних проявів останніх.

 

 

Офіційний сайт Українського медичного ліцею Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
© Copyright 2004-2011. All rights reserved.